Українська література » Класика » Житейське море - Іван Карпенко-Карий

Житейське море - Іван Карпенко-Карий

Читаємо онлайн Житейське море - Іван Карпенко-Карий
за спряженіє глагола [53] „люблю“ - грають у любов, фліртують і при­тупляють природну свойому вікові соромливість назавжди... Через це, по мойому, з них у-кінці-кінців, виходять не лицарі, як колись, а мужчини-кокотки! І от тепер женщині хо­дити без сторожа не можна!

Хвиля. Ха, ха, ха! Марія Данилівна фанатик безумовної чистоти... Ультра­пуританка. (Входить Махметка.)


Ваніна. Ах!


Хвиля. Знайомий? (Іван сміється.)


Ваніна. І несмішно й нерозумно.


Маруся, дає картку Махметці. - Піди в крам­ницю Шарого і принесеш дві пляшки шампаньского.


Махметка. Раз-два! (Вийшов.)


Маруся. А правда, надежний сторож!


Хвиля. Від такого сторожа теж треба мати сторожа.


Ваніна. Їй-Богу, на той сезон заведу собі Махметку. (Всі сміються.)





ДІЯ II.



Уборна [54] Йвана і Крамарюка.



Ява І.



Іван, в одежі і гримі Отелла перед дзеркалом, поправляє грим, Крамарюк у кутку курить. Посере­дині Ваніна, біля неї ґраф і Хвиля. По павзі, у двері виглядає Кактус із книжкою в руках.


Іван. В чім річ?


Ґраф. Після спектакля [55] ґрафиня вас жде в ,,Европейській“. [56]


Іван. А ви, Людмило Павлівно, з Пла­тоном?


Ваніна, сміється. - Ви в ролі Отелла - я вас боюсь.


Хвиля. Щоб ревности не викликати?


Іван. Ха, ха, ха! Даремна річ! Я вза­галі неревнивий. Марусечка моя - сама вірність, а тут?... Тут мені нема кого ревнувати.


Хвиля. Людмило Павлівно, він правду каже?


Ваніна. Я не смію судить: Іван Мака­рович говорить про свою жінку.


Кактус, у дверях. - Іване Макаровичу, друга сцена. (Зникає.)


Іван. Іду. (Йде, за ним Хвиля, Іван обертається до ґрафа, котрий шепчеться з Ваніною.) А ви, ґрафе?


Ґраф. Іду, йду. Ви на сцені - й я йду. (Всі виходять.)



Ява IІ



Крамарюк і Ваніна.


Крамарюк. Ґраф вийшов для виду [57] й зараз вернеться.


Ваніна. Я боюся, Стьопочко! Та ще лиха година принесла підглядача Хвилю.... не знаю, що робити.


Крамарюк. Ах, мій ангеле, а я на що? Ви поїдете з ґрафом, Іван Макарович із ґрафинею, а Хвилі я скажу, що в вас болить головка, і сам піду з ним вечеряти - от і все! А поки Іван Макарович скінчить спек­такль, поки вернеться з вечері, - ви будете спати сном праведниці.


Ваніна. Гляди, Стьопо, щоб ми не по­пались: Ваня ревнивий, а в ревнивих очі бачать учетверо, а чуття в’являє їм усе не­відоме вдесятеро.


Крамарюк. Я, Людечко, старий горобець - одні зуби ззів, другі вставив, - зі мною в сільце не піймають! При тому, все склалося натурально: Іван Макарович - з ґрафинею, а ви з ґрафом. Ха, ха, ха! І там і там - безгрішний флірт: може, який невинний поцілуйчик, та й годі!


Ваніна. Що ти, Стьопо! Ти знаєш, як я люблю Ваню... Мені просто хочеться по­кататись хорошими кіньми.


Крамарюк. Ангеле мій! Це непрактично! Невинний поцілуйчик дасть ґрафові надію в будущині, - і от у бенефіс подарунок. (Вхо­дить ґраф.)



Ява III.



Ті ж і ґраф.


Ваніна. Ґраф! Ви не в театрі?


Ґраф. Голова почала боліти... А ніч чудово-поетична: морозна, ясна, я хочу проїхатись за город, поки спектакль скінчиться Хочете зі мною?


Ваніна, соромливо. - Ніяково...


Ґраф. Зо мною?


Ваніна. Щоб не подумали чого - я со­ромлюсь.


Ґраф. Соромливість красить женщину взагалі, а гарну - робить кращою удвоє. Прошу!


Ваніна. Степане Кузьмичу, можна?


Крамарюк. З ґрафом, Людечко? Можна!


Ваніна, до Крамарюка. - На ваш одвіт... [58] До ґрафа: Зараз! Ждіть У вестібюлі. (Хутко вийшла.)


Ґраф, подає руку Крамарюкові. - Спасибі. Ве­черя за мною. [59] (Виходить.)


Крамарюк, проводжає. - Рад служити, рад служити! (У двері.) Вася! Вася!



Ява IV.



Крамарюк і портний. [60]


Кактус, на дверях. - Тихо! Іван Макарович на сцені. (Зник. Входить портний.)


Крамарюк. Приший мені, голубчику, пуговицю до сюртучка, і там під пахвою трош­ки розпоролось. Скида сюртук, портний зашиває.


Портний. Іван Макарович сьогодні серди­тий: Людмилі Павлівні пальцем посварився, а мене тут же вилаяв ні за се, ні за те...


Крамарюк. Роля, знаєш, така бішена: [61] страсть, ревність, у п’ятім акті давить жінку... ну й настрій!... Легко, думаєш, задавити женщину? Великий артист говорить, як Отелло, а почуває як Іван Макарович! Може, і в нього є своя Дездемона, а в Дездемони Касіо, а збоку Яґо... ке, ке, ке!


Портний. Здається, ґраф...


Крамарюк. Тс! Вася, ні слова! Боже тебе сохрани, хто-небудь почує. (Входить Хвиля. Портний скінчив роботу, подає сюртук, Крамарюк на­діває.) Спасибі. (Тихо.) Вийди! (Портний вийшов.)



Ява V



Крамарюк і Хвиля.


Хвиля. Дозвольте з вами познайомитись: Хвиля, друг і приятель Івана Макаровича.


Крамарюк. Артист Крамарюк, друг і при­ятель Івана Макаровича.


Хвиля. А?... В такім разі й ми по­винні бути приятелями...


Крамарюк. Дуже рад!


Хвиля. Не менче! Я, знаєте, драм і страшних траґедій не люблю. Доволі з нас і своїх драм у щоденнім життю!


Крамарюк. Так, так! Ах, у життю багато драм, я сам люблю більше комедію.


Хвиля. Будемо правду говорити, що хо­роша зі сучасного життя драма теж слуха­ється охотно.


Крамарюк. А-а! Так, так! І я люблю хорошу зі сучасного життя драму.


Хвиля. Хоча тепер драми зі сучасного нашого життя нема, все більше переводні. [62]


Крамарюк. Переводні, всі переводні.


Хвиля. А з нашого життя одноманітні, безідейні; флірт - і більш нічого.


Крамарюк. Одноманітні, аж нудить, без­ідейні; флірт - і більш нічого... Справедлива рецензія!


Хвиля. А де ж Людмила Павлівна?


Крамарюк. Голова розболілась: пішла додому.


Хвиля. Жаль. А я хотів із нею пове­черяти.


Крамарюк. Знаю, знаю... Людочка теж мій друг і приятель. Вона мені сказала: „у мене головка болить, а ти, Стьопочко, йди з моряком вечеряти!“


Хвиля, про себе. - Ідея! За вечерею підпою й вивідаю все, що для мого плану треба. (До Крамарюка.) Прошу, прошу!


Крамарюк. Сердечно дякую, сердечно дякую. Людочка так і сказала: „він сам тебе попросить”... Ке, ке, ке... Мене ґраф просив, але я відрікся. Не люблю аристо­кратів, хоч і сам потомственний дворянин.


Хвиля. А Іван, здається, з ґрафинею. (Клаца язиком.) А?


Крамарюк. Ке, ке, ке! Великий артист нарозхват!... Тілько Іван Макарович ні-ні!


Хвиля. Боїться Ваніни?


Крамарюк. Ваніни? (Довго дивиться на Хвилю, хита головою.) Не знаю.


Хвиля. Ну от, ну от! Це не таємниця - всі знають.


Крамарюк. Невже всі знають?


Хвиля. Та що там, залишіть! І ви знаєте!


Крамарюк. Я?! Ке, ке, ке! Ви не про­курор?


Хвиля. Е,

Відгуки про книгу Житейське море - Іван Карпенко-Карий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: