Маруся Богуславка - Старицький
Ти постеріг?
Ахмет
В Ахмета гостре око,
А ще гостріш у серці почуття:
Недарма ж так воно мов прикипіло
До тебе вмить...
Маруся
Земляче! Рідна кров,
Либонь, без нас до рідного нас горне.
Ахмет (кланяється)
Твій вірний раб!
Маруся
Не раб, а щирий друг;
На друга ж всяк покластись може?
Ахмет
Сміло,
Як на скалу!
Маруся
Оддячить тобі бог!
ВИХІД V
Ті ж, Леся, дівчинка і хлопчик.
Маруся (кидається назустріч своїм дітям)
Ах, ось вони! Мої розкішні квіти!
Мій любий скарб, моя утіха, рай,
Моє життя, і радощі, і болі...
Як серденько солодко ниє... ой,
Сюди, сюди! До мами!
Хлопчик (підбіг)
Я сколіш!
Дівчинка (теж)
Постій, і я!
Леся (за руку держить)
Ну, копки, копки! Прудко!
Маруся
(обох пригорта і цілує то одне, то друге)
Любесенькі, гарнесенькі! Як мак,
Красуєтесь, як огірочки миті...
Чи ж є у кого кращі діточки?
(Обертається до Ахмета.)
Ахмет
Доправди ні... над всі!..
Леся
Краса красою!
Маруся
То, може, так, щоб догодить мені?
Очиці сі як терен! (Цілує.) А в того
Як та блакить! (Цілує.) А кучері, а лички,-
Пампушечки. (Цілує.)
Дівчинка
Ой мамо!
Маруся
Задушу!
І от цього хлопчиська...
Хлопчик
Мамо, феска!
Ахмет
Чи ба, уже хизується!
Маруся
Зюлі!
(Поправля.)
Ріднесенька! О кучері шовкові!!
(До Лесі.)
Чи краща ж є утіха на землі?
Любов до них - безбурне, ясне щастя,
Воно мені гамує і журбу,
Й нерозважну гризоту мого серця:
Як обніму, як приголублю їх,
То цілий мир сліз, стогону і муки
Зника з очей перед оцим мирком...
Леся (зітха)
Не знать мені такого щастя.
Ахмет
Боже,
Судилося мені його на хвилю взнать,
Щоб тяжчою здавалася неволя!
Хлопчик
А в мене є опука!! (Котить.)
Зюлі
В мене обід!
А кидай, ну!!
Той кида, Маруся біжить за ним.
Леся (бере Зюлі за руку)
Ну, хутко! Доганяй!!
Забігають.
ВИХІД VI
Гірей-паша і Ахмет.
Гірей (входить і озирається)
Нема зорі... І цей едем - пустиня,
Мов саваном укрився жалібним,
Мов хмарою повився серед ночі...
І смутно страх, і цвинтарем скрізь тхне;
А хай блисне з-за хмар південний промінь
І зразу все засяє, оживе:
Веселкою заграють водомети,
Зашепотять чинар і кипарис...
О, як її кохаю я!.. Щодень
Моя жага і любощі зростають.
І краю їм, вбачається, нема!
Шість літ живу в едемі я пророчім,
Якого вряд чи й знає Магомет, [14]
Бо гурії нема такої в небі...
Не порівнять з її очима зор,
З її чолом - снігів гори Лівану,
Із личеньком - троянди пелюстків;
А що душа - то божая зірниця,
Вона сія і наділя теплом
Все те, куди долине її промінь...
(Озирається.)
Та де ж вона? З палацу вийшла в сад,
А тут нема... Вона чогось сумує
Й ховається в самотині... Це все
Турбує страх мене... Агов, Ахмете!
Ахмет
(схиливши голову і приложивши до грудей руки)
Владико мій! Я тут, як вірний пес,
Чекаю-но вчинити твою волю.
Гірей
Де сонця світ, моя ясна х а н и м,
Владичиця, життя мого утіха?
Ахмет
Господарка, краса усіх красот,
Пішла туди гулятися з дітками...
Гірей
З дітками... а! А як, смутна чи ні?
Ахмет
В останній час при Лесі охвітніша:
Втішалася, сміялася...
Гірей
Аллах
Ховай її від всякої гризоти,
Хай хмаронька не криє їй чола!
Я дуже рад, що їй знайшлась землячка
Хоч будить це за рідним краєм нуд,
Але його нічим не погамуєш...
(Уздрівши.)
Ах, он вона... душі моєї скарб!
Ахмет відходить.
ВИХІД VII
Гірей і Маруся.
Маруся (підбіга з глибини кону)
Лови, лови!.. Клубочком покотися!
А хто кого? Ціп, ціп!
Дівчинка
Ой мамо, ой!
Як весело!
Хлопчик
Мене ти не піймаєсь?
Маруся
Не дожену? А ось! (Ловить і цілує обох.)
Діти (сміються)
Ха-ха-ха-ха!!
Гірей
Ось певний рай,- нема другого раю!
Маруся
Мій сокіл тут? (До Лесі.) На, одведи дітей!
Гірей
Тривай! Дай я їх обніму...
Діти (кидаються на шию)
Ой, тато!
Маруся дивиться чуло, зрушено; Леся виводить дітей.
Маруся
Так любиш ти своїх орляток?
Гірей
О,
Як свій коран, як пахощі лілеї,
Вони твої, то досить і того...
Маруся
Мої й твої, мій любий, мій коханий
Мій пишний пан, мій лицар дорогий!
Гірей (обніма)
О квіте мій, красо садків едемських!
Усе життя в тобі й для тебе... Ах,
Як серце гра, яке тут зап'яніння!
Боюся я, позаздрить нам пророк
І затьмянить ясне, безкрає щастя...
Маруся
Чи ж він лихий?
Гірей
Але ж і сам аллах
Поквапиться на наше раювання...
Маруся
Щасливий ти, мій орле?
Гірей
Як ковиль,
Коли його вітрець гойдає тихо,
Як рибонька на волі у воді,
Як лотос той під променем пекучим...
Ні-ні, не те! Щасливіший за все,-
За цілий світ!.. Всі щастя вкупі зваж,
І їх моє, напевно, переважить...
Маруся (обніма)
О втіхонько!
Гірей (сіда з нею на мармурі)
А ти, моя зоря,
Щаслива?
Маруся
Я? Коли тебе я бачу
І голуб'ят пестую,- все тоді
Втишається - і спогади, і болі...
Гірей
Тільки тоді? (Зітха.) Я радий і за це;
Але скажи, моя райська утіхо,
Чого
