Маруся Богуславка - Старицький
Малжонка дав хорошого Марусі,
Поштивую дитину дав мені:
Не пияка, не лодаря-гульвісу,
А лицаря вже славного.
Леся
Ох-ох!
А співака якого на бандурі!!
Ганна
Тобі одно!
Леся
А так, коли козак
Та хорошун, та на бандурі грає,
Та ще й співа... то, боже, спасе мій,
Не встояти нізащо, анізащо!
Ганна (сміється)
Ох, дівко, ох! Яка ж бо ти слаба!
Невільний він, обручений...
Леся
Дарма!
Хіба відбить його на думці маю?
Мені аби послухати пісень...
А то б таки у подруги, посестри,
Коли й сама...
Ганна (обнімає й голубить)
Та знаю, знаю я
І таїну твого серденька...
Леся
Мамо!
Ганна
Так, мамою і буду...
Леся (змішалась, зчервоніла)
Боже мій!
Не знаю й як! (Цілує руки.)
Так я увесь цей мотлох
Перенесу в середню... І відро
Геть приберу, і ночви... А намисто
І дукачі у скриньку положу...
А може, ще що паніматці треба?
Вертаються ген наші молоді...
(Побігла в будинок.)
ВИХІД ІІІ
Ганна сама.
Не дочекавсь мій панотець до втіхи -
Побачити з дружиною дочку,
Укохану єдиную Марусю...
То б радувавсь небіжчик дорогий!..
Тепер тобі, моя сирітко люба,
Благословення дасть чужа рука,
А рідная лежить в глибокій ямі
Під тяжею чавунної плити...
(Утирає сльози.)
Але вона за щастя твоє, доню,
Підніметься на тім світі в мольбі
Перед ясним вінцем святої діви...
О господи! Ти - милосердя скарб,
Твоїх щедрот не пересохне море...
Поглянься же з райських своїх осель
На доленьку рабів твоїх сумирних,
Сохрона та Марії, і пошли
Їм лагоду та тихе довге щастя!
(Пішла.)
ВИХІД IV
Леся з Степаном.
Леся (знов виходить на рундук і, глянувши за місток, зупинилась, приложивши до очей руку)
Здається він, мій сокіл, мій орел...
Недаром же затьохкало серденько...
Так, він і єсть...
Степан (з-за містка наближається)
Вже мурза тут... провів
Яругами цю татарву в діброву...
Леся (підбіга)
Мій голубе!.. На мене й не зирне,
Встромив чогось у землю свої очі...
Чи ж сердишся?
Степан
Ні, не того...
Леся (заграє)
А що ж?
Може, знайшов собі дівчину другу?
Ну, признавайсь! (Крутить його.)
Степан
Ото ще!
Леся
Е, щось є...
Непевне щось, непевне... Не оманиш...
Мов варений... і голосу не чуть...
Щось на душі нечисте... Щось зрадливе...
Степан (дрижить)
Та що ти? Цить!
Леся
З лиця ти навіть зблід...
Ховаєшся од миру, наче злодій...
І глянути у вічі...
Степан
Лесю, цить!
Ох, не вражай!..
Леся
Коли гріха не маєш,
То усміхнись і приголуб мене,
Як перш було, хоч тихими словами...
Чи, може, я тобі обридла вже,
І хочеш ти відкинутись?
Степан (набік)
Не можу...
Горить, пече...
Леся
Та що ти! Схаменись!
Скажи мені... признайся... що там сталось?
Чи знов біда... чи втрата... чи похід?
Що ж ти мовчиш? Я, далебі, заплачу...
Степан
Несила... ет!
Леся
Та що за таїна?
Промов мені без жартів - це образа...
Не хочеш, ні?
Степан
Ох!
Леся (розсердилась)
То бувай здоров...
Козаче мій!.. (Пішла на рундук.)
Степан
Будь проклятий, скоріше!
ВИХІД V
Степан один.
Степан
Прокляття! А! Удар хоч з неба грім,
Убий мене, зрадливого Іуду! [9]
Іуду... Так! Я рідную сестру
Продав в ясир, в неволю бузувіру...
За золото зневажив свою кров,
Зламав кільце, яким бог рід єднає,
Втоптав в багно з віків святий закон
І на загин дав християнську душу!
Іуда! Гірш! Той хоч відвагу мав
Порвати вмить своє життя гидливе...
А я?.. Я - тхір! Тремтить оця рука,
Не зводиться до лицарського вчинку...
Невже ж то ні? (Хапається за кинджал.)
Е, пізно! Час минув:
Тепера смерть ще більш накоїть лиха...
Їх тут загін... Зборонців в нас нема...
Все випалять і виріжуть невіри,
Коли зламать їм слово... О, я звір,
Я вибрудок всесвітньої гидоти! (Забігає.)
ВИХІД VI
Ганна, Маруся, Сохрон, а потім і Леся.
Впродовж ції сцени чути оддаля хор.
Сохрон
Три дні - і рай... Але як тихо час
Сей точиться... Неначе дід з похмілля.
Маруся
З'єднали нас святі вже молитви:
Я і тепер твоя, мій орле сизий,
І присяглась цим серцем не зражать,-
Чого ж тобі бентежитись?
Сохрон
Не знаю,
Але тоді тривога одлетить,
Коли наш шлюб жаданий завершиться,
І я його як сонця-правди жду.
Маруся
І діждемось, коли в тім божа воля;
Але чого нам приспішати час,
Коли дає і радість він, і щастя,
І втіхою нам душу напува...
Хіба тобі, мій орле, мало раю?
Хіба тебе і він не вдовольня?
Чого ж жадать прийдешньої хвилини,
Коли оця сучасна чарівна?
Коли б моя була над часом воля,-
Я б крикнула цій миті: "Зупинись
В своїм прудкім польоті; ти - прекрасна,
Ти радістю мені сповняєш світ!" [10]
Сохрон
Твій голосок бринить чудовим співом,
В твоїх очах і любощі, і рай...
В твоїй красі небесна перемога;
Тож і боюсь, щоб скарб мій неземний
Пригода зла не вирвала! Ще три дні!
Маруся
Твої страхи бентежать і мій дух,
Щось затяжке прокралось в моє серце...
Глянь - сонце гра, ні хмароньки, ні мли
На бані цій блакитній та прозорій,-
Чого ж нам ждать тих лиховісних бур?
Вже й день ясний скінчиться незабаром,
І тільки два зостанеться нам