Зрадник, проклятий та демон - Рита Адлер

Нарешті, нехтуючи всіма пересторогами, я одягнула на себе скафандр, що до непристойності чітко підкреслив усі випуклості та западини мого тіла, взула м'які черевики на товстій рифленій підошві та, трохи повагавшись, взяла шолом й рушила до самого кінця коридору. Там зручно вмостилася на широкій лаві під прозорим скляним куполом, крізь який можна було спостерігати за бездонною глибиною космічного простору, й замислилася.

Аж раптом помітила якусь світлу пляму, зосередивши погляд, зрозуміла, що попереду з’явилося величезне смугасте космічне тіло, до якого ми невпинно наближалися.

Я стрімко підвелася, із захватом розглядаючи крізь скло поверхню планети - глибокі провалля кратерів, легенькі острівки хмар, газові кільця.

- Невже і справді планета?.. – прошепотіла я, міцніше притискаючи до себе шолом.

Цієї миті почулися кроки, і на обрії виникла грізна постать капітана космічного судна «Вогняний вир».

- То ти вже готова, Мірандо? – спитав Дейв, прискіпливо оглядаючи мене з ніг до голови, тож я швидко зістрибнула із лави та приснула шлем до живота.

- Так, звичайно ж, готова, - я з подивом помітила, як змінилася температура мого браслета, до того ж камінці тепер спалахували сріблястим сяйвом, неначе лампочки на новорічній гірлянді. – А що то за планета, там, попереду?

- Баракурда, - капітан сів на лаву, показавши мені на місце поряд. Захоплена видовищем, у передчутті пригод, я обережно сіла.- Ти щось про неї чула?

- Ні, - прошепотіла я, заперечно похитавши головою.

Хоча я гарно знала навіть про найближчі галактики, мабуть, ми занадто заглибилися в космічний простір, за ті межі, про які я й не чула.

Хоча б мій чіп спрацював, - подумала я, із запізненням подумавши, що думати було не слід. Та все одно рука вже сама доторкнулася до вуха.

- Красива сережка, - майже млосно дихнувши мені в шию, Дейв раптом поцілував мене у надчутливе місце за вухом. – У тебе буде багато таких, коли…

- Та в мене й так їх багато! - звереснула я, обурено відштовхуючи його від себе, із такою силою, якої від себе й не очікувала. - Начебто ви не знаєте, що я казково багата!

- Знаю…

- То чому ж ви говорите такі банальні речі? Обіцяєте якийсь примітив – прикраси, наче я простачка? А, так, це тут мається на увазі оте загадкове прокляття і таке інше? От тільки я давно не вірю в подібну маячню.

- Доведеться повірити.

- І навіть перевірити? А що коли ми зійдемо на цю планету разом?