Українська література » Класика » Маруся Богуславка - Старицький

Маруся Богуславка - Старицький

Читаємо онлайн Маруся Богуславка - Старицький
сиротою бог:

Малжонка дав хорошого Марусі,


Поштивую дитину дав мені:


Не пияка, не лодаря-гульвісу,


А лицаря вже славного.


Леся


Ох-ох!


А співака якого на бандурі!!


Ганна


Тобі одно!


Леся


А так, коли козак


Та хорошун, та на бандурі грає,


Та ще й співа... то, боже, спасе мій,


Не встояти нізащо, анізащо!


Ганна (сміється)


Ох, дівко, ох! Яка ж бо ти слаба!


Невільний він, обручений...


Леся


Дарма!


Хіба відбить його на думці маю?


Мені аби послухати пісень...


А то б таки у подруги, посестри,


Коли й сама...


Ганна (обнімає й голубить)


Та знаю, знаю я


І таїну твого серденька...


Леся


Мамо!


Ганна


Так, мамою і буду...


Леся (змішалась, зчервоніла)


Боже мій!


Не знаю й як! (Цілує руки.)


Так я увесь цей мотлох


Перенесу в середню... І відро


Геть приберу, і ночви... А намисто


І дукачі у скриньку положу...


А може, ще що паніматці треба?


Вертаються ген наші молоді...


(Побігла в будинок.)



ВИХІД ІІІ



Ганна сама.


Не дочекавсь мій панотець до втіхи -


Побачити з дружиною дочку,


Укохану єдиную Марусю...


То б радувавсь небіжчик дорогий!..


Тепер тобі, моя сирітко люба,


Благословення дасть чужа рука,


А рідная лежить в глибокій ямі


Під тяжею чавунної плити...


(Утирає сльози.)


Але вона за щастя твоє, доню,


Підніметься на тім світі в мольбі


Перед ясним вінцем святої діви...


О господи! Ти - милосердя скарб,


Твоїх щедрот не пересохне море...


Поглянься же з райських своїх осель


На доленьку рабів твоїх сумирних,


Сохрона та Марії, і пошли


Їм лагоду та тихе довге щастя!


(Пішла.)



ВИХІД IV



Леся з Степаном.


Леся (знов виходить на рундук і, глянувши за місток, зупинилась, приложивши до очей руку)


Здається він, мій сокіл, мій орел...


Недаром же затьохкало серденько...


Так, він і єсть...


Степан (з-за містка наближається)


Вже мурза тут... провів


Яругами цю татарву в діброву...


Леся (підбіга)


Мій голубе!.. На мене й не зирне,


Встромив чогось у землю свої очі...


Чи ж сердишся?


Степан


Ні, не того...


Леся (заграє)


А що ж?


Може, знайшов собі дівчину другу?


Ну, признавайсь! (Крутить його.)


Степан


Ото ще!


Леся


Е, щось є...


Непевне щось, непевне... Не оманиш...


Мов варений... і голосу не чуть...


Щось на душі нечисте... Щось зрадливе...


Степан (дрижить)


Та що ти? Цить!


Леся


З лиця ти навіть зблід...


Ховаєшся од миру, наче злодій...


І глянути у вічі...


Степан


Лесю, цить!


Ох, не вражай!..


Леся


Коли гріха не маєш,


То усміхнись і приголуб мене,


Як перш було, хоч тихими словами...


Чи, може, я тобі обридла вже,


І хочеш ти відкинутись?


Степан (набік)


Не можу...


Горить, пече...


Леся


Та що ти! Схаменись!


Скажи мені... признайся... що там сталось?


Чи знов біда... чи втрата... чи похід?


Що ж ти мовчиш? Я, далебі, заплачу...


Степан


Несила... ет!


Леся


Та що за таїна?


Промов мені без жартів - це образа...


Не хочеш, ні?


Степан


Ох!


Леся (розсердилась)


То бувай здоров...


Козаче мій!.. (Пішла на рундук.)


Степан


Будь проклятий, скоріше!



ВИХІД V



Степан один.


Степан


Прокляття! А! Удар хоч з неба грім,


Убий мене, зрадливого Іуду! [9]


Іуду... Так! Я рідную сестру


Продав в ясир, в неволю бузувіру...


За золото зневажив свою кров,


Зламав кільце, яким бог рід єднає,


Втоптав в багно з віків святий закон


І на загин дав християнську душу!


Іуда! Гірш! Той хоч відвагу мав


Порвати вмить своє життя гидливе...


А я?.. Я - тхір! Тремтить оця рука,


Не зводиться до лицарського вчинку...


Невже ж то ні? (Хапається за кинджал.)


Е, пізно! Час минув:


Тепера смерть ще більш накоїть лиха...


Їх тут загін... Зборонців в нас нема...


Все випалять і виріжуть невіри,


Коли зламать їм слово... О, я звір,


Я вибрудок всесвітньої гидоти! (Забігає.)



ВИХІД VI



Ганна, Маруся, Сохрон, а потім і Леся.


Впродовж ції сцени чути оддаля хор.


Сохрон


Три дні - і рай... Але як тихо час


Сей точиться... Неначе дід з похмілля.


Маруся


З'єднали нас святі вже молитви:


Я і тепер твоя, мій орле сизий,


І присяглась цим серцем не зражать,-


Чого ж тобі бентежитись?


Сохрон


Не знаю,


Але тоді тривога одлетить,


Коли наш шлюб жаданий завершиться,


І я його як сонця-правди жду.


Маруся


І діждемось, коли в тім божа воля;


Але чого нам приспішати час,


Коли дає і радість він, і щастя,


І втіхою нам душу напува...


Хіба тобі, мій орле, мало раю?


Хіба тебе і він не вдовольня?


Чого ж жадать прийдешньої хвилини,


Коли оця сучасна чарівна?


Коли б моя була над часом воля,-


Я б крикнула цій миті: "Зупинись


В своїм прудкім польоті; ти - прекрасна,


Ти радістю мені сповняєш світ!" [10]


Сохрон


Твій голосок бринить чудовим співом,


В твоїх очах і любощі, і рай...


В твоїй красі небесна перемога;


Тож і боюсь, щоб скарб мій неземний


Пригода зла не вирвала! Ще три дні!


Маруся


Твої страхи бентежать і мій дух,


Щось затяжке прокралось в моє серце...


Глянь - сонце гра, ні хмароньки, ні мли


На бані цій блакитній та прозорій,-


Чого ж нам ждать тих лиховісних бур?


Вже й день ясний скінчиться незабаром,


І тільки два зостанеться нам

Відгуки про книгу Маруся Богуславка - Старицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: