Ціна помилки - Баркалов Руслан

Але він все ж вирішив до слухати до кінця а вже тоді втрутитися.

Однак це йому не вдалося. Він тримав в кишені свій телефон котрий раптово задзвонив. "О, Господи! Треба ж таки!". Дівчина почула що за дверима стоїть він і швидко вибила трубку, підійшла до дверей і мало не перед носом їх зачинила.

Десь через годину Рамир знову сидів на кухні. Він не хотів сьогодні нікуди йти тому майже цілий день був у квартирі. Це був його законний вихідний день. Вона знову ввійшла на куню і почала робити каву. Очі були заплаканими, нігті погрижені – все вказувало на страшний нервовий зрив.

– Вибач, але я не нароком…

– Козел! – сердито відповіла Вероніка – Хто тебе просив!

– Ну просто я почув розмову і…

– А ти не слухай вилупок провінційний…

– Чого ти так ? Я просто спитав що сталося – хочеш відповідаєш. Не хочеш не відповідаєш! Твоя справа!

– То не лізь не в свої справи!

– Як хочеш! Просто хотів як краще! Я ж бачу що тобі важко. Що ти дуже переживаєш!

– І що з того? – вже м'якше спитала дівчина – Яка тобі з того користь? Хочеш показатися принцом на білому коні!?

– А що мені це треба? – з усмішкою спитав Радік – Як друг а не як принц! Повір на конях твердо їздити! Тому надаю перевагу транспорту!

Він підійшов до дівчини впритул і поглянув їй в очі. Вони були червоними від сліз і запухлими.

– Думаєш воно того варте – спокійно спитав Радимир.

– Напевне ні…знаєш … він просто козел… втік до неї.. моєї кращої подруги. А вона…

– Взяла його і прихистила! Не переймайся! У тебе ще буде ціле майбутнє попереду! Просто заспокойся! Просто забудь! Постарайся не думати про нього. І все!

– Але чому так? Рамір, чому так!? – вона і далі плакала – Ти зовсім чужий, майже не знайомий і готовий поговорити не зважаючи на те що я тебе послала. А він…

– Ніколи не будь ні в чому впевненою і тоді довше житимеш і менше ридатимеш! Таке правило життя! Знаєш, я розумію тебе але ти сама мусиш в собі це знищити!

Він обняв дівчину і міцно пригорнув до себе. Його обійми їй видалися чимось не таким як обійми її колишнього хлопця. Вони не були такими міцними але водночас такими ніжними і теплими, наче батьківські. Це було щось нове. Щось, що люди називають любов'ю.

Глава 4

В темній кімнаті задзвонив телефон. Хтось конче напевне хотів поговорити бо дзвінок був довгим і настирливим. Радик спершу не брав трубку. Але потім не витерпів. Він глянув на телефон. Номер був не знайомий. Хто ж міг би в такий вечірній час турбувати його.

– Алло! – різко підняв трубку Радимир – Слухаю!

– Привіт! Де пропадаєш? – почувся в трубці голос.

– І… хто це? – Радик явно не міг розпізнати голос.

– Ти що не впізнаєш? Ну.. Це ж я …

– Ну так! Те, що це "ти" я вірю! Але ж мені від того не легше! – почав підсміхатися Радик.

– Але ж ти не можеш мене забути – голос був жіночий. І хоч як Радимир силкувався згадати його все одно не зміг.

– Знаєш, може досить гратися котика і мишки! Або кажеш хто ти або завершуй розмову!

– Та ну! Ти що вже таким став крутим, що вже навіть ні з ким не хочеш говорити!

– Я тебе не знаю! Не знаю. І або назвися і скажи чого хочеш або до побачення! – вже розсерджено мало не крикнув Радик.

– Ну що ж.. тоді завершу… козел…Привіт від Тані… – і невідомий голос завершив розмову.

Рамир сидів в темноті кімнати і сміявся. Тепер це ім'я йому вже давно нічого не говорило. Колись, коли він ще був простим звичайним хлопцем вона його відкинула. Тоді, три роки тому, коли він ходив за нею і думками летів до однієї-єдиної вона посміялась з нього, відкинула, розтоптала усі його почуття, усю його любов. Хто вона тепер для Радика? Хіба що одна з докучливих дуреп, котрі заважають спокійно відпочивати. Ах, як же все змінилося. І хто би подумав. Хто б міг сказати, що все так обернеться! Так цього ніхто не сподівався. Однак час змінює усе. І людей теж.

В кімнату ввійшла Вероніка. Першим про що вона спитала так це було :

– І хто ж тобі знову дзвонив?

– Не знаю! Якась добра незнайомка, котра навіть не захотіла назвати свого імені!

– Ага! Ну, ну я так і повірила!

– Ну чому ти так сонце! Я ж тобі говорю правду!

– Майже правду! Та добре, добре. Я майже тобі повірила! — відповіла дівчина.

– Я тобі завжди говорю правду! Чому ти не віриш? – спитав Радик – Думаєш я би став тебе обманювати? Який мені від цього сенс!

– Ну так. Ніякого! Думаєш я тобі не вірю! Просто ревність завжди бере гору! Вибач!

Вони зустрічалися вже близько місяця. І як не дивно про це не знав ані сам Безбородько ані близьке коло Вероніки. Лише найближчі друзі знали, що Рамир і Вероніка Безбородько не просто фліртували того вечора на вечірці у Тона Валенські, яку він організовував у день свого народження.

Вероніка для нього тепер стала усім. Новим, іншим світом. Вона стала для нього новою надією. Надією на майбутнє. Надією на те, що все що було в минулому вже не повернеться. Так вони не просто зустрічалися – у них починала рости в серці кохання. І хоча це стане колись для них фатальним кроком – зараз це було не важливо. Зараз ніхто не думав про те, що буде далі. Вони просто жили. Просто любили. Просто летіли. Просто забувалися і впивалися забороненими і не доступними для інших почуттями.

– Ну то як? Куди завтра їдемо? – спитала дівчина – Може все ж поїдемо покататися на конях. Я так давно не була.

– Як хочеш! Мені все рівно аби тільки з тобою! Але що ми скажемо твоєму татові!

– За це не переживай! Я щось придумаю!

– Так. Але він говорив, що на завтра запланована якась зустріч. І можливо він захоче щоб і я був там присутнім…

– А я скажу, що ти мусиш поїхати зі мною, бо я сама боюся. От і все!

– Ну так! Серйозний у тебе аргумент! Нічого не скажеш!

Цілими вечорами вони сиділи як завжди жартуючи і дурачили. Володимир Сергійович зазвичай приходив пізно. Як правило зустрічі, якісь дружні поїздки, відпочинок з друзями.

Глава 5

В квартирі було темно. І тільки на кухні світилося світло. Радимир з Веронікою сиділи щось говорили.

Потім дівчина встала, підійшла до нього і провела долонею по щоці. А тоді сіла йому на коліна. Вона дивилася йому в очі. Це був уже не погляд зарозумілої, пихатої, розбещеної доці. Це був погляд закоханої доброї, ніжної, єдиної. Це було для нього нове, зовсім чуже відчуття. Він обіймав її за плечі і тонув в її очах. Він торкався руками її ніжного тіла і тонув, тонув…

Місяць часу, лише місяць, один єдиний місяць часу щоб все так змінити, щоб стати іншим. Щоб забути старі гріхи і кошмари.

Нова хвиля накривала їх. Щось незвичне і таємне підкорювало собі ці два молодих серця. Руки скользили торкаючись тіл, поцілунки зводили з розуму, все ніби перевернулося.

Радик навіть не відчув коли вони опинилися в спальні у Вероніки. Раніше він сюди заходив. Інколи щоб покликати чи щось спитати. Але тепер. Тепер зовсім інше. Все зовсім інше.

Її червоний бюстгалстер тепер сидів так звабливо. О, ні! Що це! Дівчина скинула футболку в котрій ходила по кімнаті і він опинився на поверхні. Радик мало з розуму не сходив. Боже, яка ж вона прекрасна. О, так! Вона божественна!

Ні, це лише сон! Це просто сон! Не може бути! Він цілував її уста і купався в глибоких її очах. В темноті він відчував її важке дихання. Дівчина дихала все важче. Хвиля почуттів скривала її. Він пестив її груди. Цілував. Вони тонули у цьому неземному божественному танці тіл. Їхні тіла зливалися в одно – єдине ціле.

Радик і Віктор Іванович, директор фільму в котрому знімався Радик, сиділи за обіднім столом. Вони обсуждали сценарій, як краще зробити наступну картину і таке інше. Обстановка була тепла і дружня. Раптом до їхнього столика підійшла незнайома Радикові молода жінка. Білявка, років тридцяти не більше. Пишногруда, в коротенькій спідниці, рожевій блузочці і на високих підборах. Для Радика це видалося чимось не доречним. Він вважав, що їй краще буде носити звичайні босоніжки аніж п'ятнадцяти сантиметрові підбори.

– Віктор Іванович добрий день! – звернулась незнайомка – Чи можна біля вас?

– Привіт Оксаночко! Звичайно можна! Ти сьогодні неперевершена!

– Ой дякую! Ви мені лестите! – лукаво посміхнулась блондинка.

– Скажи нам красунечко наша – що привело тебе до мене? – ніжним тоном спитав Віктор Іванович.

– Ну, знаєте… Я так скучила за вами! Ой, та навіть і не знаю…Ах, перепрошую але ж ви мені навіть не відрекомендували цього молодого красеня, котрий сидить біля вас!

– А так! Це мій новий …. Актор! Радимир або як то тебе охрестили Рамір! Знайомся – це наша колишня акторка а тепер велике цабе російського театру і кіно Оксана Леонтівна Пушкова.

– Дуже приємно – спокійно відповів Радик.

– Я теж невимовно рада знайомству! А ти ще новенький певно?

– Він уже досить добре тримається. Так, що Оксаночко скоро матимеш партнера!

– Ого – засміялася вона – Чекаю з нетерпінням! А чого це ви за нього все відповідаєте? Він такий встидливий у вас чи що?

– Та ні! – відповів спокійно Радик – Я відповідаю тоді коли мене питають.

– Ха, ха,ха. А ти або дуже крутий або дуже розумний!

– І те і друге – втрутився знову Віктор Іванович – Він від Безбородька!

– Ааа! Ну тоді ясно з тобою малий все!

Радик не знав чому але ця дама йому чомусь аж ніяк не сподобалась. Щось в ній було такого, що змушувало його просто боятися. Він не міг цього пояснити. Але факт залишався фактом. Вона була з тих "залізних жінок" і це його страшенно непокоїло. До того ж від Кирила, одного із колег по майданчику, він дізнався що вона досить такої сумнівної поведінки. "Воно і не дивно – подумав Радик – Поглянути лише на неї. Ну справжня першокласна шалава! Нічого більше не скажеш!".

Старий Безбородько мав великий вплив на багатьох людей. І тому ставати в нього на дорозі мало хто хотів. Він багатьом помагав. Так, що багато хто тепер йому винен був своїм теперішнім місцем під сонцем.

– Оксаночко, чого я тебе кликав – перевів розмову Віктор Іванович – Ми маємо намір знімати один фільм. Я, ну і звичайно сам Безбородько, хотів би тебе бачити головною героїнею. Що скажеш?

– Та можна! А чому б і ні! Десь через два місяці!

– Добре мила грішнице!

– Хахаха… Який же ви все ж злопам'ятний – засміялась Оксана.

Глава 6

Радик сидів в кімнаті. Він був якийсь неначе не свій. Щось гризло його. Одна лише думка про те, що ця незнайомка з кабінету Віктора Івановича буде грати з ним в одному фільми, вона вчитиме його сценарій, позуватиме як і його героїня…Та вона зовсім не схожа на його героїню Анну.