Генерал - Багряний Іван

десь головою в бомбу трахнувся. Хто?!

— Та німці ж...
— Фю-і-іть... (свистить) — Як рак свисне. Ха-ха... (Понуро) — Вони вже раз проголошували, а це прийшли нагадували. (Ще понуріше) — Хе! До нашого берега що не припливе — коли не.. той, так скіпка. (Посмутились).

ПЕРШИЙ:
— Ну, куди підем?.. Заблудили ми з тобою.

ДРУГИЙ:
— Тут, брат, таке діло: хоч круть, хоч верть! Хоч до Ур без чобіт — далеко. Хоч до Берліна босяка — ще дальше.. Ех, ти...

ПЕРШИЙ:
— Якби ж знаття...

ЙДЕ СЛІПИЙ ДІДУСЬ З ПОВОДАТАРЕМ.
ОБИДВА:
— Дідусю! Агов!.. Звідки?

ДІДУСЬ:
— З Колими, дітки, з Колими. Три роки йшов... І три місяці біг... В УССР був — насилу втік... Та й добіг до Кобеляк.

ОБИДВА:
— Ну, як там?.. Що там у Кобеляках?!. Ви звідти?..
ДІДУСЬ:
— Звідти... (Та й махнув безнадійно рукою). Нова Європа.

ОБИДВА:
— Ну й як?!

ДІДУСЬ:
— Насилу втік...

— А тепер же куди?

— До Єрусалима! Може, пройду. Там, кажуть...

ОДИН свистить:
— От "проголосили"... І старцям нема вже місця!

ДРУГИЙ розпачливо:
— Ходім за ним. Він виведе...

(Зникають).

Гонг. Завіса.

Розділ ОСТАННІЙ
І

Відкр. перша завіса.

Гонг. Жовте світло.

На другий завісі намальовано велику свастику і написано "ХАЙЛЬ ЗІГ!" та "Хай живе Нова Європа!"

Йде СЛІПИЙ ДІД З ПОВОДАТАРЕМ-ДІВЧАТКОМ.
ДІД:
—Веди ж мене, веди...

ДІВЧА:
— А як спитають?!

ДІД:
— З Колими!.. З Колими!.. Три роки йшов... В УССР був — шсилу втік... В Новій Європі був — насилу втік... А це хочу до Єрусалима.

ДІВЧА вгляділо плакат:
— О?!?
ДІД:
— Що там?
ДІВЧА:
— Ух!.. Хрест великий якийсь, чудний! Всю дорогу заступив!.. І щось написано, не понашому...
ДІД:
— Ага! Ну це і є вже, мабуть, Єрусалим.

ДІВЧА:
— Діду! Діду! А там людину повішено!., (показує поза завісою).

ДІД радісно:
— Та то ж Христос розп'ятий... Ходім, ходім швидше.

(Йдуть швидко).

Чути — "Хальт!!!.."

ГОНГ. Темно.

II

Відкривається завіса.

1

Подвір'я Данилової МАТЕРІ. На місці хати — руїна, стирчать обсмалені ожуги та трохи димаря. На криниці написано — "НУР ФЮР ДОЙЧ", "Українцям брати тут заборонено".
МАТИ стоїть на руїні простоволоса і щось шукає очима в попелищі.
ЯКАСЬ ЖІНКА тихенько підійшла до криниці з відром,— хотіла набрати. Раптом перелякалась і мовчки втекла.

За сценою крик — Хамулин голос:

Хальт!.. Хальт!.. Всі хальт!.. Куди ви ховаєтесь!?. Хальт!.. (До когось) — Вони розбігаються... Вони ховаються…А-а-а, нова власть не подобається!?. (Наказуюче) — Всіх спиняйте!.. І всіх на збір — буду читати наказ!... Хто не з'явиться — буде повішений. Хайль Фюрер!!.

КІЛЬКА ГЛОТОК:
— Хайль!!.

— Хайль Нова Європа!!!

— Хайль!!.

— Хайль Остланд — сіреч Україна в Новій Європі!!!

— Хайль!!!.

— Ну, от... Я вам наведу порядки!.. Бидло!.. Досить уже...

МАТИ в тузі хитає головою про себе.

2

Виходе ХАМУЛА в формі й чині начальника поліції, з перев’язкою на рукаві — "Укр. ХІЛЬФСПОЛІЦАЙ". З ним — ПОПОВ, в формі німецького жандарма. І ще якийсь тип в німецькій формі, з перев’язкою "ДОЛЬМЕЧЕР" (перекладач). Два перших озброєні пістолями.

ХАМУЛА до матері:
— А-а-а! Ну ось ми з тобою й здибались... стара шкапо! Я ж казав... А ти знову на моєму подвір'ї? (Мати мовчить. Хамула єхидно). — Що ти?.. Горох визбируєш?.. А?..

МАТИ поволі підвела голову, глянула, похитала нею. Ледви чутно:
— На твоїм, сину... Визбирую... На твоїм...

ПОПОВ — б'є обцасами і, зробивши рукою салют по-німецькому:
— Пане шефе поліції! (Кивнув головою на матір). Хто така?

ХАМУЛА:
— Та ота ж сама... Що їй з сином тісно було в новій Азії, а ще тісніше, либонь, в Новій Європі...

ПОПОВ:
— А-а-а... Прибрати...

ХАМУЛА:
— Ясно... (Підступає до матері). Ну, що ти тут робиш, га? може, син прислав? Ти так і не скажеш, де він? Чуєш?! чи не пізнаєш, хто з тобою говорить?

МАТИ
— Ой, чую, чую... І пізнаю... Хоч ти й понімечився. Та ти на те й родився...

ХАМУЛА до Попова:
— Чули, пане Власенко?! Та відьма!

МАТИ продовжуючи задумано:
— ... Ще як я тебе няньчила, грудьми годувала, то дряпався... Та й потім допікав... Загребущий...

ХАМУЛА скинувся весь, наїжився хижо:
— Ха-ха— ха! Я знаю, чого ти шукаєш...

МАТИ
— ...Шукаю... Де ступали його ноженята... Де Оксанка руту саджала, а зозуля щастя кувала...

ПОПОВ презирливо:
— Ей, ти, старушка! Що ти шепчеш? Що шукаєш? Вчорашнього дня?

МАТИ крутить головою в забутті:
—Будь він проклятий!...

ПОПОВ:
— Чи позавчорашнього?

МАТИ
— Будь він проклятий!..

ПОПОВ мовчазно сміється, вишкірившись:
— Значить ти шукаєш завтрішнього?. Хе-хе... З сином, значить... Мєчти-мєчти... Не шукай, старушка, не шукай. (Свиснув і показав жестом петлю на шию) — Фю-і-їть... Нє било, нєт і... не буде. Нема!.. Нема для тебе завтрішнього…(сміється) — Разом із сином... Чуєш.? Із сином... Нема!!.

МАТИ стрепенулась, не дочувши в розпачі, заламує руки:
— Нема ...Данилечку ж мій, Данилечку... Сину-сину!! (Зів'яла).

ХАМУЛА пробує ногою землю радісно, хижо глянув на матір:
— Я знаю, чого ти шукаєш. Знаю... І ти вже своє — знайшла... (Щось шепоче до Попова, той значуще киває головою знов зробивши коло шиї жест, і салютує. В цей час вискакує ПОЛІЦАЙ).

3

ПОЛІЦАЙ салютує та:
— Пане шефе! Всіх зібрали! Куди їх?
ХАМУЛА:
— Сюди.

ХАМУЛА до матері:
— Отже...
4

(Поліцай вискакує).

І вивели посіпаки ЛЮДЕЙ. Зігнали, як табунець овечок, старих і малих — змучених, горем убитих. І збились вони купкою, і стали, попускавши голови:
СЛІПИЙ ДІД З ПОВОДАТАРЕМ:

ДІДУСЬ, що читав у другій дії афішу, якою "ворота зіпсували",
СУСІДКА, що помагала матері молотити горох,

СЕЛЯНИН ЧИЧАЙ,

СЕСТРА-ЖАЛІБНИЦЯ,

ДВА ТОРБЕШНИКИ,

БОЄЦЬ, що біг "на Кобеляки", і другий, що біг на Ромни чи на Ростов — обидва вже з тавром — "КРІГСГЕФАНГЕНЕР",

і ще КІЛЬКА ДІДУСІВ та БАБУСЬ.

І оточили їх посіпаки, ставши на варті, як на трибуналі, І вийняв ХАМУЛА папір з чорною свастикою, гордо підніс його, глянув і, передавши ДОЛМЕТЧЕРОВІ його, крикнув до всіх:
— АХТУНГ!

І витрунчились всі посіпаки, з Хамулою на чолі, салютуючи Руками. А люди ще нижче похилили голови.
І прочитав папір долметчер:

"ХАЙЛЬ ВЕЛИКОМУ ГІТЛЕРОВІ!!!"

(І всі крикнули "Хайль!..", лиш люди ще нижче похилили голови).

— ВЕЛИКИЙ ФЮРЕР каже тобі... переможений і тому врятований нами, фольке, що говорить по-малоросійські (сіреч по-українськи!) Фольке трудолюбивий, але побитий страшною заразою, яку треба лікувати тисячоліття.
Ви зобов'язані Фюрерові до смерті за звільнення і за приєднання до Нашої Нової Європи, за це ви тій Новій Європі мусите віддати все і себе на віки вічні.

Ви хотіли землі?— Ви її матимете. Тільки ви мусите чесною і неполегливою працею довести своє право на неї. Мусите трудом заробити її....
Ви хотіли Свободи? — Ви її матимете. Але мусите довести, що ви її гідні; ви жили в Азії і, як нижча раса, не знаєте, для чого вам потрібна Свобода, і не можете користатись нею. Вас навчать, Свободу вам дасть лише Нова Європа Великого Фюрера, якщо ви заслужите бути в ній...
Ви хотіли Державу? — Ви її матимете, але — не забувайте, що тут пройшли Великі Армії Великої Дойчланд! Німецький вояк ...і ваші ліпші люди... забезпечать вам державу, якої ви ще не мали, бо самі ви не здібні нею керувати і її мати...
І нарешті — Ви робили колись Революцію і спричинили большевизм. І на вас лежить відповідальність за це перед історією і перед Фюрером, і лежатиме доти, аж поки ви не заслужите прощення і Фюрер вас не простить. Покутуйте...
Німецький вояк за вас проливав кров, святу арійську кров! Тож вважайте за честь і священний обов'язок чистити чоботи німецьому воякові...
Кожен з вас, відданий Фюрерові, — буде нагороджений і піднесений. Кожен непокірний — повішений...
А зараз за це Фюрер кличе вас і ваших дітей будувати Нову Європу!
ХАЙЛЬ ФЮРЕР!!!
І крикнули всі посіпаки "Хайль!!.", а люди ще нижче опустили голови, лише хтось схлипнув. А долметчер закінчив:
— ХАЙЛЬ "НОВА ЄВРОПА!!!"

І всі крикнули "Хайль!!. " А люди ще нижче зломилися.
Тоді вискочив наперед ХАМУЛА:
— А-а!.. Бидло!!. Мовчите?!. А-а-а... Свободу вам?! Земельку вам?! Україну вам?! Ха-ха-ха!!! Нахапалися вже раз були і понажиралися — вся шантрапа і голота — як блощиці, — аж поки не придумали на вас Колиму та Печору ...Ух!!. (Б'є себе в груди). Земельку вам?! Україну
вам?! Ух! Хам'йо!! Смердюче бидло!.. (Визвірився). УКРАЇНА ПОТРЕБУЄ БИДЛА, а не таких хазяїв!.. Нова Європа потребує бидла!..
Довго я терпів (б'є себе в груди)... Земельку вам ще й Україну вам, щоб всіх порядних людей (б'є себе в груди) перевішали...
ПОПОВ потираючи руки, про себе:
— "Так, так... Помєщічков жєчь і душіть (теж товче в груди)... Двадцять п'ять лєт в душе ношу!.. Наконєц-то!!."

Підіймає голову МАТИ, — до Хамули:
— Чого ж ти кричиш... на людей?... Знову пан?... Твоя ж мати і твій батько з могили тужать...
ХАМУЛА:
— Ци-и-ить!. Може, я й кричу за батька та за матір! Ви...Ви... моїми руками задушили мою матір ...І все посіли...
МАТИ сумно:
— ... І Сибір ПОСІЛИ...

ХАМУЛА шалено трясе головою, перебиваючи:
— Посі-і-ли!..

МАТИ сумно:

— ... І каторгу… (Дивиться з нудьгою десь набік). І шибениці посіли...

ХАМУЛА трясе головою; до посіпак:

— Візьміть її!!
І підбігли ПОСІПАКИ до МАТЕРІ... Але не посміли вхопити. Вона постояла. Подивилась навколо печальними очима, тужно, 'пхнула. І, схиливши голову та спустивши руки, сама пішла...

Подивився ХАМУЛА услід і став перед людьми, гуркнув, як роздрочений вепр, та й карбував кожне слово:
— Скінчилися всі химери! Хе! "Свобода"! "Земля і фабрика!!!".. Довели світло катастрофи, хами смердючі... (Визвірився). Україна потребує бидла!!, а не таких смердючих господарів!!. Пани! Ха-ха!.. (Перекривляє) — "Ми не раби, раби — не ми..." Ух, натовкли вам всякі психопати...За двадцять років не вивітрилось, на Колимі не щезло.
СЛІПИЙ ДІД — підвів голову, хотів щось сказати, та й зітхнув, зігнувся:

— "Де той Єрусалим?.."
ХАМУЛА:
— Все! (До посіпак). Ведіть їх всіх. Хай дають дітей на Європу... І онуків. І самі хай ідуть....

ПОПОВ:

— Але вони не кричали — "Хайль Фюрер!"

ХАМУЛА:
— Вони закричать... Збирайте дітей!.. Всіх... І марш!!.
І затужили люди, гнані отарою. А Хамула міряє широкими кроками подвір'я, так наче хоче щось перевірити. Гарячково гомонить:
— "Хами... Бидло... Україна потребує бидла...