Генерал - Багряний Іван

Ну, раз!...

4
В завулку з'явилось троє, крадучись. Попов і його супутники. Попов тримає "під ручку" того, що в спідниці. Плентаються.
Стали.

ПОПОВ:
— Ш-ш-ш... Назад!..
1-Й НА ЧАТАХ:
— Стой! Стой!.. Хто такі?!. Руки вгору!!.
ПОПОВ:
— "Влопались... Здається, німці... Німецька поліція.." (Всі підіймають руки вгору).
1-й НА ЧАТАХ:
— Хто такі?
ПОПОВ:
— Я... Я здєшній... Ми здєшні...
— Хто такі!? (Пересмикнув закривку). Хвамилія?!
— Д-д-даніла Лендєр... Психічний... З супругою... А це свояк один...
(Мати шарпнулась — "Боже ти мій!").
ХАМУЛА:
— Стій-стій, карга! Не рушся!.. Що там таке? Хто так??
(Тим часом, поки Попов і всі троє тримають руки до гори, один з посіпак лізе до кишень по папери. Дістає в Попова. Читає. І зраділий, несе до двору Хамулі).
ХАМУЛА глянув на документи... Тріумфуючи:
— А-а-а... Попався!... Здорово... Ич ти, замаскирувався.
ПОСІПАКА:
— Ще й з супругою...

МАТИ поникла, як підстрелена:
— ... "Не може бути... Ні, ні... Як же це?.. Він?.. І Оксаночка?.. І Сашко?.."

ХАМУЛА:
— Ведіть до розправи! Та бережіть добре.

Збіглись посіпаки, оточили Попова з кампанією та п потягли, підштовхуючи, злорадно кепкуючи:
— Диви, диви!.. У спідниці!.. Та це ж шпійони!!.
— Ги-ги! Шпійонів німецьких піймали!
— От концерт буде!! Ха-ха...
ПОПОВ І СУПУТНИКИ роздивились, зраділи:
— "Свої!!." "Ур-р-ра!.." "Свої.." "Нарешті..."
ХАМУЛА — на подвір'ї, про себе:
— Я тобі дам "своїх!.. Иш ти... Ти в нас не так заспіваєш, стривай. (До матері) — Ну, стара, — чула?!. Тепер можеш покищо жувати горох наш... Та все пам'ятай — з тобою ми ще зустрінемось. Жди своєї черги.
(Виходить).
5
МАТИ сама підбігла до тину, переглянула раз, переглянула з другого боку... Та п покрутила головою розгублено, посміхнулась ніби крізь розпач, шепочучи:

— Ні... Не він... Не він... І не Сашко..х І не Оксана...
(Та й вхопилась за голову).
— А документи??. Свят, свят, свят!.. Вбили, чи що!..
(Вагається. Хоче йти слідом, розпитати, роздивитись, — і не може).

— О, будьте ви прокляті всі, як мені до вас йти та й вас просити, доброго слова благати та й вас горем своїм потішати...
(іде)
Завіса
III
Гонг
ІНТЕРМЕДІЯ
Заметались люди. Побігли. Залементували. Старі й малі.

— Німці!.. Німці!.. Німці йдуть!!.

І побіг хтось, розліплюючи афіші:
"НОВА ЄВРОПА"... "НОВА ЄВРОПА"...

І вийшов старий дід... І прочитав:
"...Українці! Працюйте... А потім дістанете землю, як чесною працею заробите право на неї перед Новою Європою..."
Почухав дідусь потилицю і люто сплюнув:
— Отак...Прийшли і отакої "нової явропи" поналіплювали-и... Га! — ТІЛЬКИ ТИН МЕНІ СПОРТИЛИ!
Гонг

Завіса

Розділ ТРЕТІЙ

І

Гонг.
Рожеве світло.Відкри илася перша завіса. На другій завісі табличка: "Штаб Н-ської Танкової Бригади".

Виходить бравий лейтенант Сашко, обчепляний гранатами, при автоматичному пістолі, з біноклем на шиї, шолом набакир і з цигаркою в зубах. В руках тримає афішу якусь.
САШКО:
— О! Оце тут і буде наша квартира... О???. Гроб з музикою. А це що за ганчірка? (Читає): "Штаб Енської Танкової Бригади"... Фю-і-їть (свистить). Була бригада — і нема бригади. Ха. Досі десь біля Волги. Злізай. Война, брат. Потримався трохи, дай і другому потриматись. Тепер тут буде не якась там їрундова бригада. (Здирає табличку і, широко розчепірившись ногами й руками, чіпляє свою афішу). О!..
(афіша)

"Штаб командувача окремої орденоносної н-ської дивізії військ НКВД".

— О! Смерть мухам і прусакам і всім врагам народа. Ех, хороша штука війна — всі тікають і всі доганяють і нічорта не розбереш. (Збив захоплено шолом на лоба та й почухав потилицю). Держись, Сашку! (І враз махнув рукою зухвало). Хе... Ну, якось то воно буде. На війні як на війні
— або вб'ють або й ні.

(Пішов геть).

Гонг. Відкривається завіса.

II

Кімната зі столами — великим і маленьким та деякими меблями. В кутку — розбите трюмо. На стінах пообдирані і так на однім цвяху мапи. Валяється зброя, газмаски, амуніція, пляшки. На столі — телефон. Данило в розкішному м 'якому кріслі сидить за столом і спить. Нероздягнений. Кашкет збився набік.

1

— Сюди!!. Сюди!.. — чути Сашків голос, господарний такий та категоричний. Навстяж відкривши двері, входить Сашко, а за ним два бійці — з тих, що "рятували" генерала, — вносять і встановлюють кулемет "Максима" і друкарську машинку. Встановлюють на публіку.
САШКО:
— Три дні доганяємо армію і не можемо догнати. Всі один одного доганяють... Е, є!!. Куди ти ставиш? Хіба звідти хтось може на нас наступати?! Давай туди.

БОЄЦЬ:
— Та там же наші...
— Які це "ваші"? Скрізь враги. Кругом нас самі враги. Пойняв?
— Єсть, пойняв.

2

Входить той лейтенантик, що, рятуючи генерала, збирався заробити орден.
Бійці, тим часом, одкозирявши, виходять.

Л-НАНТИК ставши на струнко:
— Так що, дозвольте доложить,— салдати потрохи прибувають. Е-е... Майно штаба — цілий транспорт — теж скоро прибуде. Варта розставлена...

САШКО важно, заклопотано:
— Добре. А близько є якісь часті?

— Є. Відступає 16-та дивізія справа, 239— зліва, 56-та за нами...

— Гм... Добре.

Л-НАНТИК нахилився і пошепки, показуючи очима на Данила:
— А як там нащот орденка, га?..

— Буде орден. Аж два матимеш... Слухай тільки моїх наказів. І щоб дисціпліна!..

Л-НАНТИК виструнчується, віддано:
— Єсть слухати наказів! Предполагається підкріплення. Ворог також може поперти в наступ... Жду ваших розпоряджень.

САШКО:
— Добре. (Чухає потилицю). Йди й чекай там. Ми все обдумаємо. Нехай генерал відпочине. Йди й чекай.

— Єсть чекати!

САШКО далі шкребе потилицю:
— Підсилити варту.

— Єсть підсилити варту.

— Всюди. І нікого не впускати. Ані мами рідної.

— Єсть не впускати. Ані мами рідної.

— Ідіть.
(Лейтенант виходить).

3

Сашко сам. Визирнув у двері, а тоді причинив їх щільно і покрутив головою, зморщившись. Одійшов на середину і став
розгублений:
— От влопались так влопались! Можно сказати влипли по самі вуха.

Підійшов до дядька. Постояв. А тоді взяв рурку телефона і почав крутити телефон за ручку. Приклав рурку до вуха.
Мовчить. Подмухав. Мовчить. Почепив рурку.

— Одрізані од всього світа. От. Ні сюди, ні туди. Як той Папанін на полюсі... Ну нічого, на те війна. Буває...

Подивився на дядька, що солодко спав. Подивився на кулемет:

— Теж мені "техніка"! Клопи бити... Або в кіятрі виступати...
А далі весело знизав плечима:

— Ха... От цирк! Ну, ну... Нічого, — Бог не без милости, козак не без щастя. Держись, Сашку! Погладив кулемет: — "Нічого, може бути". — Оглянув кімнату, закопилив губу та й взявся наводити лад. — "Штаб називається... Тоже мені... А ще воювати беруться!" — Заметушився. Здіймає зі стіни мапу і розстеляє перед дядьком на столі, відшукав — ставить чорнило і кладе перо. Потім знаходить цілі стоси пеперу, розкладає на столі. Вмочає палець у чорнильницю й щось1малює. Нагло — дзвонить телефон.

САШКО:
— Диви. Воскресло! (Берерурку). Штаб дивізії... Так! Що, що?! Летючий Голландець?.. Що за "Летючий Голландець"?.. Галло!!.. (Дме в рурку). Галло!!. Чорт. Щось зголосилося та й, мабуть, нас перелякалось. Якийсь "Летючий Голяндець"... Ще й нахваляється стерво. (Чипляє рурку. Береться далі малювати, шпарко. Входить лейтенантик).

4

— Там дезертира піймали... Чи, може, шпійон.
САШ КО розгублено:
— А що?..

— Та дезертир, звичайно... Чи, може, шпійон?

САШКО ляпнув себе по лобі:
— Льох є?

— Так точно, є.

— Добрий?

— Дуже добрий.

— Великий?

— Ого. На цілу бригаду. Як на Луб'янці!

— Замикається?

— Замикається.

— В льох його! І приставить варту.

Л-НАНТИК з ентузіазмом:
— Єсть в льох і приставить варту!

— Всіх дезертирів у льох.

— Єсть всіх дезертирів у льох!

— І всіх шпійонів у льох.

— Єсть всіх шпійонів у льох!

— Всіх у льох. Лови і сажай.

— Єсть ловить і сажать.

— Єсть ловить і сажать.

— Без огляду на ЧИН. Дезертири, которі кидають беззахисним трудовий народ на поталу, — єсть враги народа. Пойняв?

— Пойняв, товариш командир? Вєрно.

— Ну, от. А тепер... Ага, стривай. Е... Що то таке "Летючий Голландець"? Не чув, бува?

— А як же. Чув. (Захоплено). Скажений танкіст один. Дівчина, її присудили до розстрілу за "ізьмену родінє". Так вона з-під розстрілу втекла та й літає на танку поміж фронтами. І до німця не проривається і не здається. Так її й прозвали "Летючим Голландцем". І ніяк не впіймають... (Посміхається іронічно). Бо воно саме Й ніколи...

— А за віщо ж її розстрілу все-таки?

— Та генерал один залицявся по-п'яному, хотів теє... Ну, вона йому я-а-ак приварила... Ну, її польовий суд і засудив — за порушення дисципліни і разложеніє армії на фронті та ще в такий момент...

— Хор-ро-ша мені "дисципліна". Он як!

— Ну, а як втекла з-під розстрілу і почала на танку бешкетувати, то їй іще добавили "ізьмену родінє" і всім хто з нею, і оголосили по армії. А ви хіба не чули? От бешкетують!..

— Та чув пак... (про себе). "От чорт. Це ж вона і мені погрожувала. Га. Диви. Ну й ну..."

Л-НАНТИК щось затурбувався:
— Е, той... А як попадеться которий генерал, що втікає, чи якийсь там начальник?

— В льох. І генералів у льох.

— Але ж...

— В льох!!. Тут є один генерал, накази якого для нас закон. Зрозумів?! Ви пак питали про орден?..

Л-НАНТИК виструнчується віддано, на все готовий:
— Я вас слухаю!

— Хай генерал, хай хоч маршал, — все, що кидає нарід на поталу — єсть вороги народа. Лови і сажай.

— Єсть ловити й сажать!

— Матимеш орден. Два. Десять. Сам будеш генералом. Лови і сажай. Всіх. І не питай нас. Потім розберем. Ми їм покажемо.

— Єсть сажати всіх.

— Ось. Тут, брат, не "шури-мури", а ЧЕКА-ОГЕПЕУЕНКЕВЕДЕ. Ясно? І бережи, щоб не розбіглися. Іди. Стривай. А чого той шпійон хотів?

— Та хотів генерала бачити. Каже, "знайомий", хе. І зміцнити варту.
САШКО збентежено:
— В льох. І пам'ятай — у нас серед дезертирів нема знайомих. Всіх у льох. Особливо "знайомих". І зміцнити варту.

— Єсть всіх у льох. Особливо "знайомих"...

(Вийшов).

5

САШКО:
— Ху-у... Ну, здається заварилась каша. Що то воно буде? (Береться швидко малювати). Хе... "Летючий Голландець"... Ще й сюди дзвонив. Хороші мені жарти. (Щось згадав. Сідає на стіл):

..Сон мені такий поганий снився. Ніби я вже — маршал СРСР в Москві, а Хамула — самостійний маршал у Києві.