Українська література » Класика » Житейське море - Іван Карпенко-Карий

Житейське море - Іван Карпенко-Карий

Читаємо онлайн Житейське море - Іван Карпенко-Карий
губив зуби; як ти думаєш, де можуть бути зуби Палагеї Осипівни?

За сценою, плаксивий голос. Де мої зуби? Хто пожартував, верніть мені мої зуби!


Крамарюк. Стривайте! Я якось спав на пароході, зуби випали, й собачка Палагеї Осипівни занесла під стіл.


Усай. Ідея! Біжить і ще на дверях кричить. Шукайте зуби в Амішки - може, собачка взяла? (Пішов.)


Іван. Ну, милий, я з тобою ще побала­каю. Завтра перебірайся у другу уборну..


Крамарюк. Чим же я винен?


Іван. Я тебе знаю - ти сприяв.


Кактус, у дверях. - Іван Макарович, починаю.


Іван. А зуби?


Кактус. Є, є- Амішка гризла.


Іван. Грай тепер траґедію! А-а-а! Ввесь настрій пропав! (Пішов.)



Ява XI.



Крамарюк, потім Райська.


Крамарюк. Пропав, і в мене настрій! Хвиля пішов вечеряти, а я тут жди; він повечеря сам, а я лягай голодний спати. От де настояща [90] траґедія. (Входить Райська.)


Райська. Іван Макарович на сцені, і я користуюсь, щоб побалакати з вами. (Починає плакати.) Я нещаснійша [91] женщина!


Крамарюк. Що робить, я нещаснійший мужчина.


Райська. Мужчина не може бути таким нещасним, як я.


Крамарюк. Який я мужчина? Я тепер гірше женщини; я [зітхає] без пола!


Райська. Не жартуйте, Степане Кузьмичу, в мене серце болить... Ви близький чоловік до Івана Макаровича, розкажіть йому моє горе, бо я не смію й попросити, щоб засту­пився.


Крамарюк. Що ж там сталось? Ви, справді, стривожені.


Райська, здержно хлипає. - Уявіть собі: мій Альоша завів амури з удовою, купчихою Козодоєвою.


Крамарюк. Ах, шельма! Що ж вона - багата?


Райська. Багата, падлюка, щоб її чорт узяв з її багацтвом!


Крамарюк. Щасливий Альоша - вічний кусок хліба!


Райська. А я, а я? (Витирає сльози; спокійно.) Хто такий Альошка? Безграмотний босяк, а я дочка полковника й через його подлу красоту покинула свою сім ю... (Плаче.) Ах, скільки горя, мук я пережила, поки помири­лася з батьком! Подумайте: босяк, разночинець, [92] і дочка полковника!... Нарешті батько поміг... Я вивчила Альошу грамоти, одягла, вивела на дорогу. Тепер він артист і кидає мене. (Ридає. На дверях Кактус.)


Кактус. Тихо! Бога ради, тихо! Там траґедія, а ви тут кумедію ламаєте. [93] (Зника.)


Крамарюк. Тихо, тихо, Павлино Павлівно! Там траґедія - Отелло вбива Дездемону. Заспокойтесь.


Райська, хлипаючи. - Я вже спокійна, я вже спокійна. (Витира очі.) Попросіть Івана Макаро­вича, щоб він сказав пару слів Альоші, Альоша його шанує, він його послуха! Подла тварь, жирна Матрьошка, не могла собі зна­йти пожарного - давай їй актора!


Крамарюк. А, принадно! Що не кажіть, а принадно! Альоша, знаєте, грає то королів, то вельмож, а пожарний... Що таке пожарний? Все життя таскається з кишкою. Порівняння не може бути... Ну, заспо­койтесь! Я скажу Іванові Макаровичеві. Тільки треба, знаєте, вибрати підходящий настрій.


Райська, встає, бере за руку Крамарюка. - Ви артист, ви благородний чоловік, у вас чула душа й серце, ви розумієте чужі страждання, як свої!...


Крамарюк. О, розумію, розумію.


Райська. Надіюся на ваше, добре, благо­родне серце! (Виходить.)



Ява XII.



Крамарюк, а потім Кругляков.


Крамарюк. Ах, шельма Альошка! Ви­удив такого карася: до смерти забезпечений чоловік!... Трапляється людям щастя. (У дверях голова Круглякова.) А вам чого? Сюди заборо­нено ходить.


Кругляков. Кому?


Крамарюк. Всім незнайомим, а вас я перший раз бачу.


Кругляков. Так познайомимось: залізнодорожний чиновник - Кругляков.


Крамарюк. Дуже рад! Тільки я сьогодні вечеряти з вами не піду, мене вже закликано, а завтра з великою охотою.


Кругляков. Вечеряти? Я сам голодний лягаю спати - подла жінка все промотує на театр!... Скажіть мені, будьте ласкаві: тут не буває щовечора з квітками женщина: ма­ленька, чорненька, кругленька, гарненька?


Крамарюк. Тут, милий, усякі бувають: і маленькі, і великі, і чорненькі, і біленькі, і гарненькі, і поганенькі, і кругленькі, і плеску­ваті. Кого ж ви шукаєте?


Кругляков. Жінку! Розумієте, збожево­ліла!


Крамарюк. Taк шукайте в домі боже­вільних. .


Кругляков. Я ж і шукаю її тут! Поду­майте! Я мучусь на нічних заняттях, [94] за­робляю горбом, щоб сім’ю прогодувати, а вона, подла, кида дітей, і щовечора в те­атрі!... Я сам люблю театр до-смерти: ми з ланкою були перші артисти в залізнодорожному театрі. Там познайомились, полю­бились і женились... Але, грать - одно, а платити гроші за театр - зовсім друге! Ну, нехай би пішла раз у тиждень, а то - щодня! Приходжу додому змучений працею, голодний, діти теж голодні пищать, як перепелята, а її нема! Де мама? В театрі! Браслет заклала, літню кофту й чорну спідницю однесла в ломбард, і все квітки купує Барильченкові. Сьогодні не видержав, прийшов сюди, хочу гнати додому в потилицю, і не знаю, як знайти: думав у вборній у Барильченка - нема. Порайте, де її шукать.


Крамарюк. Евріка! [95] Одна пані часто сюди носить квітки, страшенно кричить на визовах [96] і кидає на сцену свою шляпку.


Кругляков. Вона! Вже дві шляпи по­била, і вранці хрипить як із перепою...


Крамарюк. Біжіть зараз до музикант­ського барієра, там маса учнів і пань, там, певно, і ваша жінка, буде кричать.


Кругляков. Спасибі! За раду колись вечерею почастую! Я її за вуха виведу з те­атру. (Побіг. Ледви чути визови й аплодисменти.)



Ява XIII.



Крамарюк, Іван, потім Усай і актор.


Голос Івана. Доволі вже! Я більше не піду? Це подла інтрига!


Крамарюк. Певно, завісу не в час спу­стили. (Входить Іван. Кида парик.) Ох! (Сіда.)


Усай, вбігає. - Ради Бога! Прийом - велика річ!


Іван. Не піду. (Входить портний.)


Усай. Іване Макаровичу, голубчику, вий­діть! Гам, крик, визови роблять ефект - і завтра збор. [97]


Іван. Мучишся, витягаєш нерви, а тут тобі навмисне портять сцену, убивають усю працю.


Усай. Я її оштрафую.


Іван. Ні, ви побоїтесь п’яного її чоловіка й не оштрафуєте!


Усай. На цей раз, побий мене Бог, оштра­фую! І Дениса оштрафую за п’янство...


Кактус, на дверях. - Іване Макаровичу, кли­чуть! (Зника.)


Усай. Чим же публика винна! Слухайте, як кричать!... Пожалійте дамські голоси. Може, яка з них співає в концертах, або в театрі трезвости [98] - зовсім порве голос. (Іван нервово встає й виходить.)


Усай. Ху, слава Богу!


Крамарюк. Що там сталось?


Усай. Ет, відчепись! Газети не про­пустять скандала, послі [99] і прочитаєш. (Виходить.)


Крамарюк, до портного. - Завісу дали пізно, чи рано, чи хто зірвав сцену?


Портний. У публіці був сміх, Іван Ма­карович лаяв Софію Іванівну, Денис

Відгуки про книгу Житейське море - Іван Карпенко-Карий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: