Генерал - Багряний Іван

Учителем був. Гарний та дужий...(Озирнувшись). Та як узяли його ГЕПЕВУ раз, а потім удруге НЕКЕВЕДЕ... Мучили, і— іх... П'ять років тримали, та ганяли, та мордували... Аж поки збожеволів... А тоді пустили, матері на втіху, отакого ось... Ще зразу
він не такий був, одужав був трохи. А потім щось як найшло, все гірше й гірше...
(Сашко поглядає скептично то на дівчат, то на шлях. Потім тихенько підходить і стоїть ззаду).

— Боже, Боже...
— Цілі ночі, було, лежить та й думає... Я, каже, нічого так не хочу, як тільки того, щоб мені в руки колись потрапив той самий слідчий, що мучив мене... і всіх. Щоб ми, каже, помінялись ролями. Нічого, каже, більше не хочу, щоб тільки помінялись. І думає, і думає...

— І "помінявся", значить. Боже... (І заговорила гаряче, щиро): — А в нашому селі теж був парубок, придурковатий, топак, ненормальний. То як провалили йому парубки голову... Й що б же ти думала? Одразу став нормальний. Став, як і всі. Як рукою зняло. Кажуть вся
порча в проломину вийшла...Правда?., (сплеснула руками).
САШКО:
— Агов... Це що тут за організація, га? Ану...
— Ой... Не дурій.
— Єй-богу правда... (аж перехрестилась, а друга щиро):
— Боже... (в цей час гуркіт вибухів, дівчата хрестяться)."Свят, свят"... І ти дивись, — скільки людей у світі калічить... Ну, що б оце яка-небудь, хоч ма-анюсінька...отак трішечки, трішечки...
(Раптовий вибух близько. Дівчата зойкають і зникають переполохані).
7
САШКО дивиться услід презирливо:

— Ха... "Трішечки" (Вилазить на колесо, дивиться на шлях і враз хапається за голову).— То ж, мабуть, уже німці йдуть! Авжеж. А ті он лопотять кущами. О, як рвуть кігті. (Обертається і аж присідає, злобно): — Нємець!.. Ух! Батько розказували, як вони йому давали за гетьмана Скоропада... Бить! Всіх бить... Та тільки з ким?.. Де наші генерали?.. Де наші матроси?.. Де наші самольоти?.. Чоррт!.. (зпересердя підсмикує штани, аж тремтить) — Ех... Де це мій батько? Де мої брати... (глянув. Розпучливо махнув рукою і, зстрибнувши з колеса, підбіг до Данила):
Дядьку Даниле!.. Та дядьку он, Даниле!!! Хай йому чорт. Вже немає ніякого НКВД. Кришка. Вже немає ніякого Попова. І нічого вже немає... І нас вже теж скоро — немає... Треба десь пірнати.
8
Вибігає засапаний ГЕНЕРАЛ Червоної армії у повній формі, при орденах, і ДВА ЛЕЙТЕНАНТИ. Забрьохані. Неголені. Розхристані.Тримають поли в руках.

ГЕНЕРАЛ тяжко мечучись:
— Тільки б вирватись... Тільки б вирватись... (Зупинився і до командирів благально): — Таваріщі!.. Ми в оточенні, а...Куди ж тепер, а? Куди?
1-Й Л-НАНТ гарячково:
— Еге ж, куди?
ГЕНЕРАЛ не чуючи нічого від поденервовання:
— А? Що?.. Що?
1-Й Л-НАНТ бере під козирок:
— Топак... Я сказав — "Все в порядку, товаришу генерал!" І я ще сказав "Хай живе партія, хай живе дорогий наш і любимий наш отець...
ГЕНЕРАЛ:
— Йолоп! (Хапається за голову). Життя на волосині, а ви блазня строїте... (трясе кулаками) — Бож-ж-же мій! Країна ідійотів!.. Я вас питаю (дивиться то на одного то на другого,і враз зломано): — Ну, як же бути? А?..
1-Й Л-НАНТ знизує плечима:
— І я сказав...

2-Й Л-НАНТ стомлено, апатично махає рукою:
— Так що не можу знати. (Понуро сідає роззуватись).
ГЕНЕРАЛ:
— Що ви робите, командире! Хвилина дорога!... (Хвилюється) — Секунда вирішує все... Треба втікати швидше... швидше...
2-Й Л-НАНТ понуро:
— Именно... Так що в чоботіх уже не можу...
(Тим часом САШКО, оговтавшись і взявшись у боки, підходить авшпиньках ззаду, здивований і захоплений, що бачить такедиво — генерала в натурі).
ГЕНЕРАЛ тремтячим голосом:
— Ворог ходить назирці!.. Ворог наступає на п'яти!..(Сашко підтягає штани) — Ворог не жде...
1-Й Л-НАНТ:
— Ідея! (Хоче теж: роззуватись).

ГЕНЕРАЛ — спершу дивиться на свої ноги... Та враз люто тупотить:
— Струнко-о-о! Ідіоти! За таку "ідею" я вас повинен розстріляти. Ви командири чи...
ОБИДВА ЛЕЙТЕНАНТИ ВИСТРУНЧУЮТЬСЯ, косячись туди, звідки прибігли. САШКО теж виструнчується, зловтішно захопленийурочистою ситуацією.
1-Й Л-НАНТ:
Товаришу генерале! Але ж... В ім'я "родіни" і партії...
ГЕНЕРАЛ:
— Що-о-о?.. Ви більшовики?? Престиж армії!!! Що?..Що?..
1-Й Л-НАНТ:
— Я... То пак, я й сказав: ми Вас повинні врятувати для "родіни" і партії...
ГЕНЕРАЛ:
— А... Так... так....
1-Й Л-НАНТ:
— І я сказав — "Хай живе наш гаряче любимий отець...
ГЕНЕРАЛ розпучливо:
— Осел!
— Так точно...
— Газетний онанізм!
— Так точно.
— Мені не треба агітації! Мені потрібна дія! Мені треба
втікати.
— Так...
— А ось як??!
Л-НАНТ дивиться на свої вже босі ноги, зітхнувши, щось хоч сказати...
ГЕНЕРАЛ перебиває:
— Місцевість!.. Ви повинні знати місцевість! Ви командири??. Чого вас вчили??, я вас питаю, чого вас вчили?!
Л-НАНТ (виструнчившись, щиро:
— Я знаю... (мельдує) Ми повинні бити ворога на його території... І всі міста до Берліна і навпаки...
— Осел! Тепер ми в оточенні... Ціла країна в оточенні. А головне — Я... Хто завів?.. Я вас питаю, — хто завів?..
ЛЕЙТЕНАНТИ перезираються. Генерал тупотить в розпуці:
— Ви! Ви зрадники!!. Так, так. Саботаж... Ви не знаєте місцевости... Ви не знаєте служби... І тепер через вас загибає ліпший з генералів. Країна терпить непоправну втрату-у-у...
ОБИДВА Л-НАНТИ:
— Та ні ж...
— Через вас загибає армія в його особі!
— Та...
— Мовчати, коли мовить генерал!.. Через вас загибає
країна!
— (розпучливо) — Та ні ж...
— Через вас загибає партія та її вождь... І світова
революція...
2-Й Л-НАНТ безнадійно махнув рукою, фаталістично, сідає й понуро береться за чобіт.
— Доведеться взутись...
1-Й Л-НАНТ благально, жалібно:
— Товаришу генерал... Товаришу Попов... Ну навіщо ж...Ну навіщо...
ГЕНЕРАЛ не слухаючи нічого в несамовитім розпачі, тупотить скажено, аж САШКО ззаду покрутив пальцем навколо чола:
— Під су-у-уд... До розстрілу... На трибунал!..
ДАНИЛО до лантуха:
— Га!!. На трибунал!! Говори! Говори, гад!..
(Всі озираються. Тільки тепер помітили вони ДАНИЛА і САШКА.
Останній враз споважнів, взяв ломаку, діловито поплював на руки і став осторонь, вагаючись — чи підходити до лантуха, чи ні).

ГЕНЕРАЛ І ОБИДВА ЛЕЙТЕНАНТИ, зрадівши:
— О?.. "Слава Богу!" "Є люди..." Здається, місцеві..."
ГЕНЕРАЛ до Данила:
— Ей... Чуєш ти, старик!
ДАНИЛО до лантуха:
— Говори!!. Говори, гад!..
ГЕНЕРАЛ:
— Тебе питають! Чи тобі позакладано?
ДАНИЛО кричить несамовито:
— Враг народа!!! Знаю!!. Роздавлю!..
(Генерал і лейтенанти перезираються вражено, А потім хапаються за пістолі):
— "Що-о-о!.." — "Сволота!.." — Ах ти..."
ГЕНЕРАЛ.
— Ось я тебе попрошу. Я тебе зараз попрошу...
ДАНИЛО до лантуха, а потім очима десь понад головами, ще й ударяє кулаком:
— Мовчи!!. Не визнаю!!.

ГЕНЕРАЛ.
— Хє... До лампочки — визнаєш ти чи ні. Ну-с... (підходить рішуче до Данила).
(Між ними враз виринув САШКО і, показуючи на Данила, покрутив пальцем навколо чола).
ГЕНЕРАЛ люто, не розуміючи жеста:
— Що, мавпо?..
САШКО пошепки, заскаливши око:
— Егеж... Адійот, товаришу генерале!
— Тобто?
— Тобто... Так що теж здурів од страху (киває головою в бік канонади).
ГЕНЕРАЛ:
— Пострівай, щеня! (Відпихає Сашка і, оглядаючи Данила, обходить його навколо). Справді — ідійот. (Пильно придивляється). Стій, стій... (Тре чоло) — Гм... Де Я бачив?..

Десь я вже бачив це обличчя... (А потім зупиняється біля лантуха). А це що?..

САШКО підтягуючи штани, захоплено:
— Так що це наш арештант... То пак враг, котрого ми от розколюємо... У всьому признався вже... Попов... (Генерал і ляйтенанти дивляться на розмальований лантух, читають напис... Майже разом, приголомшено):
— Що-о-о?!
САШКО наївно:
— Еге ж...

(Лейтенанти перезираються понуро, дивляться то на Данила то на Генерала. Знизують плечима).
ГЕНЕРАЛ тре чоло:
— Чорт візьми... Гм... Який збіг і яка подібність... Ні-чорта не розумію... То пак... Ні, не може бути... Ні! Ні!..Здається, я здурів уже...
ДАНИЛО кричить:

— Брехня!!. До лампочки!!.

ГЕНЕРАЛ стрепенувся:

— А?!. Що-о?!. Хто це сказав?!
ДАНИЛО:
— Фашистська тварь!..

(Генерал шарпнувся. Подивився пильно на Данила. Потім, переклавши пістоля в ліву руку, вхопив Данила за петельки і
звів на ноги. САШКО кинувся, благаючи):

— Товаришу генерале! Товаришу генерале!.. Пустіть... Це мій дядько! Він хорий! Він дуже хорий... Дядю...
ГЕНЕРАЛ до Данила:
— Як тебе звати?.. Хто ти?.. Звідки ти?..

(Данило мовчить. Дивиться гарячковими запаленими очима на генерала. Той не витримує погляду і пускає руку).

САШКО:
— Ми тутешні... Ми робочий народ...

(В цей нас — густа торохкотнява скорострілів. Вибух. ПЕРШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ відбігає набік, втирає і переляканий вертається, та беручи тремтячою рукою під "козирок"):
— Товаришу генерале! Товаришу генерале!!. На шосе ворожа колона... Рятуймось! Швидко!!.
(Заметушились. Лейтенанти спорюють відзнаки, один викидає навіть пістоля).
ГЕНЕРАЛ:
— О, Бож-Ж-же мій... Куди?.. Куди?.. (Дивиться на себе. Потім на Данила... І враз ударяє себе рукою по лобі) — "Таваріщі"! Я зараз. Одну секунду... (і піддаючи пістолем Данилові під ребра та показуючи за млин): — АНУ ДАВАЙ ІДИ!!.
(Пішли геть. САШКО кинувся слідом, розпучливо — "ТОВАРИШУ ГЕНЕРАЛЕ! ТОВАРИШУ ГЕНЕРАЛЕ!.." — але 1-й ЛЕЙТЕНАНТ схопив його за ковнір):

9

— Постривай, щеня!.. Як тебе звати?..
САШКО: презирливо, люто, з незрівнянним почуттям власної гідности:
— Полундра!.. Пусти, товаришок! (Звільнившись).— Ти мене не бери за шкіру, бо я не таких видав. Поняв? Ти німця он бери! А я тобі не німець!!. Полундра.
1-Й Л-НАНТ:
— А-а, блатний! Моряк ніби... Слухай, ти одеська "полундра" — як нам звідси вибратись, га?.. (нервовоозирається, квапить).
САШКО: величаво презирливо:
— Ви?.. (Покрутив головою). Не виберетесь!
2-Й Л-НАНТ: підкреслено по-українському:
— А то ж чого?
САШКО:
— О? Землячок... А того. Бо ж чули? — Такі командири зачухані, мєстности не знаєте. От якби я...
2— Й Л-НАНТ зітхнувши, сумно:
— Ех, ти, "полундра"... А ти розкажи. Тільки швидко. Ну?
САШКО торкаючи за пістоль в кобурі:
— А дай цього "главбуха".
2-Й Л-НАНТ вийняв був пістоля, але роздумав:
— Ні. Що ти робитимеш? Ти б теж тікав. Німець повісить.
— Я чхать хотів на всіх німців. Ге. Німець ще на Колимі не був, а я був, і в Караганді... Дай "главбуха".
— Чудак ти, "полундра". Ти он там, де ми пройшли, назбираєш не тільки пістолів,— гармат, танків і літаків, і чого хочеш на цілу армію.
САШКО:
— Жалко?..