Українська література » Класика » Житейське море - Іван Карпенко-Карий

Житейське море - Іван Карпенко-Карий

Читаємо онлайн Житейське море - Іван Карпенко-Карий
тобі дали?

Катерина. Ґенерал - карбованця, ґенеральша - два, а той мугиряка - четвер­так. [26]


Пріська. І мені такгамо дали.


Катерина. Спасибі й за те. Буде чим почастувать коваля, й Махметку... Тільки що Махметка не п’є, - їм заборонено.


Пріська, Та бреше! Як би люде не ро­били того, що їм заборонено, то дуже б сумно жилося! (Іван, Маруся і Хвиля вертаються.) Маріє Данилівно! Махметка хоче нанятись до нас у двір за сторожа.


Іван. О, сторож вірний.


Маруся. Надежний. [27] Нехай приходить. Приносьте, дівчата, решту білизни... (Дівчата вийшли.)


Іван. А я приляжу, бо рано встав, уто­мився. Сон перед обідом золотий. А ти, Платоне, обідаєш із нами.


Хвиля. Може.


Іван. Так я з тобою не прощаюсь. (Виходить.)



Ява VII.



Хвиля й Маруся.


Довга павза. Маруся переклада речі і кладе їх у скриню; дівчата вносять гладжені сорочки, кладуть і виходять.


Маруся. Чого ж ви мовчите? Розказуйте, що бачили цікавого у світі.


Хвиля. Ви не любите слухати того, що я говорю, а я так переповнений одною думкою про вас, що мені нічого більше в голову не лізе.


Маруся. Ну, то читайте он журнал; а то ви слідкуєте за моїми рухами, й я не можу спокійно робити свого діла.


Хвиля. Дозвольте ж хоч дивитись на вас!


Маруся. З вами можна стратити і святе терпіння! Ви нахаба, яких я ще не ба­чила! ... Як би я не була певна у своїх моральних силах, то розказала б усе Іванові.


Хвиля. Розкажіть. Він викличе мене на поєдинок, і я його вб’ю.


Маруся. Фу, противний! Що з вами сталось?


Хвиля. Я вас люблю безумно! [28]


Входить Пріська.


Пріська. Маріє Данилівно, Махметка тут.


Маруся. Клич! (Пріська вийшла.) Дуже рада, що так сталося. Я замкну двері перед вами і для охрани поставлю сторожа Махметку.


Хвиля. Не забувайте, що Татари золото люблять.


Маруся. Не міряйте всього золотом. Махметка преданний [29] мені чоловік і за його плечима я буду тут сидіти, як у фортеці.


Хвиля. Нема такої фортеці, яка б після довгої осади [30] не здалась. (Входить Махметка, на вид сильний чоловік.)


Махметха, кланяється. - Доброго здоровля!


Маруся. Здоров, Махметка. Ти хочеш нанятися сторожем до мене?


Махметка. А чого ж не хотіть? Настояще хочу!


Маруся. Ми тут самі баби зостаємся, то ти нас будеш стерегти не тілько від злодіїв, а й від злих мужчин.


Махметка. Махметка сам злий, його знають: раз-два і через паркан сторч головою!


Маруся. Мені такого і треба. Маєш десять карбованців у місяць і харчі. Згода?


Махметка. Маєш вірного пса!


Маруся. З сьогоднішнього дня й зоставайся.


Махметка. Я вже зостався. Будеш до­вольна. [31] (Виходить.) Махметка слово держить! (Чути дзвінок.)


Маруся. Відчиніть двері.


Хвиля. До речі, подивлюсь, чи міцний замок. (Іде. Двері відчиняються, й показується ефектна, красива артистка Ваніна.)



ЯВА VIII.



Ті ж і Ваніна.


Ваніна, на дверях. - Простіть! Подзвонила й хотіла ждати, коли дивлюсь, двері незамкнені, й я ввійшла. Підходить. Вибачайте, може, не в пору? Артистка Ваніна. А ви, певно, Марія Данилівна, жінка нашого знаменитого артиста?


Маруся. Так.


Ваніна, обніма й цілує. - Дуже рада з вами познайомитись. Ми з Іваном Макаровичем служимо в одній трупі.


Хвиля. Давно?


Ваніна, глянувши на нього, до Марусі. - Їду на сезон і забігла спитати, коли їде Іван Ма­карович.


Маруся. Сьогодні; прошу сідати.


Ваніна. Познайомте.


Хвиля. Капітан власного судна.


Ваніна. Моряк?


Хвиля. По сухому путі судном не пла­вають. (Ідучи мимо Марусі.) Одна з багатьох.


Ваніна. Що ви сказали?


Хвиля. Нічого - я кашлянув.


Ваніна, сміється. - Оригінальний кашель.


Хвиля. Морський!


Ваніна, сміється. - Так Іван Макарович їде сьогодні? Дуже рада, що матиму попутчика.


Хвиля, під ніс. Приятного для серця.


Ваніна. О, та в вас сухий бронхіт!


Хвиля. Застарілий, хронічний.



Ява IX.



Ті ж і Іван, з маленьким своїм синком на шиї, скаче конем.


Іван. Гоп, гоп, гоп! Ппрр.! О! Людмила? А ти де тут узялася?


Ваніна, протяга йому руку. - Тільки-що приїхала...


Іван. Руки заняті. Де ж була?


Ваніна. На дачі Ракофукса. Брала морські ванни, їду на сезон і заїхала провідати вас.


Іван. Я зараз. Здам пасажира няні.


Маруся. Чому ж не одпочиваєш?


Іван. Ліг - не спиться. А тут Івасик прийшов... Ну, козаче, держись, візьми батька за чуба! Так. Гоя, гоп, гоп! (Скаче конем за двері.)


Ваніна. Ах, яка чудова картина! І хто б подумав, що великий артист Іван Макарович такий примірний сім’янин? У мене сльози на очах!


Хвиля. У вас на мокрому місці очі.


Ваніна. Моряк привик до води, й йому скрізь мокро, тільки душа, очевидно, суха й не почува сімейних радощів.


Хвиля. А ви сімейні!


Ваніна. Я женщина й артистка: ілюзії легко находять стежку до нашого серця.


Хвиля. Зрозумів! Іван грає ролю батька, а ви плачете?


Маруся. Даремно! Іван прекрасний сі­м’янин і благородний батько перш усього, а потім уже артист.


Хвиля. І поет...


Маруся. Щоб ви знали! Одно достоїнство не виключає другого, а тільки доповня й робить чудовий, гармонійний акорд, який чарує душі всіх!


Ваніна. Правда, свята правда! (Цілує її.) Іван Макарович ніжний, благородний чоловік, а через те загальний кумир.


Хвиля. І ваш?


Ваніна І мій! Ха, ха, ха! У вас, власне кажучи, язичний бронхіт, вам би не вадило полічитись!


Хвиля. Тут нема добрих лікарів. Один, правда, є; коли ж і той, під упливом поезії, не хоче практикувати! Може б ви взялися полічити мене?


Ваніна. Приїжджайте до нас у Харків, там ми вас скоро вилічимо!


Хвиля. Боюсь, щоб мій бронхіт не обер­нувся в карманну сухоту. [32]


Ваніна. А мені здається, що вам нічого боятись; у вас і зараз, певно, карманна су­хота. Ха, ха, ха!


Хвиля. Хто сам сміється свойому остроумію, той не остроумний!


Маруся, засміявшись. - Еге, ви вже обража­єтесь! Явна признака, що сіли на міль..


Хвиля. На такій мілі сидіти приятно.


Ваніна. Ха, ха, ха! Де ви його взяли? Їй-Богу, оригінальний моряк! Я дуже люблю оригіналів!


Хвиля. А я дуже люблю гарних жінок!


Ваніна, до Марусі. - З ним не заскучаєш!


Маруся. Докучить! (Входить Іван.)



Ява X.



Ті ж і Іван.


Іван, до Ваніни, подає руку. - Ну, тепер до­брого здоровля! (Ваніна робить рух, хоче поцілувати Івана, Іван держить її за руку, до Хвилі:) А що: правда, Людмила Павлівна гарна

Відгуки про книгу Житейське море - Іван Карпенко-Карий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: