Генерал - Багряний Іван

Га... Я в Москві, а Хамула — в Києві! А не навпаки! От свинство...
А дядько Данило ніби теж у Москві помінявся ролями з самим главним, і став такий страшний — з вусярами, з люлькою,— та й давай його розколювати того самого главного... Цирк!... А тут саме народ збунтувався... Та не знав народ, що то МИ, а думав, що то НЕ МИ, що то стара вдасть, та як не зарядив нас у гармату, та...

Ху-у... Добре, що я прокинувся. Сукини сини, — трохи не пальнули на місяць невинним народом. Хай йому чорт. От цирк. Такий паскудний сон, га. (Чухає потилицю). Полундра. Хамула — самостійний маршал у Києві. А не навпаки. Ну й ну. (Заскалив око). Ха... От якби нам оце потрапив самий плавний... Ми б його розкололи, та хіба І Ж так! У всьому б признався. (Засмутився) — Гм... Ну що ж будемо робити тепер? Ні сюди, ні туди.

(Малює)

— ?! Той шпійон казав "знаю". Справді, а я вже й забув І ЯК же нас звуть. (Лізе до дядька в кишеню і витягає документи, розглядає. Потім дістає документи зі своїх кишень. Теж розглянув).— Хе. Як в аптеці. (Швидко домальовує й чіпляє два плакатики на стінах: — над дядьком — "КОМАНДИР ДИВІЗІЇ ГЕНЕРАЛ-
МАЙОР ПОПОВ А."

На другій стіні, приставивши столик:

"НАЧ.СПЕЦ-ЧАСТІ МАЙОР ЄРШОВ П."
Помилувався своєю роботою. Поклав документи назад.

— Ну, ось. А що ж далі?., (зітхнув). — Потрапили в генерали і ні сюди, ні туди... Що будемо робити? (Підійшов до дверей і відкрив їх):
— Стрілок!..

ГОЛОС:
— Слухаю.

— Принеси балабайку. Та швидко, одна нога тут, а друга... Друга щоб за хвилину теж була тут, а то розчахнешся. Пойняв?

— Точно буде!..

САШКО закрив двері. Пройшовся сюди. Пройшовся туди, торсаючи чуба і зсуваючи шолом то на очі, то на потилицю. Потім вийняв книгу і примостився був читати:

— Ну, як там воно було далі, товаришу Йосип Швейк? Га?.. (Читає).

6

Прийшов стрілок і притарабанив гармонь. Широко посміхається:

— Так що дістав ось...
— Хіба ж це балабайка? Оце така?

— Нема балабайки поблизу, а... — (добродушно посміхається). — боявся розчахнутися... Но ето всьо равно. Гармонька перший сорт.

— Ну давай. Дійсно, — гармонька чи балабайка — одна таратайка. Який пан, така про нього й байка. Йди собі.

(Стрілок, козирнувши, вийшов, поніс посмішку).

7

САШКО тримаючи в одній руці книгу, в другій гармонь:

— А ти, Йосип Швейк, на цій таратайці грав? Ні?., жаль..

(Задумливо):
— Хе. Наш брат, як треба, то й на решеті заграє. (Ставить біля кулемета стілець і сідає. Розтягає гармонь на весь міх і натискає на всі клявіші і на душник, — гармонь реве й чхає):

— Ху-у... Оце так оркестра. Не гармонька, а цілий тобі музикальний трест. Ну й ну... Ага (тикає пальцями в клавіші і заглядає) — оце пак сюди, а це сюди. (Пробує. Бере акорд. Другий. Нарешті приноровлюється. Розгойдує якусь ліричну мелодію). Во! Поїхали...

ДАНИЛО стрепенувшись, перелякано:
— Га?.. Що?..

САШКО схопився, взявши під козирок:
— Спіть, спіть, товаришу генерале! На фронті все в порядку — ідьом в наступлєніє, аж курить і штани злітають. Скоро Владивосток займемо.

ДАНИЛО схопившись за голову і витріщивши в божевільнім жаху очі:
— Ай-й-й!!. Пішла вон! Пішла вон!.. Голови... Собаки тягають мерзлі людські голови помежи бараками... І мою... Пішла вон! Пішла вон!.. Віддайте мені голову!.. Віддайте голову.
(Звивається благально. Потім завмер і, втігши голову в плечі, зак кимсь стежить з маніякальним жахом. Саркастично):

— І начальник... І начальник поніс у зубах... Чиї то маслаки?
Одніміть. Одніміть, бо на складі самі непарні... (Гаряче шепотить): — Тікайте з Комсомольську. Тікайте з Комсомольську! (Сичить. Кутається): — Та не заходьте на Колиму... І сніг цей гарячий обминайте, бо попечете ноги. (Тремтить і сичить від холоду). — А як же ж я піду? (обхопивши голову руками, погойдується і квилить, як мала дитина, тихесенько. Все тихше): — Голову... Голову... (завмер, погойдується, закривши очі).

САШКО зітхнув. Сів. Тихесенько награє якусь мельодію. Глянув на дядька, скрутнув головою. Подумав, урвавши гру. Потім награє мелодію "КОЛИМА ТИ КОЛИМА", а далі починає задумливо співати:

(в першій строфі один рядок по-українськи, один по-російськи, шаржуючи).

Колима ти Колима —
Новая планета...
Дванадцять місяців зима,
Астальноє — лєта...

— Ха... і всі голі як у раю... (підморгнувши, наспівує голосніш):

Ходить Єва по снігу,
А Адам по кризі,
Без чобіт і без... умгу,
Чисто, як у книзі.

(Голосніш. З гіркою іронією):

Ех-ма, ти Колима —
Край соціалізму!
Кожен карцер і тюрма —
Школа комунізму...

(Голосніше. Саркастично):

Ех-ма, ти Колима —
Арештантів бочка —
І сіцілізму там нема —
Комунізм і точка.

(Дерзко):
Ех-ма, ти Колима —
Царство для народа!
А мене, бач, там нема,
о я хто? —
Прохода!

Ех-ма, ти...

От чорт. (Чухає голову) — А про "Конституцію" — забув (Зітхає) — Старий уже став. (Перебирає клавші. Починає знову тихо, журно):

Батько мій на Соловках,
Мати — на Печорі...
Я ж — як лист, по всіх світах,—
На землі й на морі
Колима ти Колима...

(Приграє куплет без слів. Далі знов):

Мати родом з Кобеляк,
Батько — з Ромодану,
Ну? а я собі козак —
Просто — з Магадану.
Ех-ма, ти Колима...

(Приграє без слів. Далі знову):

Ромодан мій Ромодан,—
Бачив чудасію?—
Пруть Полтаву в Магадан
Через всю Росію.

Ех-ма, ти Колима —
Царство комунізму.
Там петелька і тюрма —
Все з соціалізму.

(Дерзко, глумливо):

Ех-ма, ти Колима!
Якщо ти планета, —
То мене там все нема.
Бо я є комета.

Ех-ма, ти Колима —
Арештантів бочка.
Я там буду, хоч нема
І тоді, брат, — точка!

(За дверима шум).
До речі,— доки Сашко грав та співав, Данило перестав гойдатись, став пильно придивлятись до машинки. Зібрався, мов тигр до скоку. Щось шепоче. Грізно супиться. Беззвучно визвірившись, погрожує. Словом, починає "вести слідство". Дивиться то на чорнильницю, то на машинку. Сміється мефістофельським мовчазним сміхом, нагло вриває і, втопивши невидющі очі просто себе, в нікуди, ворушить губами. Кашкет йому збився на брови. Сидить, важко спершись спиною в крісло і трохи нагнувши голову.

(За дверима шум. Сашко нашорошився).

9

ГОЛОС — обурений, бундючний, владний:

— Ви мене не ведіть! Я сам піду... Ні, не туди!.. Я хочу до генерала... Ми хочем до генерала... То мій знайомий...

(Сашко стрепенувся).

ГОЛОС ЛЕЙТЕНАНТИКА, по-енкаведівськи:
— Давай іді!.. Герой тоже...

— Без рук! Без рук!.. Та що ж це таке! Я ж генерал... Куда штовхаєш, скотина!? Я туди не піду!.. Яке ти смієш генерала штовхать?!. (Розпучливо) — Ну, товаришу полковник! Ну, скажіть Ви йому....

ГОЛОС ЛЕЙТЕНАНТИКА, саркастично:
— Хе... Скажи своїй бабці. Ти знаєш, куди ти попав?!

— Знаю. В штаб генерала ПОПОВА. Це мій друг... Мій давній друг...

ГОЛОС ЛЕЙТЕНАНТА, глумливо:
— В штаб генерала Духоніна ти попав!

— Ти п'яний... В штаб Попова... Роззуй баньки!

ГОЛОС ЛЕЙТЕНАНТА ображено, обурено:
— Ага... Ну ми ось подивимось...
(Відкриваються двері, — входить рознервований і роздрочений ляйтенантик. Сашко, привстаючи, махає рукою).

Л-НАНТИК:
— ТОВАРИШУ КОМАНДИР! Там якийсь... прахвост, каже...
САШКО гаряче, хапливо:

В льох! В льох!.. (Аж зажмурився. Схопився, тримаючи гармонь в одній руці за ремень, — вона помалу розтягається, пишучи одним голоском). В льох!..

Але не скінчив Сашко фрази, як за лейтенантиком вдерлись як ихось три типи, — два дебелі, один сухорлявий. Всі химерно вбрані в цивільне. Пики випещені, але вбрані вони в випадкову, "збірну" селянську одежу. Той, що називає себе генералом — в куценькій сірячині, рукави короткі, вишита — чи не жіноча навіть — сорочка, на голові заячий капелюх, сидить на маківці, бо малий. Другий — в якімсь кожушку, шия перев'язана жіночою хусткою. Третій — в бабській куцині. По чоботях і по штанях видно, що військові.

10

КАПЕЛЮХ радісно:
— Ну, ось і він!.. (Та й напоровся на Сашкови очі. Здивувався Оглянув, як той стоїть в розгубленій позі, тримаючи гармонь в одній руці, що, розтягаючись на весь міх, пищить наростаючим тоном).— А це хто?.. Чудо двадцятого віку?!?

(Гармонь зареагувала другим здивованим голосником, зачепившись за халяву).

САШКО насупився, як туча, оговтавшись:
— Так точно!.. А ви — (кивнув на обох презирливо, зловісно).

— Хто такі будете? (Кинув гармонь на лаву — вона люто гаркнула всіма голосами, впавши).

КАПЕЛЮХ не зважаючи вже на Сашка, до Данила:
— А, дружище!.. Скільки літ! Скільки зим!..

(Сашко тим часом тяжким кроком зайшов наперед, до столу і став дивлячись понуро, по-енкаведівськи примруживши очі).
КАПЕЛЮХ:
— Ну, здоров, дружище!!.
ДАНИЛО звівши на Капелюха грізний, маніякальний погляд, дивиться хижо... "А-а-а..." — І враз люто кулаком по столу:
— До лампочки!!. (Аж Капелюх шарпнувся, а з ним і обидва новоприбулі, перезирнулись. А лейтенантик біля дверей злорадно потер руки і підморгнув):

ЛТ-НАТНИК про себе:
— Хе-хе... Це тобі Енкеведе, а не бал з дєвочками...
КАПЕЛЮХ.
— Хе-хе... Впізнаю, впізнаю, дружище, по словах, по цій самій "лампочці", що означає — дурниці мели до лампочки, сіреч — як об стіну горохом... Хе-хе...
ДАНИЛО (категорично)
— До лампочки!.. (Ще й кулаком по столу). Говори! Говори, гад!..

КАПЕЛЮХ розгубився, озирнувся:
— Та ти що?.. Та бог з тобою... Обпився мо?.. Це ж я — генерал Сльозкин, а це полковник...

САШКО понуро, тяжко, акомпануючи собі носком чобота:
— Так що говори — чого з фронту втік!?

КАПЕЛЮХ спалахнув:
— Ти... Ви... Ви мені не тикайте. Ви щенюк. Молокосос.

САШКО скривився, і так само понуро:
— Ей ти!.. Єрой!.. Комедію тут ламаєш. "Єнєрал". Що, в тебе це на лобі написано?.. Ха! Якої це часті на тобі уніформа?.. (Визвірився) — Ти знаєш, куди ти потрапив? (Враз скажено) — Як стоїш?!. Перед ким стоїш?!.
(Всі злякано стали струнко).

— Ну от... Руки як тримаєш?! Га?! Тут тобі ЧЕКАОГЕПЕУ, а не шинок.

КАПЕЛЮХ беручи, як і всі, руки назад по-арештанськи:
— Дозвольте...

САШКО
— Не дозволяю!..

— ... Я ...Я генерал...

— Хоч японський імператор. Раз ти потрапив до ЕНКЕВЕДЕ — значить не ти тут командуєш. Пойняв? Раз тебе сюди привели — значить так треба. Чого тебе сюди привели?..

— А, Боже... Таж це непорозуміння... Товаришу Попов!

САШКО перебиваючи:
— Мовчать!!. (Важко карбуючи слова ногою) — В ЕНКЕВЕДЕ не буває непорозумінь. Раз тебе заарканили — значить так треба.