Генерал - Багряний Іван

Що?!. (Захвилювався, нахмурився). Ну дурій...

САШКО:
— Вона ж трактористка, так її забрали в танкісти, потім... Там ціла історія! Збунтувалася одна проти усіх у світі!.. А тепер вона з нами.

ДАНИЛО (знов не ймучи віри усьому, мовчки і довго дивиться на Сашка. Скептично і сумно хитає головою):
— Чи не думаєш ти, хлопче, що з дядьком добре в цурки бавитись?.. Ну, ну, крути далі.

САШКО в тон:
— Та хіба ж то я кручу?.. В світі такого накрутило без нас, що ой-га!.. А ми тепер маємо з тим усім давати раду...Цирк!..

ДАНИЛО по павзі, скептично:
— І де ж вона, ад’ютанте?..

САШКО зітхнув:
— Хто зна... Пішла заводити танк... ніяк не заведе... Техніка!., (зітхає задумано). Плаче...

— Хто плаче?

— Та... (похопився) — Гм... Техніка плаче... Гм... Пішла і от — нема... (хвилюється) — Думали, що ви вже неживий, думали везти вас додому хоронити з боєм.

ДАНИЛО дивиться пристально на Сашка...

САШКО зніяковівши:
— Піду шукати...
ДАНИЛО:
— Стривай. Треба обдумати все... (з-під лоба дивиться на Сашка).
САШКО:
— Я піду... Та де ж та сестра?.. У Вас он кров... Ей, сестра!! (Мовчанка). Втекла теж. От... (Дивиться якусь мить на спантеличеного Данила і сміється). Е, давайте будемо ліпше обідати, а там якось воно буде... Я вас перев'яжу. Тільки в мене от живіт запався з голоду...
ДАНИЛО:
— ... А ти ж кажеш, що ми в ворожому оточенні...

— Точно. Кругом, дядьку Даниле!..

ДАНИЛО знизує плечима, оглядає себе і знову знизує. Про себе:
— "Комедія якась?.. Забавка?.. Гра?.. (Мацає голову).

4

В сінях з 'являється СЕСТРА. Коли відкрилися двері, — особливо виразно чути гул канонади.
СЕСТРА в сінях:
— Не можу... А як він не вмер?.. Він же й по-нашому розмовляє і от — загине так... Не можу втекти... Мушу!..

(Чує гомін. Швидко підіймає з кутка і одягає халат та косинку, пов'язку. Входить. Побачивши Данила, зраділа і затурбувалась).

5

— Товаришу генерале!.. Ой, Боже! Та чого ж ви встали?! (Опустила руки і голову). А Я... хотіла втекти... і вернулась... Не можу...

ДАНИЛО — дивиться на сестру, потім на Сашка, потім на себе, хвилюється раптом, але опановує себе:
— Нічого, сестра! Я вже одужав.

СЕСТРА:
— Та ні, ні... Ви лежіть... Лежіть... Давайте я зроблю перев'язку. Ще ворог далеко... І сюди, кажуть, йде якась наша спеціальна моторизована частина...

САШКО аж шарпнувся:
— "Свинство! Це по нас!.."

СЕСТРА:
— ... Наступатиме, чи що.

ДАНИЛО:
— Так?.. Далеко?
СЕСТРА:
— Хто зна. Нічого невідомо. Може, й близько. (Злякано поводить плечима. Береться робити перев 'язку).
ДАНИЛО:
— В тебе руки тремтять... Боїшся?

— Ні, не боюсь. Тільки ж... як завезуть мене до Уралу. (плаче) — Матері шкода. Там такі старенькі, одні. Товаришу Генерале!...

— Ну ж?

— Скажіть, чи й я маю йти до Уралу?.. Хіба без мене?.. І чого всі втікають?! Чого все кидають і не б’ються. І старих і малих кидають...
САШКО:
— Не питай про це ні в кого... Бо буде біда...

СЕСТРА злякалась, плаче:
—Та ж хіба що?..

ДАНИЛО дивиться пильно, як та сестра ладна вже крізь землю провалитися:
— Де твій батько?

СЕСТРА схилила голову, знітилась і зблідла...

ДАНИЛО здогадавшись:
— На Сибіру?..
СЕСТРА ледве чутно:
— Так...

ДАНИЛО:
— А чого ж ти досі не відступила, не втекла з іншими?

СЕСТРА:
— Я... я... Я не можу... Ранених жалко... Я хотіла... так ранені от... (плаче) покинені напризволяще ж...

САШКО тихо:
— Ба... Ось де герой!.. І той у спідниці... (раптом нашорошився). — Десь гудуть машини??. Йдуть...

СЕСТРА послухала:
— Ідуть... (скінчила перев'язку).

ДАНИЛО:
— Дякую, сестро! А тепер... (Послухав тривожно, не подаючи одначе виду). Твоя роль скінчена, сестро! Я тебе звільняю... Демобілізую... Можеш іти до матері.

