Українська література » Класика » Маруся Богуславка - Старицький

Маруся Богуславка - Старицький

Читаємо онлайн Маруся Богуславка - Старицький
сестра... і стільки грошей...

Аж крутить копф...


Степан


Туман стоїть в очах...


А тут пече... Товариша ізрадить...


Сестра... там - рай... а тут - публіка,


смерть...


А він пиха... чернець...


Всі


Що ж пан заплатить?


Чи, як шахрай...


Степан


А! Кляті!.. Згоден я!


(Перебива мурзі руку.)


На гонор мій!!


Мурза


Я вірю... Маєш гроші. (Дає.)


Умовимось.


Жид


Ой, далібуг, гешефт!


Степан (кида на стіл частину)


Давіться! Ось! Але тепер хто писне,


Так гонор я на шкурі покажу!


(Вийма шаблю.)


Всі накинулись мовчки на дукати.


Мурза (згорта руки)


О раю мій! Ля-іл-ля-га алейкум!


Завіса.





ДІЯ ПЕРША


"Зірваний рай"



Справа від акторів, на першім плані, фасад будинку стародавнього, з рундуком, ганком. Під рундуком на передкону стоїть широка лава. За будинком видко другі будування: клуню, амбар тощо. Зліва - левада. Вглибині - кілька прорізних дерев: через прогалини видко осяяний сонцем Богуслав. Надвечір.



ВИХІД І



Ганна, Маруся, Сохрон і Леся.


Ганна сидить на лаві з Лесею, щось передивляються, шиють, готують. Леся часто через рундук бігає в будинок і виносить нові убрання. Сохрон з Марусею виходять із-за будинку, прямуючи на передкін.


Сохрон


Як пишно скрізь, який чудовий день!


Така ж весна тепер в моєму серці:


І соловей щебече чарівно,


І цілий мир красує закоханням...


Ох, зіронько, мій раю неземний!


Твоя краса усі дива створила:


І перса ці, гартовані в боях,


Застуджені у січових негодах,


Твій взір палкий, яскравий розтопив


Для радощів, для втіх, для раювання!


Маруся


Твої слова, мій соколе ясний,


Спаляють вид... Не знаюсь я у чарах!


Росла я тут у скритій гущині,


Під ласкавим дозором батька й неньки,


В захованім кубельці й розцвіла,


Не знаючи ні чарівних розкошів,


Ні бенкетів, ні ласощів чадних,


Ні жодної сп'янілої принади;


Про чудеса на світі чула я


Хіба в казках, від нашої бабусі,


І скарб отой в моїй душі будив


Химерний стрій і злотосяйні мрії;


А серденько у мене розцвіло


Під дзвоном кобз, під плачем дум журливих;


Прокинулась уперве і любов...


Сохрон


Любов? Кому ж дісталося те щастя


У чисті сни підкинути вогонь?


Маруся


І кобзарям, і неньці моїй рідній,


І дідові,- що надихнули пал


До рідного, до долі України...


Сохрон


О квіте мій з ясних райських садків!


В твоїй красі, в твоїй душі прозорій,


В твоїм чутті і серці неземнім


Така буя необорима сила,


Що їй усе схиляється до ніг:


І сталь, і мідь, і жала стріл, і леза,


І погуки непереможних бур.


Маруся


Сліпуєш ти, мій орле сизокрилий,


І надаєш мені таку вагу,


Якої я, нескриляна, не маю.


Зневіришся - і викохаєш жаль,


А потім жаль пройме морозом душу...


Сохрон


Зневірюсь я? Та швидше небо це


Свою ясну завісу розпанаха


І жмутом вниз на землю упаде;


Скоріш земля, ця нездвижна твердиня,


Розійдеться на скрепах і впаде


У прорвища пекельної безодні,


Ніж вкрадеться зневір'я у мій рай


І холодом обвіє мою душу!


Маруся


Не вмію я, мій любий, розказать,


Як серденько веселкою тріпоче,


Голубкою до тебе припада...


Одно тобі лиш шепітну, що чую


У серці я щасливий, дивний спів,


Який дзвенить і захватом, і ладом


І в тихий рай всю душу порива.


Сохрон


Моя, моя! Навіки і за віки! (Обніма.)


Маруся


Клянусь тобі подружжям вірним буть!


(Припадає тихо, по паузі заходять вліво.)


Чути ледве-ледве здаля веснянку.


Спів раз у раз то стиха, то знов виника.



ВИХІД II



Ті ж без Сохрона і Марусі.


Леся (ниже намисто і мовби під приспів хору й собі підтяга)


"А вже ж весна, а вже ж красна -


Із стріх вода капле..."


Скінчила вже остатні намиста:


Ось з янтарю, ось з перлів, ось з коралів;


І дукачі добрала золоті...


Погляньте-бо, як сяють, паніматко!


Ганна


Гаразд, гаразд... ти маєш, доню, смак.


У три разки?.. І дукачі?.. Чудесно!


Серпанки ще пристроїть треба...


Леся


Ось


Я принесла із білі і шовкові,


Причепурю кораблик.


Ганна


Ану-ну,


Я ж ще оці спідниці поскладаю.


Здається, вже усе в нас до ладу,


Не голою видаємо Марусю.


Леся


Не голою? Та ахне Богуслав


Від заздрості! Аж три здорові скрині


Набито вже добра того з верхом,


А це іще й четверта буде повна,


Крім килимів...


Ганна


А з усього добра


Брат сплатить їй не менше як третину.


Леся


Е, що й казать! Та наша молода


Заб'є усіх заможністю й красою...


За подругу лишатиму і я!


Ну, ось убір... прикину я до чола... (Встає.)


Чи до лиця?


Ганна


Чудово!


Леся


Люстра б! Ой,


Як хочеться поглянути на себе...


Я побіжу...


Ганна


Стій, козо! Он вода:


В відро й дивись!


Леся


Ага, ага! (Дивиться.) Ой чудо!


Чути, як оддаля співають веснянку.


Ой матінко, як гарно, далебі!


Коли б мерщій мені до шлюбу стати...


Я побіжу до подружок - ген, ген!


Хай глянуть, як в малжонськім мені строї!


Аж завидки їх вхоплять... Ха-ха-ха!!


(Побігла.)


Ганна


Та стій! Куди? От дзига ще, та й годі!


По хутору собак дражнить, чи що?


Щоб обнесли серпанок і спідницю?


З веснянкою дійдуть вони й сюди,


А поки що тут поможи прибрати...


(Озирається.)


Де ж наші це обручені дітки?


Леся


Туди пішли... ген ходять по леваді.


Покликати?


Ганна


Нехай собі гудуть,


Як голубки... Коли ж і буркотати,


Як не тепер!.. За

Відгуки про книгу Маруся Богуславка - Старицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: