Українська література » Класика » Житейське море - Іван Карпенко-Карий

Житейське море - Іван Карпенко-Карий

Читаємо онлайн Житейське море - Іван Карпенко-Карий
дружище, при чому тут про­курор? Ви старий кіт і розумієте добре, що кохання не втаїш, а публика слідкує за кож­ним рухом знаменитого артиста - ну, і знає все.

Крамарюк. Правда, правда! Публичність страшенно цікава. Є такі, що, повірите, розпи­тують, що їсть Іван Макарович; ну, а брехунців у нас у трупі багато, й від них усе йде у світ... Живіть тихо, смирно - ніхто й не зна­тиме, хто ви; а бийтеся, лайтеся, сваріться, залицяйтесь, то не тілько всі будуть підслу­хувати, розпитувати, а навіть у двері загляда­ють! Ка-ка-ка! Люде люблять скандали більше, ніж людей.


Хвиля. Та тут і скандала нема. Світова річ: Іван Макарович без жінки, Ваніна не­замужня діявольськи гарна, [63] куліси, ілюзії, настрій, молода кров, ну... Натурально.


Крамарюк. Натурально, натурально! Я не суджу! Боже сохрани! Я нікого не суджу; сам був молодим.


Хвиля. Та ви ще й тепер, певно, ходок! [64]


Крамарюк. Ке, ке, ке! Більше язиком!


Хвиля. А! Ха, ха, ха!


Кактус, у двері. - Тихо!


Хвиля. Ну, дружище, я тільки сьогодні приїхав, не поспів зробити Іванові візита. Де вони живуть?


Крамарюк. В готелю „Росія“; роскішні номера. (Чути аплодисменти.)


Хвиля. Кінець акту?


Крамарюк, прислухається. - Так; визиви! [65] (У двері.) Вася!


Хвиля. Ходім, пропустимо. [66]


Крамарюк. Конячку? А, а, а! Жаль, що ми не пішли рані ше, тепер треба підождати Ваню. (Входить портний.)


Хвиля. Я тікаю. (Виходить.)


Крамарюк. І я прибуду зараз. (До портного.) Будь тут; може, що треба.



ЯВА VI.



Крамарюк, портний, потім Усай.


Портний. Івана Макаровича оточили дами, - не дадуть і переодягтись.


Крамарюк. А Усая не бачив?


Портний. Там, лає робочих. [67]


Крамарюк. Сердитий?


Портний. Збор [68] неповний.


Крамарюк. Погано. Не дасть авансу. [69] (Входить Усай.)


Усай, до портного. - Чого ти ховаєшся по закутках, як собака від мух, ніде не знайду?!


Портний. Я тут...


Усай. Бачу. Які ти штани дав Родріґові? А?


Портний. Звичайні, як завжди.


Усай. Звичайні, як завжди? В тебе все звичайне... На самому поганому місці дірка. (Портний біжить.) Ну, народ, не дай Бог! Тільки сам не глянь - скрізь проріхи.


Крамарюк. Добрий вечір, Лупе Лупичу! Сьогодні приймають дуже добре.


Усай. Приймають, приймають! На чорта мені їх прийом? Що я актор? Вам аби прийом, а жалування [70] злупите з Лупа! Мені нужно 483 рублі платить у день, а зборів нема, хоч вішайся.


Крамарюк. Сьогодні мало неповний.


Усай. А контромарки ти лічив? А ученичеські [71] ти лічив? А ті дворублеві міста, [72] що я продав по шісдесять копійок, аби не пустували - лічив? То-то одних контромарок: офіціяльних, півофіціяльних, редакцій­них, типоґрафських, реквізиторських, [73] кумовських, сватовських, музиканських - пів театра (Входить портний.) Бачив, які ти штани даєш?


Портний. Там манюня дірочка, треба шу­кать, щоб побачить.


Усай. А ти ждеш, поки буде велика!


Крамарюк. Лупе Лупичу! Завтра буде повний збор...


