Генерал - Багряний Іван

І залізної руки (потрясає кулаками) — І господаря... За нами стоїть, як мур, залізний, непереможний п'ястук Нової Європи!"
Та не вийшли ще люди, як загула машина...
5
Вигнався ТАНК вулицею і став біля руїни.
— "Німці"! "Німці!" — зойкнули люди і кинулись врозтіч. А ХАМУЛА, 1 ПОПОВ, І ДОЛМЕТЧЕР, І ВСІ з ними — стали на струнко і сказали руками — "Хайль"! Написано на танку "Летючий
Голландець", та не встиг ніхто ще прочитати як —
шкваркнув люк! і вистрибнули з машини:
САШКО — замурзаний потом, без кашкета і без шинелі, і навіть
безі гімнастьорки, — з " Фінкою " за плечем і обчіпляний
гранатами...
ДАНИЛО — із забинтованою головою, теж без шинелі, в самій сорочці, — озброєний пістолем і біноклем...

і ОКСАНА — в повній бойовій уніформі танкіста, — з машиновим пістолем...
Вискочили, і сказав САШКО:
— А ОСЬ І МИ!.. —
урвавши тим на половині Хамулину фразу:
..."УКРАЇНА ПОТРЕБУЄ БИДЛА..."
Озирнулись, ще вискакувавши, гості навколо та й стали, вражені.
— Що, що?.. — спитав САШКО, підступивши тяжко. — Ану повтори... (та й упізнав ХАМУЛУ. А Хамула упізнав Сашка й Данила і, не знаючи, про що ходить і хто вони, затрясся...)

І змішався ПОПОВ. Набік: — "Він! І теж перекинувся!.. Ще й якимсь начальником став! От чорт..." — і не знає, що робити.
— А ти що сказав? — підступив Сашко до ПОПОВА. І впізнав. І той впізнав.
ХАМУЛА:
— Я сказав — "Україна потребує бидла"... Хайль Фюрер!!.
— Нехай, — сказав САШКО байдуже.— Знаю твою ідею!.. — і повернувся до Попова.

ПОПОВ:
— Я... Я сказав — "Це наші!.."

САШКО: оглянув його з ніг до голови з презирством:
— Хапай, коли "ваші". (Двозначно). То ми ще подивимось, — чи то ми — "ваші", чи то ви — "наші"...
ДАНИЛО6 гарячково оглянув подвір 'я, подивився на Оксану та й уперся очима в Хамулу:
— А — де — мати??!
(Мовчанка).
САШКО:
— Товаришу Генерале!..

ХАМУЛА (миттю змикитивши щось, шарпнувся по пістоля та як не закричить істерично):
— А-а-а... Це Він! Це той психопат, що не хоче нікого і Нової Європи!!. Алярм!., (та й не дасть ради з пістолем)
— Забрати їх!! Забрати!!. Хайль Фюрер!.. Слава Україні!!.
— "Героям слава!!" — зметнув Сашко очима й "Фінкою" в ХАМУЛУ, та ДАНИЛО взяв його за руку, тоді як ОКСАНА шарпнула своїм скорострілом і дзвінко та категорично:
— Хенде хох!!. Зброю вег!..
(і піднесли всі "хенде хох", впустивши зброю).
... Три кроки назад!.. ТАК стояти!

САШКО:
— От. Вас багато підняло отак лапи під цю команду.
ХАМУЛА дерзко, істерично:
— Обережно!! За нами стоїть, як мур, залізний, непереможний п'ястук Нової Європи...
ДАНИЛО:
— Нехай стоїть собі.
САШКО:
— І ти постій. Чхать я хотів на цілий твій "мур" і на цілу твою "Нову Європу"... (До Оксани) — Оце вони й є!..
ОКСАНА замерехтіла очима, не спускаючи їх з групи:
— Бачу...
САШКО:
— От цирк!.. (Козиряючи до Данила). Товаришу Генерале! Дозвольте зробити слідство? Найкоротше та й найліпше з усіх...
ДАНИЛО кивнув головою, щось зосереджено думаючи.
САШКО обійшов усіх і оглянув:
— Ха! Он куди ви евакуювались, га... Звикла, значить, собака бігати за возом, а тепер поперла за саньми!...
ДАНИЛО підійшов тим часом до ПОПОВА (Сашко гримнув — " СТРУНКО"!), постояв, подивився на нього... І одійшов. До Сашка:
— Видай йому його шкуру...
— Так є!... Так що ми Вам вашу уніформу привезли, яку Ви загубили, пане... Чортій як тепер Вас звати. Ну, потім розберем... (йде до ТАНКА і приносить ШИНЕЛЮ) — На. Одягай-одягай!.. (ПОПОВ одягає шинелю). Так. Все ціле?.. Може, ти вже яким ВОЛОСЯНКІНИМ став, чорт тебе знає... А тепер знову "Хенде хох!" Отак і стій... Аж ДВІ шкури маєш, ба.

ХАМУЛА тримаючи руки догори, намагається бути грізним:
— За нами стоїть мур...

САШКО:
— Чорт з ним. Хай постоє. Пробила ваша година, проб'є й його, а по всьому прийде наша... Хоч би навіть нам через той світ довелось маширувати, а таки наша буде зверху. Ми, брат, туди підемо втрьох, а звідти вернемось...ого-го!.. Ну-с. Так ви знаєте, хто перед вами стоїть? Га?! Чого ж ви мовчите? Бидло ви стояросове! Ви думали, що на цілу УКРАЇНУ ніхто вже вас не тарахне по кумполу?.. Бодай для початку?

ПОПОВ запобігливо:
— Д-д-дозвольте...

САШКО:
— Знаю. Та ти помовч! Бо ти вже своє одговорив. Тепер моя черга... Значить, "Нова Європа"?.. (Раптом підійшов до нього і ткнув пальцем у груди, суворо):

—Твоя як хвамилія?

—В... ВЛАСЕНКО...

— Ага!.. Я ж так і знав! З ПОПОВА, значить, став ВЛАСЕНКОМ. А потім знову причепиш "ов"? .. Здорово.А твоя? (тикнув ХАМУЛУ).

—ХАМУЛЬСЬКИЙ...

—Ага!.. З ХАМУЛИ став ХАМУЛЬСЬКИЙ. А потім ще причепиш "як"? .. Знаменито. А твоя?

—БУГАРТ...
САШКО
— Стій, стій... Що?.. Та це БУГАРА!.. А-а, з БУГАРИ став БУГАРТОМ! Став, значить, нємцем. Як то? —"ДОЙЧЛАНД-ДОЙЧЛАНД — Я З БЕРЛІНА... НЕХАЙ ЖИВЕ Україна". Га!.. Чи мо (до ПОПОВА): — "ОТ МОСКВИ ДО САМИХ ДО ОКРАЇН..."? Ех, ти, — "Син Попова Алєксєя, нєдєлімий, как Рассєя!.." Нічого, я тебе розділю.
А ти (до ХАМУЛИ) — значить, і "задком і передком"? Пхаєш Кобеляки на Нову Європу по мотузці?
От букет, дядьку Даниле! Хороший...
ДАНИЛО похмуро посміхнувшись:
— Так... Ну, далі...

ОКСАНА помітивши, що котрийсь задкує:
— ГАЛЛО!! Ей, ти там! Не квапся задом, встигнеш передом...

(Той прикипів).
САШКО дивлячись на всіх запаленими очима:
— Ха!.. Струнко, полундра!!! (до ХАМУЛИ) — Так кажеш, "Слава Україні"?... То ви її (до всіх в лице) ще не бачили, значить — Нову Україну, га?.. Так от подивіться, поки не повилазило зовсім... (гостро, загонисто і на всю глотку)
— На УКРАЇНУ — РІВНЯЙСЬ!!
та й скерував їх туди, де безжалісно і жорстоко мерехтіла цівка скоростріла і насуплене, вітрами й порохом попечене і
потом замурзане ОКСАНИНЕ обличча.
ОКСАНА посміхнувшись до Сашка, додала в тон команди:
— Руки по-швам!.. (Всі опустили руки "по-швам").
ДАНИЛО докінчив похмуро, в тон:
— Так стояти!.. (І очима до Сашка) — ?..
САШКО:
— Так є!.. Тепер от ми їх будемо питати, де мати ...Де ж наша мати... Ми їх будемо розколювати... (Люто) — Ух!!!
Вбігли рохристані, напівбожевільні від жаху ДІВЧАТА, — затужили, заметались, залементували:
— Ой рятуйте!!. Ой рятуйте...

— Ой, люди!.. Ой, люди!!. Що ж то робиться-а-а...

— Всіх повісили!.. Братіка повісили... і батька повісили... Он там... Он там...

— Йдуть сюди!.. Ловлять та й забирають!.. Та й ґвалтують...

— Де сховатися?! Та де ж сховатися?! ОДНА впізнала Данила:

—Данилечку-у!.. МАТЕР!! МАТІР ТВОЮ... ПОВІСИЛИ!!!

(Як грім з неба).

7

Вбігає МАЛА ПОВОДАТАРКА:

— Вони почули, вони взнали!.. Військо пруть сюди! Чуєте?.. Чуєте?!

І збились ДІВЧАТА на попелищі — та й розлетілись, як горобці.

8

ДАНИЛО приголомшено:
— От...

САШКО приголомшено:
— От...

(в групі шерех)

ОКСАНА — закусила губу, не спускаючи очей з групи, тихо й грізно:
— Так стояти!.. Хенде хох! (Всі піднесли). Так стояти!.. (До Данила). Жду розпоряджень... (До групи). — Так стояти!...

САШКО глянувши кругом, мельдує:
— Ворог спереду... Ворог ззаду... Ворог кругом!., (розпучливо) — Ех, якби це нам сильна армія!

ДАНИЛО блідий, тихо:
— Найсильніша армія та, що найбільше права...
САШКО радісно:
— Так!..
ДАНИЛО:
— Спокійно... В бойовому порядку швидко на машину марш!..
Всі, наставивши зброю на групу, швидко по черзі всідають в ТАНК.
Останній — САШКО, перебравши функцію ОКСАНИ. Став у відкритому люкові:
— Курс? — нагнувся боком в люк. — Вперед!.. (Глянув вражено): — Ого-о-о... Нова Європа суне!..
(В танк):
— Не дрехвь, Оксанко!..
(Переклав "Фінку" в ліву та й підніс праву руку, схвильовано, ставши серйозний, як ніколи, як перед смертю):
— Ну, от... За нашу... (павза) — ЗА УКРАЇНУ... (До групи):
— Ану, давай бігом!!, (і махнув рукою вперед, ще й кивнув
головою).
ВСІ кинулись бігти в показанім напрямку. Побігли десь...
САШКО, нахилившись до люку, пильнує... пильнує... Та й враз махнув рукою...
СІКОНУЛИ СКОРОСТРІЛИ...
САШКО тихо:
— Отак УКРАЇНА стріляє... Ех, Швейк, Швейк!..

(В люк):
— Газ!!

Заревла машина. Заклекотали десь скоростріли. Подув САШКОВІ вітер в очі, мечучи все, зриваючи сорочку.

САШКО стріпнув чубом і тихо, скривившись:
— Ха... Ми не даєм і не просим пощади... (Повторює): "найсильніша армія та, що найбільше права". А значить — виграє правий, навіть умерши... Ану — через той світ і назад...
(Гойднулась машина).
...Пішла наша армія!!.
(Швидко хряснув люк). Завіса
ФІНАЛ
Гонг. Сине світло.
ВБІГАЄ ТАНКІСТКА — без шолома, розхристана, озираючись на всі боки:
— Мамо, мамо!..
Ми від'їжджаємо... Вперед... В історію...
Але ми ще повернемось! Як буря, що все змітає на своєму шляху...
МИ ЙДЕМО, ЩОБ ФОРМУВАТИ НЕЗЧИСЛЕННУ АРМІЮ, МАМО!..
Завіса
1942—44 рр.