Генерал - Багряний Іван

Та ви ж, каже, викидаєте, а з мене хочете гроші!?.
— Е, каже професор, доки воша є тільки воша, вона ніщо. Але як на неї з'являється попит — тоді вона вже товар...
Дядьку Даниле! Ви ж учителем були. Ну... Тоді ще... Поки Гепеву не пристукнуло... Так що то таке "товар"? Тут ось пишеться, що воші, як їх купувати, то вже товар... (Данило не озивається. Сашко дивиться якусь мить в його бік і починає докопуватися істини сам. Перечитав пильно місце, а потім глибокодумно):
— А, бач воно що. Воші — товар,— цебто такі великі, як бики, як товаряки. Бач. Аж німця напала охота купити. Ще б пак. Ну й ну. (Зітхнув). У нас теж такі.. І хто б у мене купив? Товар перший сорт. Можна б дешево і СКІЛЬКИ хочеш. (Гуркіт вибухів. Сашко дивиться на шлях.Іронічно). Авже ж. Це, либонь, той вчитель прочув, що в нас "товару" можна задурно набрати, о, як гатить. О,
ЯК пре... (Дивиться. Соває ліктями. А далі здирає єдину свою, ще й діряву сорочку і, зжмакавши, кладе її поруч. Махнувши рукою, читає. Замріявся). Гм... А тут пишеться, ЩО ТОЙ професор годував НИМИ рибу. (Дивиться на сорочку. Щось вглядів. Націляється і "щолчком" збиває те "щось"у воду. Знаменита ідея!..Захоплено дивиться вниз, а потім збиває знову "щось" і пильнує, як падає).

— О! Пішла наша штопором... Диви, диви, — плітки й верховоди. Ні, міноноски. І крейсери. Дайош! Р-раз!Капут. (Збиває знов і аж лягає на черево). О, МІНОНОСКИ...Р-раз! — Капут. Пропала наша... Пропав товар колгоспний!.. (Ще збиває). — Во, бомбить! Гур-р-ра! Р-раз... Ха-ха-ха. Війна. Ух... (Струшує сорочку і сідає, весь дивлячись у воду. Фицає ногами з ентузіязму і позирає на книгу):
— Інтересна книга! Вроді про нас, ВРОДІ ПРО МЕНЕ...(Бере не глядя книгу і притискає її інстинктивно до грудей). ОТ КНИГА!

Тим часом ДАНИЛО нагло скинувся, стрепенувся. Озирається кругом. Значуще прикладає палець до уст:
— Ц-с-с-с... (Дивиться на руку, де мав би бути годинник, шепоче):

Та-а-к... (тішачись хижо). Пора... ВІН там жде ... Він там гарчить і з'їдає свої маслаки... Сидить... (Сміється, тріумфуючи. Крізь зціплені зуби). Тепер він там горить, як свічка, і жде...

(Встає на весь зріст і навшпиньки підходить до дверей млина. Дивиться ніби в тюремний "вовчок". І враз ударяє ногою в двері й стає набік, зазираючи грізно):

Ану, давай, виходь.
(Мовчанка).
— А-а... Герой... Боїшся?
з ентузіазмом:

— О!.. Зараз будем Енкеведе розкручувати... (Дивиться в бік Данила, а тоді крутить пальцем навколо чола). Дядько Данило, гм... Знову здурів. Ха... Енкеведе шкварить. Всіх своїх слідчих виарештував і там у камері тримає і дає їм чосу. (Швидко надягає сорочку). О, вже Попова пре!

ДАНИЛО виносить поперед себе в оберемку лантух борошна, ставить його посеред площі і починає "вести слідство":

— Говори... Говори... (б'є ногами). Говори (перекривляє) товаріщ Гепеу... Я тобі тут Гепеу!..

САШКО:
— Та ви його не так, дядьку Даниле! Ось я його, так як вони нас, як в Енкеведе,— точно — буде. (Схопився, підсмикуючи штани, стрибнув і, вхопивши велику ломаку). У, ти, гад! Фашистська мордо! Колись! Розколюйся!.. А, плачеш? До лампочки сльози! "Масква слєзам нє вєріть!" так же? Говори... (До Данила) — Він уже говорить. Пишіть, дядьку Даниле. Ага, терор... 54—8, пишіть, дядьку!..

Ага, гальош нема? — Агітація, 54—10. Пишіть.

Кому говорив? Ага, своїй бабі. Пишіть,— агітація й організація, 54—10, 11. Ніж мав? Який? Олівці стругати? Брешеш,.. Пишіть, дядьку Даниле :— збройне повстання, — 54—2.

За границею був? Де? По той бік греблі? Ага,.. Пишіть: перехід соціалістичного кордону ізмена родінє, — 54—1-а...

От ми його розкололи! У всьому признався! Тепер буде трибунал...

(В цей час вибігає селянин Чичай).

2
СЕЛЯНИН відсапуючись:
— А, Боже ж мій. Що ви робите... Це ж мій мішок борошна...

САШКО ввійшовши в азарт від інтересної гри, та сам, далебі, переживаючи все з насолодою від бажання, щоб так було:
— Повилазило тобі... Який це мішок борошна? Це слідчий ЕНКАВЕДЕ, начальник групи Попов, контрреволюційна сволота і фашистська морда. От ми його зараз на трибунал... (Дядько до мішка)... А-а ти що? Визволяти прийшов. Га? Симпатик?.. Пишіть, дядьку Даниле. До камери за "ізмєну Родінє" і за спілку з врагом народа.

ДАНИЛО тим часом пише собі "протокол" на якійсь фанері:
—"На Колиму..."
— "На Печору..."
— "На ОСО..."
— "На Трибунал..."

САШКО:
— До камери. І зразу на етап...
СЕЛЯНИН спантеличений, перелякався:
— Та, Боже ж мій... Та це ж...

САШКО:
— Що-о?.. Ні, ти, напевно, фашист, такий, як і це ось (пхає йогою в лантух).— Ти знаєш хто це є?.. ХТО ЦЕ Є, я тебе питаю...
— Це... це...
— Ну?..
— Слічий Енкеведе — Попов...
— І не просто слідчий, а враг народа, контрреволюційна пика і фашистська морда. Пойняв?
— Пойняв. Контрреволюційна... (озирається кругом,христиться, шепоче) — Показились люди. Всі показились. Там Голова — Хамула — малих дітей і качок пішки на вакувацію гоне... Там дівчат-трактористок останніх в армію в танкисти забирають і всіх інших дівчат разом з гусьми десь вигонять... Там рейвах стоїть в селі... А там, як сарана, все біжить — утікає, по соняшниках та по
кукурудзі лопотить, геть все толочить, роздягає всіх кого стріне,— командири в жіночі спідниці перебираються, тьху... А тут ці...
САШКО:
— Забирай його на трибунал, гада (пхає ногою в лантух).
— Гайда.
(Селянин схопив мішок і миттю щез).

3

(Данило хопився — мішка. І не бачачи його, подався знову до млина. Тягне інший).

САШКО підсмикуючи штани, спльовує на руки і береться знову до ломаки:
— Це которий?
ДАНИЛО:

— Ич... Ні, товариш Попов, не викрутишся...
САШКО:

— Ага. Вцілів гад, сховався?
ДАНИЛО:
— Не викрутишся... На конвеєр!..
САШКО:
— О, ні, не викрутиться. У нас "рука не дрогне"...(Витирає піт). Ну, давай спочатку. Ех... (Розмахується ломакою та й враз чухає потилицю) А це ж чий?.. То був Чичаїв... Е, пішли. Енкаведе працює (крутить ломакою). Ми зараз зробимо з нього галушки. Все одно война. Пишіть, дядьку Даниле... Ні, стривайте... (Біжить до млина,знаходить там вугіллину і, вернувшись, малює на мішку очі, ніс,
вуса, люльку в зуби... Аж вжахнувся, що вийшло подібне до Сталіна, та й махнув рукою) Хай живе. Все одно війна. Ну, тепер все по формі. Мабуть же він був такий, той Попов. (І підписав) — "ТОВ.ПОПОВ —НЕКЕВЕДЕ". (А тоді заломаку):
— Ану говори, фашистська ти пико! Враг всенародний...

4
— Даниле! Агов! Даниле!... Та де ж він?.. (Вбігає дівчина-трактористка. Молоденька і вкрай розгублена. Розпучливо): — Мені наказала Оксана... (Вгляділа обох).

— А Боже!.. Ви тут сидите, а там! Ходімте ж, ходімте швидше...
САШКО:
— Цс-с-с!.. Не заважай... (впізнав) — А-а... Ганнуся... (Заступає Данила). Що ж тобі наказала Оксана? Ти ж ніби її сестричка...
ГАННУСЯ хвилюючись:
— Мені наказала Оксана... Ще тоді, як на танку від'їжджала, як в танкісти її забрали... Наказала... Ти пам'ятаєш, Даниле? (Данило не чує). Даниле!.. (Дивиться розгублено і безпорадно, широко відкривши великі, вогкі очі, і сплескує руками. До Сашка):— Знову?
САШКО:
—Знову. Інтересно...
ГАННУСЯ:
— Соромся!.. Ой, Боже ж мій!
САШКО подивився на ломаку й зідхнув несподівано:
— Е-е... Нічого ти не розумієш... Рюмати й я зумію...Хе.
ГАННУСЯ:
— Значить зовсім уже?.. (Вжахнулась. Аж відступила. Хреститься).
САШКО понуро:
— Не хрестись. Ми не з пекла. То пак, не з того...(Подивився на ломаку задумано) — Скажи ліпше, що тобі наказала Оксана?

— Наказала... як в танкісти йшла... щоб я за нього піклувалася та, як що до чого, щоб рятувала, щоб не кидала...А тепер от... (Заломила руки). Нас усіх виганяють з тракторним парком... Ніби теж заберуть до танків. Як це ж тепер?.. Ой Оксаночко, сестро бідная...

САШКО:
— Ну, розпустила нюні... Більше нічого не скажеш?
ГАННУСЯ:
— Що ж робити? Що робити? Що я скажу Оксанці?!

САШКО понуро:

—Нічого. Я за нього буду піклуватися. Сашко, так скажеш.

ГАННУСЯ:

— Сашку!.. Ми відступаємо. Всі відступають... Ми ведемо машини.
САШКО зневажливо:
— І відступайте собі. А ми — не відступаємо. Ні цаля.
— Сашку! Не дурій. Це ж не жарти.

САШКО чухає голову:
— Хіба ж я дурію. Як воно весь світ здурів. А не навпаки. (Зітхнув). Ех... Все одно... Я не покину дядька Данила; ми з ним по Сибірах були. А ти відступай. Всі від ступайте... Марш.
— Ой, що буде... Тікаймо всі. Тікаймо. Що буде?
— Лабець буде. Для вас беззахисних. Як повтікали генерали, маршали, танкісти, кавалеристи — то втікайте й врятуйтесь. А для нас... Ха. Для нас уже більше нічорта
не буде. Все, що є страшного — все вже було. От бачиш (показує на Данила)?
ГАННУСЯ:
— А може б...
САШКО:
— Куди? Туди? (Махнув рукою і засміявся зневажливо). Ми там уже були... (Та й несподівано розлютився, закричав, затупав босими ногами): — Утекли генерали? Утекли танкісти? Утекли корови? Утекли гуси? Утекли кролі?.. Утікайте й всі! Геть всі. Лишіть нас. Не заважайте нам. Ми не
будемо відступати. Нам — нема куди відступати! (Спльовує на руки і береться знову до ломаки. А далі кидає ломаку, понуро стоїть, тоді дереться на колесо і, взявши "Бравого солдата Швейка " та притисши його до грудей, сідає, мов Будда. Дивиться на шлях і тяжко зітхає): Ех-х... Дядьку Даниле!..
ДАНИЛО сидить і "пише", і маніякальним зором пожирає лантух:

— Говори... Говори... (встає, ходить навколо лантуха, взявшись у боки. Штурхає його ногою і знову сідає "писати". Шепоче різь зуби) — Контрреволюція... Контрреволюція... Собаки мені серце виїли, а ти... (Враз схоплюється, кричить) — Говори!.. Згною!.. Ха-ха, плював я на твою "правду"...

ГАННУСЯ закриває лице руками:
— Що ж я скажу Оксанці

(вибігають двоє дівчат, засапані. Кричать разом):
5
— Тут вона!
— Ганнусю! Швидше. Там тебе шукають. Ходім...

— Хамула лютує, як скажений. Хлопців усіх з торбами вигнав. І твого також... Тракторний парк виїздить. Швидше.
— Хамула кричить, польовим судом усіх лякає. (Побачила Данила) — Ой...
— "Це Оксанин..."
— Ганнусю! Що з ним?
ГАННУСЯ крізь сльози:
— Нічого (підійшла до Данила. Постояла нерішуче. Вклонилась до землі і, закривши лице руками, втекла, тужачи) — Ой Оксаночко, Оксаночко...

ДІВЧАТА:
6
— Бідна, бідна Оксанка... Як же ж вони любилися.
— А шо з ним?
— Ти пак не знаєш, не тутешня... Це її наречений.

— (сплеснула руками) — Отакийо?..
— Е ні, він не такий був.