Українська література » Класика » Маруся Богуславка - Старицький

Маруся Богуславка - Старицький

Читаємо онлайн Маруся Богуславка - Старицький
дні...

Сохрон


А все ж то два. (Цілує її.)


Маруся


Ох, не смути серденька,


Воно й само щось ниє і тремтить...


Сохрон


Нема чого полохатись зі мною:


Хоч би вся тьма нечистих вражих сил


Із-під землі, із прорвищ злосмердючих


Повстала враз, то перса ці й рука


Тебе, зорю, од неї оборонять;


Край ніг твоїх кістками ляжу я,


І навіть їх не переступить ворог!


Маруся


Так, вірю я! Ти лицарем, орлом


Мені запав найперше в серце... Дужих,


Побідників, звитяжців запальних


Воно любить, кохати тільки й може...


І мариться, що по Вкраїні ти


Скрізь досягнеш і слави, і почоту,


І схилиться до ніг твоїх чолом


Уся пиха, мізерією вкрита...


Сохрон (усміхається)


Дитячі сни. Нас паніматка жде...


Маруся


Матусенька? Ходім, там поруч сядем...


Про славу ти розкажеш, про бої -


Матуся теж послуха...


Сохрон (обніма)


О мій раю!!


Пішли до рундука.


Ганна ще раніш вийшла і з рундука вигляда їх.



ВИХІД VII



Ганна, Сохрон, Маруся, а потім Леся.


Ганна


А я усе вас визираю тут,


Бо чую вже самотину старечу,


То й нуд бере...


Маруся


Ой мамо, не тужіть:


Я вас самих не кину... Так, Сохроне?


Сохрон


Конечне, так... Побудем вкупі час,


А то - до нас...


Ганна


Е, теща, любий зятю,


Залишня річ в кубельці молодих...


Сохрон


Крий боже!


Ганна


І! То так воно здається,


А потім зять щось інше заспіва...


Маруся


Ой, зроду ні! Та то була б образа


Мені така, що і не знаю...


Ганна


Бач,


Уже й пішла за мене суперека...


Як бог судив, то так і буде! Ну,


Сідайте ж тут, бік мене, голуб'ята!


Дивилась би, не зводячи очей,


Та слухала б все ваші буркотання...


Маруся


Ось, ненечко, Сохрон розкаже нам


Про січові пригоди...


Сохрон


Що ж би саме?


А, от хіба про гемонський похід,


Що нас завів за Тендер [11] на погибель.


Зладнали ми чайок десятків з п'ять,


Щоб понестись по морю до Сінопа [12]


Та погулять на славу у невір,-


Добра добуть і визволить з кайданів


Невольників - товаришів, братів,


Що гинуть там по тюрмах та галерах...


Маруся


Ой лелечко! Співають кобзарі,


Яка тяжка робота їм і мука!


Ганна


Так, доню...


Сохрон


Ну, прокрались ми Дніпром


Та й виплили до світу в Чорне море...


От вирнуло і сонечко із мли -


Осяяло хистке й ясне роздолля:


Воно кругом яскрило, як сапфір,


За край небес розкинувшися лоном;


Здавалося, що баня незмірна


З хмаринами хитається під нами,


А ми немов в блакиті несемось


Над прірвою, безоднею страшною:


То здіймуться всі весла, то пірнуть,


Блиснувши враз - сріблом чи адамантом,


А хвиля гра під променем ясним,


Гойдає нас, пестуючись, ласкаво;


Чайки летять поламаним ключем,


По синьому вітрилами біліють...


А на чайках, неначе мак, шапки


Аж мріють скрізь червоними рядками,


А серденько ж і мліє, і тремтить!..


Маруся


Ой гарно ж як, ой пишно! Боже милий,


Коли б мені побачить диво те!..


Здається, я пташиною б от зараз


Полинула... Та де узять крилець?


Ганна


Хто відає: життя що довга нива -


На ній якраз спіткати можна все!


Сохрон


Навряд тільки, щоб моря досягнула;


Та нічого й нудитися за ним -


Йому не вір,- воно знадне й зрадливе...



Леся виходить з бандурою і зупиняється.



От пливемо, співаєм і люльки


На вільному ми, вільні, запалили...


Про лихо в нас ані гадок нема,


А вже воно чатує за плечима!


Старезний дід на чайці в нас сидів,


Що з морем знавсь, як з шаблею своєю;


От глянув він удалину й прорік,


Що з білої хмаринки встане туча.


Не вірилось... а хмаронька, проте,


Росла й росла, темрявилася млою


І мороком все небо поняла...


Насупилось, аж почорніло море,


Зшкарубилось, мов груба та рілля,


І зайком скрізь заплигав білий гребінь...


Дихнув Борун, [13] вітрилами шарпнув


І знову стих. А наказний гукає:


"На дно чайок покласти щогли вмить,


За весла всі! Пильнуй, стерничий, гостро!


Насупроти бурхливих хвиль керуй!"


Маруся


Ух, страшно як!


Ганна


Ховай їх мати божа!


Леся


А я б отам хотіла бути страх,


Посмакувать, яка то смерть на очі!


Сохрон


Розпатлана, скажена й навісна!


Завила враз, немов відьом тих зграя,


І заревла, немов страшенний звір...


Запінилось і застогнало море;


Хистка гора на гору піднялась,


Помежи них розкрились чорні прірви,


І темрява зловісна налягла...


Мов трісочка, злітала чайка вгору


І падала в роззявлену глибінь...


А навкруги росли тремтячі скелі,


Схилялися розтріпаним чолом


І поглинуть ярились шкарлупину...


У неладі розсатанілих сил


Вбачалося вже світа проставлення


І грізний час остатнього суда.


Маруся


Ох, матінко! Погинуть запорожці...


Як жалко їх, аж серце замира! (Тремтить.)


Ганна


То ж, донечко, борці святі за віру,


За воленьку і за питимий край...


Маруся


О боже, дай, щоб лицарство буяло!


Щоб славою вкривало нам життя!


Леся


Ну що ж, як там?


Сохрон


Погибель нависала,


І стали всі читати молитви...


Піднявсь тоді старезний дід на лаві,


У білому і білий сам, як лунь,


Аж миготів сріблом на вітрі волос,


І голосно промовив до братів:


"Розжеврілось напастю Чорне море


І лютістю на всіх нас зазіха,


Жадаючи від братчиків офіри...


Всі грішні ми пред господом святим;


Та юнакам ще довга в світі нива,-


Їм

Відгуки про книгу Маруся Богуславка - Старицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: