Маруся Богуславка - Старицький
Аж крутить копф...
Степан
Туман стоїть в очах...
А тут пече... Товариша ізрадить...
Сестра... там - рай... а тут - публіка,
смерть...
А він пиха... чернець...
Всі
Що ж пан заплатить?
Чи, як шахрай...
Степан
А! Кляті!.. Згоден я!
(Перебива мурзі руку.)
На гонор мій!!
Мурза
Я вірю... Маєш гроші. (Дає.)
Умовимось.
Жид
Ой, далібуг, гешефт!
Степан (кида на стіл частину)
Давіться! Ось! Але тепер хто писне,
Так гонор я на шкурі покажу!
(Вийма шаблю.)
Всі накинулись мовчки на дукати.
Мурза (згорта руки)
О раю мій! Ля-іл-ля-га алейкум!
Завіса.
ДІЯ ПЕРША
"Зірваний рай"
Справа від акторів, на першім плані, фасад будинку стародавнього, з рундуком, ганком. Під рундуком на передкону стоїть широка лава. За будинком видко другі будування: клуню, амбар тощо. Зліва - левада. Вглибині - кілька прорізних дерев: через прогалини видко осяяний сонцем Богуслав. Надвечір.
ВИХІД І
Ганна, Маруся, Сохрон і Леся.
Ганна сидить на лаві з Лесею, щось передивляються, шиють, готують. Леся часто через рундук бігає в будинок і виносить нові убрання. Сохрон з Марусею виходять із-за будинку, прямуючи на передкін.
Сохрон
Як пишно скрізь, який чудовий день!
Така ж весна тепер в моєму серці:
І соловей щебече чарівно,
І цілий мир красує закоханням...
Ох, зіронько, мій раю неземний!
Твоя краса усі дива створила:
І перса ці, гартовані в боях,
Застуджені у січових негодах,
Твій взір палкий, яскравий розтопив
Для радощів, для втіх, для раювання!
Маруся
Твої слова, мій соколе ясний,
Спаляють вид... Не знаюсь я у чарах!
Росла я тут у скритій гущині,
Під ласкавим дозором батька й неньки,
В захованім кубельці й розцвіла,
Не знаючи ні чарівних розкошів,
Ні бенкетів, ні ласощів чадних,
Ні жодної сп'янілої принади;
Про чудеса на світі чула я
Хіба в казках, від нашої бабусі,
І скарб отой в моїй душі будив
Химерний стрій і злотосяйні мрії;
А серденько у мене розцвіло
Під дзвоном кобз, під плачем дум журливих;
Прокинулась уперве і любов...
Сохрон
Любов? Кому ж дісталося те щастя
У чисті сни підкинути вогонь?
Маруся
І кобзарям, і неньці моїй рідній,
І дідові,- що надихнули пал
До рідного, до долі України...
Сохрон
О квіте мій з ясних райських садків!
В твоїй красі, в твоїй душі прозорій,
В твоїм чутті і серці неземнім
Така буя необорима сила,
Що їй усе схиляється до ніг:
І сталь, і мідь, і жала стріл, і леза,
І погуки непереможних бур.
Маруся
Сліпуєш ти, мій орле сизокрилий,
І надаєш мені таку вагу,
Якої я, нескриляна, не маю.
Зневіришся - і викохаєш жаль,
А потім жаль пройме морозом душу...
Сохрон
Зневірюсь я? Та швидше небо це
Свою ясну завісу розпанаха
І жмутом вниз на землю упаде;
Скоріш земля, ця нездвижна твердиня,
Розійдеться на скрепах і впаде
У прорвища пекельної безодні,
Ніж вкрадеться зневір'я у мій рай
І холодом обвіє мою душу!
Маруся
Не вмію я, мій любий, розказать,
Як серденько веселкою тріпоче,
Голубкою до тебе припада...
Одно тобі лиш шепітну, що чую
У серці я щасливий, дивний спів,
Який дзвенить і захватом, і ладом
І в тихий рай всю душу порива.
Сохрон
Моя, моя! Навіки і за віки! (Обніма.)
Маруся
Клянусь тобі подружжям вірним буть!
(Припадає тихо, по паузі заходять вліво.)
Чути ледве-ледве здаля веснянку.
Спів раз у раз то стиха, то знов виника.
ВИХІД II
Ті ж без Сохрона і Марусі.
Леся (ниже намисто і мовби під приспів хору й собі підтяга)
"А вже ж весна, а вже ж красна -
Із стріх вода капле..."
Скінчила вже остатні намиста:
Ось з янтарю, ось з перлів, ось з коралів;
І дукачі добрала золоті...
Погляньте-бо, як сяють, паніматко!
Ганна
Гаразд, гаразд... ти маєш, доню, смак.
У три разки?.. І дукачі?.. Чудесно!
Серпанки ще пристроїть треба...
Леся
Ось
Я принесла із білі і шовкові,
Причепурю кораблик.
Ганна
Ану-ну,
Я ж ще оці спідниці поскладаю.
Здається, вже усе в нас до ладу,
Не голою видаємо Марусю.
Леся
Не голою? Та ахне Богуслав
Від заздрості! Аж три здорові скрині
Набито вже добра того з верхом,
А це іще й четверта буде повна,
Крім килимів...
Ганна
А з усього добра
Брат сплатить їй не менше як третину.
Леся
Е, що й казать! Та наша молода
Заб'є усіх заможністю й красою...
За подругу лишатиму і я!
Ну, ось убір... прикину я до чола... (Встає.)
Чи до лиця?
Ганна
Чудово!
Леся
Люстра б! Ой,
Як хочеться поглянути на себе...
Я побіжу...
Ганна
Стій, козо! Он вода:
В відро й дивись!
Леся
Ага, ага! (Дивиться.) Ой чудо!
Чути, як оддаля співають веснянку.
Ой матінко, як гарно, далебі!
Коли б мерщій мені до шлюбу стати...
Я побіжу до подружок - ген, ген!
Хай глянуть, як в малжонськім мені строї!
Аж завидки їх вхоплять... Ха-ха-ха!!
(Побігла.)
Ганна
Та стій! Куди? От дзига ще, та й годі!
По хутору собак дражнить, чи що?
Щоб обнесли серпанок і спідницю?
З веснянкою дійдуть вони й сюди,
А поки що тут поможи прибрати...
(Озирається.)
Де ж наші це обручені дітки?
Леся
Туди пішли... ген ходять по леваді.
Покликати?
Ганна
Нехай собі гудуть,
Як голубки... Коли ж і буркотати,
Як не тепер!.. За
