Ціна помилки - Баркалов Руслан

"Боже, та ж Оксана звичайна повія. Висококласна, ерудована ну але ж повія – подумав Радик – Ні, можливо я і помиляюсь… Хоча тут важко помилитися. Вона ж шльондра та все. І дорогу до слави стелила через ліжко. Це вже напевне".

В кімнату ввійшла Вероніка. На ній був лише халатик, що ледь скривав її молоде, таке жадане, так спокусливе тіло. Вона підійшла до хлопця і поцілувала в чоло.

– Ну і що ж ми такі кислі сьогодні?

– Нічого! Все добре!

– А я бачу що щось не так. Так втомлений? – спитала дівчина – Або щось ховаєш від мене.

– Та нічого я не ховаю – якось сердито відповів Радик.

– Ну як хочеш… – і дівчина відійшла до дверей – Тоді я піду. Не заважатиму…

– Стій! – скрикнув Радик – Вернися будь – ласка! Ти потрібна мені! Я тобі цього давно не говорив. Але це так… Я просто справді втомився від всього цього…Я просто боюся всього…

– Та перестань. Заспокойся! Я ж з тобою!

– Знаєш, сьогодні, там в кабінеті коли ми говорили зайшла якась Оксана…Я боюся її…

– Оксана Обернюк? Чи як там її тепер – Пушкова. Та перестань, вона актриса високо класу тепер.

– А ти її знаєш?

– Знаю, знаю малий мій! – і вона підійшла до хлопця і сівши йому на коліна обняла руками за шию – Вона колись бігала за татом. Поки не зробив її актрисою. Тепер живе собі в Москві. Вона за гроші готова на все…

– Ну та… Я по це зразу якось подумав – сука. Але … Вона гратиме зі мною в нашому фільмі…

– Той що? Не бійся їй уже тридцять чотири. Так що ти для неї за маленький – засміялась дівчина – Не переживай. Я тебе нікому не віддам!

Глава 7

Тиждень почався з осінніх затяжних дощів. Але тут для Радика це не було такою проблемою як тоді, коли був в дома. Тоді він сідав біля вікна і дивився на краплі, що спливали по вікні. Зараз він був зайнятим дещо іншими справами.

Хлопець давно уже забув той присмак рідного дому, ті моменти коли він бігав під таким дощем часто босим, як ховалися з друзями в окопах і під деревами. Геть забув.

Сьогоднішній день для Радика мав особливе значення. Нині мають представляти його нову книжку, котру він встиг написати поки перебував тут. Це була ще одна маленька перемога. Але разом із тим і велика поразка. Поразка самому собі.

Радик розумів, що він втрачає зв'язок із собою, своїм внутрішнім я. Він ставав зовсім іншим, чужим. Він боявся. Але разом із тим не мав кому хоча б раз так щиро посповідатися. Своїй коханій Вероніці він боявся щось сказати. Ні, не тому, що вона не зрозуміє. Швидше тому, що не хотів аби вона переживала за нього. Бо знав як вона любила його.

На дворі стояла дощова, осіння погода але Радик не зважав. Він ішов під дощем і про щось глибоко роздумував. Що роїлось в його голові ніхто не міг сказати. Це було щось чого ніхто не міг передбачити.

Дорога видавалась нескінченною. Що мучило молодого митця? Що сталось з ним? Ніхто не міг сказати? Ніби якесь погане передчуття щось гризло душу…

– Хто б міг подумати! Радик ти просто геній! Ти молодець! Вітаємо нашого молодого друга! – радісно викрикував Зубанов – Ми радо тебе вітаємо Раміре!

– Щиро дякую – ледве вимовив хлопець. Він навіть не міг собі уявити що все це з ним.

Частина II

Літак уже набирав швидкості. Ось він уже відривається від злітної смуги і набирає висоти. Все, що було залишається позаду.

Радик сидів біля вікна і вдивлявся у темноту, що вкривала нічний Київ. Тепер він ще не скоро побачить його. Не зможе бачитись зі своєю коханою Веронікою. Скільки він там буде ніхто не знає. І що там чекає на хлопця ніхто не може знати.

Цю ніч Радик проведе в літаку над океаном. А завтра у нього почнеться уже нова хвиля, новий етап, нові злети і падіння, нові радості і тривоги. Та він цього не знає. Не знає і те, що промине зовсім мало часу як він захоче там залишитися назавжди. Що друзі стануть для нього просто знайомими а його єдина кохана зрадить. І ще багато чого про що хлопець зараз не задумувався.

А зараз він просто сидів біля вікна і дивився у темінь, туди де залишилося його перше і єдине кохання. Думками він все ще повертався до Вероніки, хоч літак уже був далеко десь над Атлантичним океаном.

Глава 1

Радик насилу пробудився. Він ще так довго в дорозі не був ніколи. Втомлений був наче ним орали. Думки про те, що він зараз не дома ще трохи гризли.. Але потроху хлопець приходив до себе. Він встав, прийняв душ і почав збиратися. Раптом задзвонив телефон. Радик підняв трубку. Голос був не знайомим:

– Ти уже прокинувся? Це добре. Довго спати шкідливо. Вдягайся на тебе чекає машина біля входу.

– Добре. Іду – ледве мовив Радик.

Він вдягнувся і вийшов на коридор. Усюди було тихо. Звичайно, це ж була лише сьома година ранку. Але протестувати проти голосу в трубці Радик не смів.

Він спустився сходами, привітався з прислугою, що сиділи в холі і вийшов на вулицю. Навпроти входу стояла машина. Радик попростував до неї.

Дверцята відчинила дівчина років двадцяти семи.

– Ти Радик? – спитала вона ламаною українською.

– Так – промимрив хлопець.

– Сідай. Поїхали.

Машина рухалась дуже швидко. І перш ніж хлопець встиг щось спитати вони опинилися біля якогось великого будинку.

– Тебе чекають! – мовила незнайомка – Чао красунчик.

– Дякую.

Хлопець підійшов до будинку. Він нагадував Радику будинок у Києві. Хлопець відчинив двері. В холі сиділа симпатична дамочка. Він чемно привітався, назвався і попросив провести. Через кілька хвилин він уже стояв на четверному поверсі перед кабінетом Тома Девідсона, директора одного із рекламних агентств. Хлопець постукав.

Радик відчинив двері. Перед ним сидів чоловік років п'ятдесяти п'яти з чорним волоссям, короткою стрижкою, малими чорними очима, в чорному костюмі, із золотим перснем на вказівному пальці лівої руки – а біля нього сидів Ріккі.

– Привіт друже! Я забув уже як ти виглядає! – засміявся Ріккі – Ну проходь. Це мій батько. Він господар цього усього. Давай ближче.

– Доброго дня вам! Дякую. Приємно дуже тебе бачити! – ледве говорив Радик від несподіванки – А я… сказали чекають…

– Власне чекаю тебе я! – втрутився старий – Вмощуйся зручніше бо робота буде дуже сидяча і досить довга! Нам треба зняти одну дорогу рекламу. І треба щоб ти в ній знявся. А тоді я пообіцяв поговорити про тебе з Марком Вінтовські. Це директор кіностудії. Йому потрібні нові люди на певний ча. Для початку… Так що почнемо!?

– Звичайно! – вже спокійно відповів Радик.

– Це приємно чути. Надіюся ти поснідав?

– Ні, але це не мішає. Я не маю наміру вас затримувати і відтягувати роботу – знову твердо відповів Радик. –

– Ти просто супер! Мені такі люди подобаються. Ріккі чого ж ти так довго мовчав – ми б могли були давно його викрасти. Роботи повно а нормальних людей обмаль.

Цілий день Радик слухав вказівки містера Тома. Щось змінював сам, щось просив додати. Робота потроху втягувала хлопця. Він ніби забувся. Ввечері пізно уже повернувся назад до готелю. Тут він проживе найблищі кілька днів. Радик зайшов в номер. Він почувався настільки втомленим, що навіть не хотів їсти. Хлопець просто прийняв душ і ліг спати.

Глава 2

Радик пробудився доволі рано. Він почував себе наче викрученим. Вже шостий тиждень як він тут, далеко від дому, від своєї Вероніки. Коли ж це все скінчиться. Йому не вистачає спокою. Так бажаного спокою.

Гроші, слава, знайомства – все ніби падає сніг на голову. Але чогось таки не стає. Не стає простого спокою. Тиші. Боже, як же він любить тишу. А тут… Тут її не знайдеш. І кожного ранку одне і теж. Робота, робота і ще раз робота. Як же це його вимучувало. Ця однотонність. Ця рутина. Часу майже не залишалося. Інколи навіть щоб подзвонити до коханої.

"Знову ці сни – подумав Радик – От коли ж це все скінчиться. Хоча це єдиний шанс піднятись хоч трошки і показати Вероніці, що я тут не лише завдяки її батькові. А може і на краще що я тут. А то хто знає чим би все скінчилось.".

Він згадував останню розмову з дівчиною і йому закрадалися якісь погані думки. Згадувалося, що майже перед самим від'їздом вона обізвала Радика популістом і нездарою, котрий тримається лише завдяки її татові котрому потрібне свіже м'ясо. Вона, що правда після того кілька разів просила пробачення за це. Але йому було все ж важко згадувати цей момент.

Сьогодні йому снилося знову те саме. Снилась вона – його кохана. Вона приходила тут у снах часто до нього. Вона щось говорила.

Радимир встав, пішов в душ. Він довго стояв під струменями води, що текли по його тілу. Холодна вода змусила трохи прийти до себе. Хлопець поснідав. Потім він відімкнув шафу. Там було повно речей які він міг спокійно одягнути. Але Радик чомусь не міг знайти нічого для себе.

Пригадувалася та дівчина, котра підвозила була його в машині. Її звали Беккі Теччер. Комунікабельна білявка з великим запасом гумору. І не тільки…

Ранок був напрочуд сонячним і хлопець маючи вільний до обіду час подумав, що не зле би було пройтися містом. Він одягнув світлі джинси, білу футболку і вийшов на вулицю.

На вулиці в цей час ще спокійно. Машини майже не їздять. Людей майже нема. Радик засунув руки в кишені і пішов по вулиці. Його вражала краса ранішнього міста.

Місто ще спало. Воно купалося в ранішніх сонячних променях. Навкруги була тиша. Як же про це мріяв Радик. Телефон він залишив в номері. Тому вдихаючи на повні груди ще чистого повітря – радів як мала дитина. Минула година, друга а він усе ще блукав по місту.

Неподалік від готелю знаходився парк. Хлопець вирішив посидіти під скронями американських дерев. Він приглянув собі лавочку і розмістився на ній. Ранковий легенький вітерець лагідно торкався його обличчя. Не помітно спливав час. Радик заглиблювався в себе. Думки про свої проблеми, про кохану, про їхні відносини, про маму не давали йому спокою.

Потроху хлопець почав заглиблюватися в тишу. Він не помічав як навкруг нього почали ходити люди. Десь взялися діти котрі пробігли по доріжці і зникли за поворотом, пройшла якась жінка говорячи по телефону. Та він цього всього не бачив.

Раптом його спокій порушили. Хтось торкнувся плеча і назвав його по імені. Радик оглянувся. Це була Бекки. Вона стояла біля нього. "Чого вона хоче сьогодні? – подумав про себе хлопець – Я ніби мав вільний день".

– Он ти де! – були перші слова дівчини – А я тебе шукаю мало не дві години!

– А що щось сталось? – спитав Радик.

– Нічого.