Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська
- Я вирішила піти від Нестора, - не хотілося йому розповідати причини, відвернулася.
- Він тебе скривдив? Я відправив Роя, щоб наглядав за тобою. Але я хвилювався, щоб хтось із наших не нашкодив тобі. Яра побачила, що демони ще одного Дому також знаходяться у вашому світі.
- Ох, виявляється, мій чоловік небезпечніший для мене, ніж навіть демони.
- Що він зробив, Ліно? – схопив її підборіддя, погладжував ніжно, однак голос не віщував кривднику нічого доброго.
- Я не хочу про це говорити, - як розповісти те, що людина, яку вважала рідною, ледь тебе не задушила. – На щастя, Рой встиг вчасно. Він не завдав мені якихось серйозних ушкоджень.
Ще якусь мить Самір пильно вдивлявся в її обличчя, однак не тиснув, за що Ліна йому була вдячна.
- Добре, нехай так. Але він все одно має бути покараний. Ми з Ярою щось вигадаємо.
- Я б хотіла якнайшвидше забратися звідси, - і сама взяла його руки у свої, так хотілося доторків до його тіла.
- Ми можемо хоч зараз виїжджати, але я хвилююся за твій стан. Ти нормально почуваєшся?
- Все добре, Саміре, - запевнила його, хоч і сама сумнівалася у сказаному.
Зітхнув напружено, а потім пригорнув її до себе. Знову немов у океан ніжності занурив.
- Обіцяю тобі, дівчинко, всі, хто завдає тобі болю, дуже про це пошкодують.
А за вікном вже жеврів світанок. І тим раннім ранком не лише неквапливе сонце сходило за вікном, а й пробуджувалося у душі Ліни нове почуття, нова прихильність.
Вона так хотіла поцілунок і, певно, Самір вловив той красномовний спраглий погляд, бо ж провів спершу ніжно пальцем по її губах. А потім нахилився ближче й ніжно та лагідно її поцілував.
Цей демон цілувався як бог. Ліна втратила відлік часу й цілковито віддалася своїм відчуттям. Спершу несміливий поцілунок поглиблювався й ставав все пристраснішим і вигадливішим. Так Ліну до її тридцяти років ще ніхто не цілував. Забула, що й голова боліла. Хвилини насолоди все спливали, а вони ніяк не могли розірвати те шалене цілування.
- Ну так я і думала, - почувся осудливий докір від Яри. – Вони не збираються, а цілуються. От просто чудово.
- Тебе не вчили стукати? – гримнув на неї Самір.
- У вас відчинено було. Мені то байдуже, я планувала пізніше виїжджати. Це ж у Ліни там чоловік сказився. Рой мені розповів, поки не набув людської подоби. До того ж запевняю вас Нестор скоро виявить, що камери вимкнені й шукатиме кінці. Нам краще забиратися чимскоріше звідсіля.
- Камери не працюють? – здивувалася Ліна.
- Біля вашого дому - ні. Ще з дня народження твого колишнього чоловіка, - от же ж Самір, наголосив на тому, що чоловік вже колишній. - Але як їхатимемо містечком, доведеться тебе сховати. Бо систему стеження у котеджному містечку Яра не змогла відключити. Хоч вона в нас і професіонал. І вправно вміє з усіма новітніми технологіями взаємодіяти. Справжнє золото.
- У людському світі – так, - погодилася Яра. - А для демонського світу моя магія нікчемна й не потрібна.
Підійшла до дядька, перериваючи їхню із Ліною романтичну ідилію. Схопила ножиці, що на тумбі лежали. Почала зі спини розрізати бинти.
- А яка в тебе магія ? – спитала заінтригована Ліна.
- Потім покажу, бо не повіриш. О, у тебе вже все загоїлося, - схвально вигукнула дядькові. – Тож ти й будеш за кермом. Я в таку дальню путь не збираюся кермувати автівкою.
- Я зможу тебе підміняти, - запропонувала Ліна Саміру.
- Я радий, що ти будеш поряд. Усе інше не має значення, - медові слова говорив, аж солодко так було Ліні.
Швидко вони зібралися. Виїжджали на тому ж самому ренджі. Він був, мов дім на колесах. Ключі від дому Самір сховав у саду. Ліну спершу на задньому сидінні розмістили, а потім, як виїхали із містечка, то вона пересіла наперед.
Настрій усіх туристів був пречудовий, весело жартували, про щось цікаве розмовляли, слухали музику.
І спостерігаючи, як вранішні промені сонця грайливо плутаються у довгому волоссі її напевно вже хлопця, Ліна усвідомила, що розпочинається найяскравіша пригода у її житті.
Проте вона навіть не уявляла, наскільки та пригода буде небезпечною.
