Загублений ідол Ліни - Катерина Федоровська
- Ну ось, - сказав Самір. – Чорні камені вже дісталися до наших територій.
- То, можливо, тобі варто повернутися додому чимскоріше? – неохоче спитала Ліна. – І рятувати свої землі від інших демонів.
- О, не хвилюйся, моя мати доволі сильна демониця. Характер в неї ще той. Я впевнений, дасть гідну відсіч нападникам. До нашого Дому належить багато сильних демонів, які володіють різними видами бойової магії. Усе там має бути під контролем. Та й треба завершити те, заради чого я прийшов сюди.
Багаття поступово згасало. Ще трохи потріскували соснові обвуглені дровини, але картинка вже втратилася.
А Яра стомлено підійшла до столика і сіла поряд з усіма.
- Не можу більше, втомилася, - промовила, відсапуючись, начебто якийсь марафон бігла. – Десь іще на привалі, якщо буде багаття й на інших демонів подивлюся.
- У тебе унікальні здібності. Я вражена, - похвалила юну демоницю Ліна.
- Дякую, звісно. Але у демонському світі це така собі здатність.
- А у людському просто надзвичайна, - не погодилася з нею Ліна. – Я ж тепер від тебе не відстану, поки ти мені не покажеш якісь сцени із мого майбутнього. Які часові проміжки ти можеш відтворювати? Те, що відбудеться за тиждень? За місяць?
- Ох, Ліно, нащо воно тобі? – насупилася і чомусь із докором поглянула на Саміра. – Я вже й так дещо бачила, що має відбутися незабаром. Не знаю коли. Календар не висвічується у вогні. Хоча все прогнозовано.
- Що саме? – Ліні так хотілося побачити, що її очікує. Нехай і в недалекому майбутньому.
- Те, що ти будеш із Саміром, - і знову німий осуд в очах Яри. – Там такі сцени, які мені не можна дивитися. Я за демонськими мірилами ще неповнолітня.
Ліна знітилася від тих слів, навіть на демона, що поряд сидів і владно обіймав її, дивитися не могла, засоромившись. Вирішила про щось інше спитати. Бо про своє майбутнє розпитувати вже відпала охота.
- А скільки тобі років?
- Вісімсот. Але це ще зовсім юний вік. Повнолітніми у нас вважаються демони, яким більше тисячі років.
- Неймовірно! – вигукнула Ліна й поглянула на Саміра. – А тобі?
Демон усміхнувся задоволено, знав, що здивує.
- Мені чотири тисячі років, крихітко! Я бував у вашому світі у різні часи, ті, про які вам розповідають на уроках історії. І неймовірно цікаво споглядати те, як змінюється та розвивається ваш людський світ. Мені здається, що я вже люблю його, - але ж казав, певно, не лише про світ. Бо ще ближче до серця Ліну приголубив. Хоча куди вже ближче.
- Треба вирушати, дорога довга, - слушну думку озвучила Яра.
І туристи, швиденько зібравшись, прибравши за собою сміття, знову продовжили свій шлях.
Дорога була веселою. Самір розповідав якісь цікаві історії зі своїх попередніх візитів у людський світ. Він, виявляється, особисто був знайомий чи якось перетинався із багатьма відомими особистостями. І повідомляв такі подробиці, про які жоден історик не розкаже.
Потім помінялися, і значний проміжок шляху за кермом проїхала Ліна. Але розкласти багаття їм ніде не вдалося до самого вечора. Бо там, де вони зупинялися, було багато людей, або щось інше заважало.
Коли проїжджали велике місто, то заїхали в торговий центр. Ліна швиденько збігала й придбала собі новий телефон. Але вирішила вже все налаштувати й протелефонувати Антоніні, коли приїдуть до місця ночівлі.
Під покровом темної ночі дісталися до заброньованого сімейного котеджу в придорожньому заміському комплексі. Елітний був котедж, навіть із каміном на терасі. Ще й забажала Яра, щоб найвіддаленіший.
Повечерявши й трохи відпочивши, вони зібралися усі на терасі.
- Тільки довго роздивлятися не будемо. Перевіримо, де хто і загасимо вогонь, - скомандував Самір, підпалюючи дрова.
Ліонель їхав за кермом. Певно, й справді вони пересувалися ночами, а вдень ховалися. Демони, звісно, сильніші за будь-який поліційний патруль, але ж виявити себе і проблем із Корпорацією не хотів ніхто.
Трохи засмутився Самір від видовища зі свого рідного світу. Бо вогонь показав битву демонів Чорних Каменів та Променистого Сонця. І хоч за всіма ознаками, Дім Саміра здобував перемогу, але ж все одно було тривожно на душі.
Зовсім не очікуваним було третє зображення, яке вивела у вогні Яра.
Ліна побачила якихось духів, нібито привидів, що переховувалися за занедбаними гаражами. Поряд ще сміттєві баки із купою сміття. А потім ці дивні створіння почали набувати людської подоби, але шкіра була чомусь неприродного кольору.
- А ось ці потвори, люба моя Ліно, верховні демони Дому Видимих Примар, Айден та Алісія. Цікаво, навіщо вони з’явилися у світі людей і що тут вишукують? – задумливий погляд не зводив із вогнища Самір.
- А скільки всього Домів? – спитала Ліна.
- П’ять, - відповів Самір, обгортаючи Ліну пледом. Хоч і спекотний місяць був наразі, проте ночі прохолодні. – Завершуй вже, Яро. Попри те, що котедж віддалений, варто бути обережними.
- Зараз ще хвилинку, - озвалася Яра, м’яко перебираючи пальцями той палахкотливий вогонь.