Усай. Постой! До завтрього далеко. Позич мені сьогодні п’ять рублів; будь друг, позич! Нестало заплатить вечерових. [74]


Крамарюк. Дав би з радістю, та нема. Я хотів у вас просить авансу п’ять рубликів


Усай. Ну, народ. Скажи мені, ти жалу­вання береш число в число? [75]


Крамарюк. Авансиками все забіраю до числа.


Усай. І не маєш п’яти рублів, щоб у нужді [76] запомогти бідному антрепренерові? А хто ж мені платить жалування, хто? Та я найбідніiий між вами чоловік, - мученик нещасний; що де не зірву, та все вам, та все вам! І вдень, і ввечері тільки чую: дай, дай, дай! Сімдесять ротів щодня роззяв­ляють пельку - натли [77] їх! Боже мій! На віщо ти мене зробив антрепренером і віддав на муку Крамарюкам?!... Вийшов.



Ява VII.



Крамарюк і портний.


Крамарюк. Чув? Приятний чоловік! По­зич йому п’ять рублів... Ах, ти кундель Та як би в мене було п’ять рублів, то я б з тобою не говорив. Ти зрозумій, Васю: я дворянин, потомственний дворянин, прадід мій мав таких лякеїв, як Усай, а тепер... (Роз­водить руками.) Кланяйся кунделеві. Ні, фор­тель, фортель який (з нього був би хороший буф-комік: [78] щоб не дати мені авансу, він у мене позичає п’ять рублів! Подумай: сорок тисяч лежить у Волзько-Каменському банкові, а він бере в ресторані один обід на два дні.


Портний. Через те то в нього гроші є, а ви, Степане Кузьмичу, любите їсти по-панськи.


Крамарюк. Люблю, Васю, люблю! Гріш­ний чоловік, особливо, солоні закусочки: сімгу, омари, баличок, ікорку... Та тільки я, брате, їм раз-у-раз на чужий кошт! У мене кожний вечір - є карась, а карасі люблять частувати нашого брата й лічать це для себе за честь! Напоїти актора для карася рівне виконанню високого довгу; а вже от - грошей ніхто з карасів не дасть. Сто рублів проп’є, сто рублів для хвастовства [79] спалить, а бідному не дасть і трьох карбованців.


Портний. А де ж ви діваєте свої гроші, жалування?


Крамарюк. Чорт їх знає! Зрозумій! Візьму в цю руку карбованця, перекладу у другу, (показує маніпуляцію) дивлюсь - десять копійок. Тягнусь за панами й раз-у-раз у довгах.


Портний, сміється. - Чудак.



Ява VIII.



Іван, дами, мужчини, діти.


Іван. Прошу, прошу! Одчниня двері, входять дами. Сідайте! Васю, дай, брате, ще стілець!


Перша дама, кладе на стіл квітки. - Великому артистові.


Іван. Спасибі, спасибі! Ви щоразу ві­таєте мене квітками. Глибоко ціню вашу люб’язність. (Нюхає квітки.)


Друга дама. А ви мене обманили: я вас сьогодні ждала на кофе! [80]


Іван. Не можна було ніяк; я був сьогодні в осаді [81] цілий день.


Друга дама. Так я вас завтра жду обідати.


Іван. Обідаю з приятелем.


Друга дама. Ввічливо, нічого сказати Мені дали слово, а обідаєте з приятелем.


Іван. Простіть, я вам слова ще не давав.


Друга дама. Ну, так дайте слово зараз!


Іван. Не можу! (Стук у двері.)


Голос. Можна?


Іван. Прошу! Входить два пани і двоє дітей.


Перший пан. Крутицький! А де мої діти: Стьопа й Петя - будущі інжинєри.


Іван, здоровкається до другого пана. - А, Деркач! Здоров, земляче! Що ж де тебе давно не видко в театрі?


Деркач. За те жінка щодня.


Друга дама. Неправда, вчора не була.


Другий пан. Бо Іван не грав.


Крутицький. Стьопа! Петя! Дивіться на великого артиста. Тільки - руки по швам! (Діти заглядають Іванові в вічі

Відгуки про книгу Житейське море - Іван Карпенко-Карий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: