Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин
Народне Зібрання...
Але цариця вже оговталась і глузливо запитала:
— Яке.Народне Зібрання? Купку прихильників Кассандра ти називаєш Народним Зібранням?
— Але на тому зібранні були не тільки прихильники Кассандра, а й родичі тих сотень і сотень людей, яких ти...
Олімпіада зблідла, її почало тіпати.
— Жаль, що я не встигла їх усіх винищити! — Накинулась на незнайомця: — Чого ти стоїш і кутаєшся у свій плащ? Ти хто такий насправді? Чого ти хочеш?
— Заспокойся і вислухай мене,— незнайомець говорив м'яко.— Кассандр велів передати тобі: якщо ти забажаєш, можеш врятуватися втечею. Сьогодні вночі на березі моря тебе чекатиме корабель, який і доставить тебе в Африку, де ти нарешті опинишся в повній безпеці. Квапся, царице, бо вранці буде пізно.
Олімпіада не зраділа цій несподіваній пропозиції врятуватися. Жодна риска на її постарілому і чорному та злому лиці не здригнулась. Вона не проти, щоб жити, але... Чого це лютий ворог раптом захотів її врятувати? Чого це він став таким добреньким, що навіть корабель для втечі пропонує?.. Що він задумав? Якщо вона втече, то... то що станеться? Кассандр насправді не дасть їй утекти, а знищить. І знищить без свідків. А тоді оголосить про її втечу. І таким чином своєю втечею вона підтвердить свою вину. Бо втікають лише ті, хто напакостив, хто не в ладах із законом. Так ось що задумав підступний Кассандр! Я, мовляв, цариці не вбивав, вона сама втекла і десь дорогою щезла...
Олімпіада гордо випросталась і сказала голосом, у якому задзвенів метал:
— Я не збираюся втікати серед ночі, як злодійка. Я не відчуваю за собою вини. Іди і передай своєму панові: я буду захищати свою справу в присутності всіх македонців. Я вимагаю справжнього суду і розгляду моєї справи на основі законів!
Суд над Олімпіадою — та ще в присутності всіх македонців — не входив у плани. Не вдалося царицю спровокувати на втечу, не вдасться і її задумка — ніякого суду не буде. Бо невідомо ще, чим той суд може закінчитися. Ні, Кассандр тому й вигравав завжди, що ніколи не ризикував безрозсудно. Ризик — благородне діло, але точний розрахунок — основа перемоги.
І Кассандр вирішив не ризикувати.
Олімпіаду розбудили на зорі — ще схід сонця тільки-но зарожевів. їй снилося, що вона молодим, юним дівчам вперше їде з Епіру у Македонію. Була схвильована, щаслива, ось-ось на кордоні Македонії її зустріне суджений і коханий — молодий македонський цар Філіпп... І скаже вона з радістю і любов'ю:
— "Калос..." Прекрасний!.. І відповість він їй з радістю і любов'ю: "Кале..." Прекрасна!... І будуть вони щасливі до скону літ своїх і як найбільшу коштовність берегтимуть одне одному вірність...
— Кале!..
— Калос!..
І коли її розбудили, вона схопилася із щасливою посмішкою на лиці, що наче аж помолоділо, бо на якусь ско-роминувшу мить їй і справді здалося, що вона молода і їде до молодого Філіппа...
— За тобою прийшли,— сказали їй, і вона все зрозуміла.
І веліла слугам зодягти її у все царське...
Тї убили за старим грецьким звичаєм...
Біля палацу зібралося кількасот чоловік — все родичі тих, кого винищила Олімпіада. Вони стояли на невеликій відстані одне від одного півколом — кількасот чоловік з одного боку, стільки ж — з другого. Ще здалеку Олімпіада побачила їх, але не зупинилася, все так же гордо й велично йшла назустріч своїй загибелі. Тільки мозок свердлила одна й та ж думка: що вони для неї придумали? Яку смерть їй приготували?.. Смертний вирок виконують у затвердженій державою формі. Якщо по-грецькому — закидають камінням, якщо по-македонському — утоплять... І того й того їй би не хотілося — ні по-грецькому, ні по-македонському. То що вони вчинять, що для неї вибрали? Поб'ють на смерть камінням чи втоплять, сунувши голову у воду?.. Чи раптом обезголовлять, як у Мессалії? Чи скинуть у каменоломню, як у Сіракузах? Чи задушать петлею,, як у Спарті? Чи примусять випити чашку з трутизною, як позбуваються політичних противників в Афінах, із Сократом так, здається, впоралися... Чи розіпнуть?.. А втім, розпинати вони її не посміють, розпинають тільки невільних громадян. А вона — вільна. Цариця...
Йшла і здавалась спокійно-безпечною. А мозок свердлила одна і та ж думка: що вони для неї приготували? Заб'ють камінням чи втоплять?.. По-грецькому, чи по-македонському?..
І побачила, що біля кожного, хто її чекав, лежить купка каміння... Таки каміння, таки по-грецькому... Що ж, за каміння спасибі. Страта достойна її царського звання, рабів чи підневільних камінням не вбивають...
— Ведуть... Ведуть... Ведуть...
Хто там говорить і кого ведуть? А-а... її ведуть. Палац був оточений воїнами ще затемна, щоб ніхто не міг ні в палац проникнути, ні звідти вийти.
— Ведуть... Ведуть... Ведуть...
Кого ведуть?.. Вели її. Під руки. Дві старі жінки, і беззвучно плакали. Цариця була в пурпуровому вбранні, в царській діадемі на сивій голові — худюща, висока, рівна, сувора і безжалісна. Йшла рівно і спокійно, та, загле-дівши людей, і особливо воїнів, на якусь мить завагалася, а тоді, певно, переборовши себе, знову рушила вперед. І невідомо було, чому її ведуть під руки дві старі жінки, коли вона йде сама... Ось вона, не повертаючи голови, щось різко сказала жінкам, і ті лишилися на місці, а Олімпіада сама рушила навстріч своїм убивцям. І тоді в тиші, що запанувала біля палацу, раптом хтось крикнув — розгублено і ніби злякано водночас:
— Та це ж... мати Александра.
На її голові царська.діадема спалахнула сонячним зайчиком...
— Та це ж...
Воїни завагалися. І Кассандр відчув, що на них покластися не можна — надто добре вони пам'ятають покійного імператора. Треба було спішно щось робити, доки воїни не заступилися за епірську відьму. А Олімпіада йшла все так же гордо і велично, наче коронуватися.
"Мужня",— подумав Кассандр і повернувся до людей з камінням.
— Ось іде та, котра безжалісно і підло винищила ваших близьких і рідних. Винищила, хоч вони і були безневинними.
І цих слів було досить, щоб спалахнула ненависть до цариці.
Олімпіада не здригнулась під градом каміння, що полетіло на неї з усіх боків. Вона ще встигла подумати про себе: "Мене побили за старим грецьким звичаєм — камінням..." і більше не думала. Не відступила, навіть гордо піднятої голови не схилила — мужність в останню мить її не зрадила, Навпаки, цариця випросталась і підставила під град каміння і груди свої, і голову. Так і стояла спокійно, велично, і вітер куйовдив сиве волосся. Очі горіли вогнем ненависті, губи ворушилися...
— Відьма!—лунали злякані крики.— Бийте, бийте відьму, доки вона нас не погубила!...
Град каміння став густішим і прицільнішим.
Каміння влучало у неї з глухими ударами: бах, бах, бах...
Все частіше й частіше чулося чавкання і плюхкання — то бризкала кров. Від великого каміння — чи сильного удару — її заносило, гнуло вперед чи назад або й зовсім кидало на землю. Але вона — закривавлена, страшна, з лицем, що вже поступово, але невблаганно почало перетворюватися на криваву маску,— з останніх сил зводилась і знову ставала рівно під новий град каміння, що валив її з ніг.
Зрештою, відчуваючи швидкий кінець, Олімпіада з останніх сил загорнулася у свій пурпуровий плащ, що вже був мокрий від крові, захиталася, зробила крок вперед і впала, щоб уже більше не встати. А каміння летіло й летіло і люто чавкало, наче пожирало із жадібністю людське тіло...
Кассандр стає царем
По смерті Олімпіади полководець Кассандр, син намісника Антіпатра, став на деякий час володарем і правителем Македонії. Але цього Кассандру замало — він прагнув, аби македонці самі проголосили його своїм царем. А щоб мати законні підстави на македонський трон, Кассандр одружився на зведеній сестрі Александра Фессало-ніці і завдяки цьому шлюбові отримав право на царський титул і престол. Та все ж почував себе на троні непевно — ще залишалася Роксана, законна дружина Александра і спадкоємиця престолу з сином Александром IV . І він теж мав усі права на трон батька. Роксана за походженням була азіаткою і ніколи не користувалася підтримкою в Македонії, але син... Хоч він теж був наполовину азіатом (по матері) та все ж це був син Александра Македонського і, вирісши, він міг заявити про свої права на батьків трон. А це було небезпечно і для Кассандра, і для інших полководців.
Роксану і сина її Александра IV було схоплено і запроторено до в'язниці міста Амфіполя під нагляд відданої Кассандру людини — Главкія. Кассандр розумів: чим швидше він позбудеться дружини і сина Александра, тим швидше утвердиться на македонському троні. Але не квапився, був надто обережним, ще і ще вивіряючи кожний свій крок і вчинок. Спершу вирішив почекати, аби пересвідчитись, яке враження справить на Македонію убивство Олімпіади, а вже тоді прибере її невістку з сином.
В Амфіполі Роксану з сином тримали в ізоляції і під суворим наглядом Главкія. Поселили в хижці, як бідну вдову з бідною, незнатною дитиною, годували нужденною їжею, як останніх рабів,— аби вони пошвидше забули про свою царську гідність і нікому навіть не заїкалися, що мають права на македонський трон. Та з місцевих жителів все одно ніхто б і не повірив, що удова у дранті та її дитинча в такому ж лахмітті — то дружина і син самого Александра Македонського. Тримав їх Кассандр відсторонено од світу з 316-го по 305-й рік, хоча вже за мирним договором 311 року між полководцями дванадцятилітній Александр IV визнавався царем і Кассандр за тим договором був зобов'язаний опікати його до повноліття.
Минав рік за роком, а Кассандр все тримав і тримав у бідності, холоді й голоді та під посиленою вартою Роксану з сином і не міг їх відпустити — сина й дружину імператора відразу ж перехопили б інші полководці і тоді забрали б у нього, Кассандра, владу. Та й Александр, вирісши, міг підняти заколот.
Отож.^коли серед македонців почали поширюватися чутки, що пора, мовляв, звільнити Александра, сина Александра, і передати йому як законному спадкоємцю верховну владу, Кассандр захвилювався. І було від чого . Відпустити малого Александра? Але для нього, для Кассандра, це ж рівнозначно самовбивству. Та й не дурень він, щоб добровільно зректися влади. Адже це буде крахом усіх його сподівань, до яких він — часом переступаючи через трупи — йшов усе своє життя.
