На калиновім мості - Панч Петро

Хвіртка була вже засунена, в хаті темно. Я переліз через паркан, помацки нарвав слив, щоб угамувати голод, і ліг в садку на лаві. Та хоч як нили ноги, а спати не хотілось.

Дивно; коли Левицький справжній революціонер, то чому він підійшов не до нас, а до студентів?

Снилися стражники на конях, і на одному з них ніби сидів Левицький.

"ПО РЕВІЗІЇ"

У всі часи молодь шукає свого героя. На початку двадцятого століття в одних це був борець Іван Піддубний 46, наш земляк, шестикратний чемпіон світу. У других велеречивий адвокат Плевако — буржуазио-ліберальний юрист. Він брав участь у найвідоміших на той час судових процесах і вигравав справу. А серед студентів і гімназистів "божками" були прогресивні письменники.

Мої приятелі Сергій та Іван, як і я, служили в канцеляріях. І тільки Микола П. ще вчився в комерційному училищі 47. Проте і в нас були свої улюблені російські поети й прозаїки. Той же Горький, якого "Песня о Буревестнике", "Песня о Соколе" та роман "Мать" захоплювали і нас. Про "Рассказ о семи повешенных" Леоніда Андреева говорили як про сміливий революційний твір, а цього вже було досить, щоб вважати Андреева революційним письменником. Але ще популярнішою стала повість "Яма" Олександра Купріна 48. Вона приваблювала молодь не так розкриттям принизливого стану жінки в капіталістичному суспільстві, як тим, що автор надто натуралістично показував життя будинків розпусти, куди для тих, хто навчався в середніх школах, вхід був заборонений. А заборона будь-чого завжди стає приманкою.

Після революції' 1905 року в російській літературі взяв гору занепадницький напрямок. Фактично він був відбитком такого ж настрою серед молоді — модними вважалися аморалізм, розпуста, зневага до громадських ідеалів, розчарування в житті. Все це знайшло найбільш яскраве відображення в романі "Санін" Михайла Арцибашева49. І ми не тільки читали "Яму" та "Саиіна", а й наслідували їхніх героїв.

— Ходімте сьогодні "по ревізії"!

Нам було тільки по шістнадцять-сімнадцять років.

Раніше ми б на це не наважились — іти в дім розпусти! Хай ми, що жили далеко від батьків, вважали себе самостійними, але у Сергія була мати — культурна жінка, яка не спускала з єдиного сина очей. Раніше він вуха затуляв од слів: "Золотых наших,дней уж немного осталось50,, половина из них безвозвратно промчалась. Проведемте ж, друзья, эту ночь веселей..." А зараз...

— Тільки умова — там не лишатись! — Це вже були за-лишки від його моральних настанов.

— Звичайно, раз тільки "по ревізії"! — знехотя погоджується Микола.

Ми скинулись по п'ятаку, взяли візника і поїхали.

— На Фонарний!

Літній уже візник глянув на хлоп'яків іронічним поглядом. Та, боячись втратити заробіток, передав свій настрій задубілій коняці, ні за що цьвохнувши її батогом.

Над входом у двоповерховий будинок світиться червоний ліхтар — умовний знак таких "заведений". За дверима стовбичить бородатий здоровило, на обов'язку якого покладено забезпечувати "пристойність" закладу, за що їх називали "вишибайлами".

— Куди? — витріщився він на Миколу.—Не положено пущать, раз ще не дорослий. Обратно же в формі!

Ми починаємо підлещуватися до вишибайла, хвалимо його бороду, схожу на віник, частуємо цигарками. Цигарки він бере, навіть по дві, але руки, якою загородив двері, не приймає. Виявилось, що від дотику срібної монети ця рука легко піддається і пропускає кого завгодно.

На другому поверсі в передпокої — буфет. За ним сидить мадам з бюстом загрозливих розмірів. На нас вона подивилась, як дивиться рибалка на верховодок, але видавила стандартну посмішку й величаво показала на двері до вітальні.

Пересилюючи соромливість, вступили ми до великої кімнати з лубочними картинами в позолочених рамах. На стільцях попід стінами сиділи і парами ходили по залі дівчата. В темному кутку, на підвищенні, поблискувало піаніно. З нього витягав нудні звуки тапер.

Ми були першими "гостями", бо ще не перейшло за північ, але й наша поява не піднесла настрою дівчат. "Хлопчики почнуть зразу мораль читати",— певне, подумали вони. І не помилились. Кожен з нас вибрав дівчину до смаку, підсів до неї і завченими фразами допитувався: "Как дошла ты до жизни такой?"