Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська

Нестор Іванович не був алкоголіком, але зі спиртним у нього раз на раз не випадало. Ліна називала це колесом фортуни або ступенями сп’яніння. Зі своїх веселих посиденьок, які траплялися декілька разів на місяць, він міг повернутися у різному стані. Це вже як пощастить.

Ступінь сп’яніння перший – найлегший. У такому стані він обціловував руки Ліни, або ж випрохував слухняну дружину сидіти поряд і підтримувати його балаканину. Він був не надто захмелілий, але добрий та щедрий. Можливо, занадто говіркий, однак не проявляв агресію.

Ступінь сп’яніння третій – найсильніший. Коли Нестор Іванович і двох слів зв’язати не міг, ледь тримався на ногах. Небезпека цього стану полягала лише в тому, що випадково міг задіти рукою чи ногою, коли Ліна його роздягала й вкладала спати.

Але найнебезпечнішим для дружини був саме другий ступінь. Коли він ще не добрав до третього, але вже був досить п’яним та агресивним. У таких випадках Ліна намагалася залишити його одного, допоки він у своєму кабінеті з пляшкою чогось міцного остаточно не відключиться.

Зазвичай такий стан чоловіка, якщо не вдавалося його приспати, приносив Ліні лише приниження, словесні образи та не зовсім приємне виконання подружнього обов’язку, яке доводилося просто перетерпіти.

І ось саме зараз, ледь продерши очі, вона з першого погляду попри приглушене світло, що сіялося з коридору, зрозуміла, що ступінь сп’яніння Нестора саме другий.

- Спиш? Чоловіка не чекаєш? – гаркнув злісно, ще й клацнув найяскравіший торшер, засліплюючи сонну дружину.

- Господи, Несторе, котра година? Навіщо так вриватися? Ледь одвірок не зламав, -  тихо сказала, зиркнувши на антикварний годинник на тумбі. Третя година ночі. Зовсім совісті не має.

- Прийшов розповісти тобі новини. Я ж не відлежувався вдома, як дехто. Поговорив з Петровичем. То, до речі, підставні артисти були. Справжніх знайшли неподалік містечка нашого, зв’язаних у лісі. Кажуть, не пам’ятають нічого, що з ними трапилося. Вони побачили якийсь туман понад гущавиною, зупинилися, потім оговталися вже прив’язані до дерева та без автівки. Хтось вкрав їхній автомобіль з холодильним апаратом. Машину ту знайшли в лісі. Зловмисники після цього паскудного шоу, найімовірніше, у свою автівку пересіли. Але Петрович сказав, що знайдуть. Декілька днів, можливо, шукатимуть, поки камери вилучать, те-се. Нам свої записи з камер також треба віддати поліціянтам.

- От бачиш, виходить, що я не винна, - не втрималася, з докором подивилася на нього.

- Винна чи ні, але борги віддаватимеш.

Цинічно так це прозвучало. Та Нестору байдуже було, перепрошувати за незаслужені звинувачення не збирався. Натомість недбало почав роздягатися й вишкірився до неї якось зневажливо й хижо.

- Несторе, - жалібно намагалася зарадити тому, на що натякав її чоловік. - Я погано почуваюся, голова болить. Ти ж сам чув, лікар сказав цілковитий спокій.

- Ти придурюєшся! – спалахнув, мов сірник, роздратований Нестор. –  Коли струс мозку, то люди й говорять погано, втрачають пам’ять, судоми там якісь, в лікарні лежать. Ти ж зовсім не маєш вигляд хворої, - аж зіщулив свої п’яні очі. Посміхався, мов хижак, який збирається поласувати жертвою. – А я маю законне право. Я твій чоловік. Подякуй мені, що по дівках не поїхали.

Напевно, до зустрічі із Саміром Ліна, як завжди, мовчки погодилася б на цю екзекуцію. Не вперше ж терпіти приниження та грубу чоловічу не зовсім ласку.

Але ж щось таке бренькнуло всередині після тих посиденьок. Вона враз відчула себе засохлою квіткою, яка спрагло бажає цілющої води. Їй так хотілося ніжності, щоб пестили її й голубили. А не задовольняли свою хмільну хіть.   

І тим противнішою була їй п’яна мармиза чоловіка. Він сіпнув її до себе, намагаючись скорити владним жорстким поцілунком. Ліна ухилилася з огидою, бо ж відразливий запах перегару аж до нудоти засів їй у легенях. І згадалося ненароком, як вона мліла від запаху того, хто називався демоном.

- Що не бажаєш мене, тварюко? – занадто агресивним був тон Нестора. Давно він так не ображав її. Та ще й схопив за густе волосся і смикнув до себе ближче. – Зовсім забула, хто в сім’ї головний. Хто тебе годує, одягає. Без мене ти пил, Ліно!

- Несторе, відпусти. У мене голова болить, - правду казала, трохи недобре почувалася.

Однак Нестор переходив вже до активних дій, різко зриваючи її піжаму, розцяцьковану милими котиками. Ліна штовхнула його злегка. На щастя, розслаблений чоловік трохи втратив рівновагу, впав на подушки, відпустивши її волосся. Ліна ж швидко поправила піжамну кофтину й встала з ліжка. Попрямувала до іншої кімнати, маючи намір ночувати в гостьовій спальні.

Не встигла вийти, бо десь знайшлася спритність в нього, зіскочив з ліжка, підбіг до дружини.

- Куди це ти зібралася, нікчемо?! Що вже корону вдягнула? Носа відвертаєш від мене? То я тебе швидко на місце поставлю, - і після цих слів він раптом зробив те, чого ніколи за сім років не дозволяв собі. Хоча, можливо, й мав на думці.

Нестор Іванович схопив її за руку, розвертаючи до себе й з розмаху вгатив широкою п’ятірнею  Ліні по обличчю.  Її відкинуло до стіни, проте втрималася на ногах, вдарилася лише плечем об той нещасний одвірок. Ліна схопилася за щоку, що вже пашіла червоними плямами.

Хоч і алкоголь грав у крові, проте він начебто й сам злякався того сороміцького ляскоту, відпустив її та глипав п’яними очиськами на шоковану дружину.