СЕСТРА зраділа та й збентежилась:
— А як мене зупинять?.. І розстріляють... Всіх розстрілюють...

ДАНИЛО:
— Стривай... (Шукає по кишенях олівця й паперу і... знаходить бланковий блокнот і документи. Дивиться на документи, переглядає вражений. Захвилювався — "Що-о??. Він!!! Овва..." — Дивиться на Сашка. Потім): — Ага, ось мій бланковий блокнот... Швидко одриває один листок і олівцем щось пише). Ось, маєш вільнення. Ще й на форменнім бланку. І машеруй додому. А я перейдеш поуз... наших,—тоді знищиш. Німцям не показуй.

(Дівчина швидко заходилась збиратися, гомонячи: — "Там є харчі... Ви ж голодні... А там є якась горілка, в хатині...")

6

Вбігає Оксана. Понура, стурбована. І стала...
ОКСАНА:
— Живий!!. І??. Боже ж мій!!. Даниле!!. Живий і...САШКО перекривляє — "І...").

ДАНИЛОВІ перехопило дух; прошепотів:

— Оксана??! (дивиться на Сашка, на Оксану). Так значить правда!..

(А Оксана розгубилась від неймовірного, несподіваного, потрясаючого, — торкається до Данила, оглядає його,
не ймучи віри своїм очам):
— Чудо... Ой, Боже!... Чудо!!.

ДАНИЛО так само пошепки:
— Так, чудо... (Наближається і бере її за руки, дивиться на них, дивиться в очі). Чудо... (І вона зазирає йому в очі... мацає голову... сміється... А потім припадає до грудей, не стримавши раптових сліз).

САШКО:
— От... Тоже мені армія!..

ОКСАНА в нестямі:
— Ну говори ж, говори... Як колись... Пам'ятаєш?.. Говори, Данилечку...

САШКО дивиться в стелю і втягає голову в плечі з жахом:
— Ну, зараз як та-арахне!!. Неодмінно... Завжди так на самім інтереснім місці...

ОКСАНА враз швидко відривається від Данила, тривожно:
— Увага!.. (про себе) — Отак... Завжди щастя приходить в парі зі смертю за плечима... І треба його брати з боєм…"(Застібає шолом гарячково). Увага! Ми мусимо негайно вихоплюватися звідси! Негайно!!. (Виструнчується і мельдує серйозно, офіційно, по військовому). Товаришу генерале...

ДАНИЛО робить жест... ,
ОКСАНА гостро, нетерпляче, категорично:
— Ні, я не жартую!! Я не жартую перед лицем страшної катастрофи. Ти мій, ти наш генерал тут, раз така наша доля... Мельдую слухняно: — Підходить моторизована колона! Ті, що врятувалися від вас, поставили все на ноги на ближчім відтинку фронту... Тут констатовано "зраду", диверсійну групу....

САШКО аж присів від обурення:
— І-і-і... От свинство, га!! Яка ж "Зрада" і кому??. І яка "диверсійна група"? Га? Ніякої моралі!.. Ми не диверсійна група. Бувають ріжні.. Ми армія!!! Що нас мало — то нічого.

ОКСАНА продовжує:
— ... групу, що становить зародок нео-петлюрівської армії...

САШКО:
— Ну, правильно... але — "зародок"... Таж ми не "зародок", а ми єдина армія, що найближче до фронту... Га, ми воюєм на два фронти!..
ОКСАНА
— ... На подавлення кинуто міцні з'єднання... Наказ за всяку ціну локалізувати...

САШКО — заспокоєно:
— Ага! Ну, от бач. А то жарти...
ОКСАНА:
— ...локалізувати і знищити, не шкодуючи засобів. Жду розпоряджень... (Знизивши тон) — Даниле! Ти ж був командиром у флоті... Керуй.
ДАНИЛО схвильовано і енергійно затягає й застібає пас, чіпляє портупею й кобуру з пістолем, взятий у кутку:
— Ех...Полундра, чи як там, Сашко, у нас на Чорному морі?.. (Сміється. Чіпляє "Фінку" на шию. Сашко допомагає вбиратися. Данило попробував надягти кашкет — не налазе, кинув геть, але Сашко підібрав, взявши його під пахву). Ну, що ж ... Війна? Добре! Приймаємо й проголошуємо. Будемо пробиватись. Життя, свободу і щастя беруть з боєм!..

САШКО теж швидко споряджаючись, дивлячись на Данила захоплено:
— От тепер підуть діла! А то Оксана рюмала... Ха!

(Б’є хвацько обцасами і стає на струнко):

— Зброя в порядку! Сашко Прохода — теж в боєвому порядку!
ОКСАНА так само на струнко:
— Танк "Летючий Голландець" — в боєвому порядку! Амуніції досить! Пального досить!
Танк веде Лейтенант танкових військ — Оксана Галаган!..В боєвому порядку!
ДАНИЛО тихо, але відкарбовуючи, мов би для себе:
— Командир в боєвому порядку. (Зосереджено, зціпивши зуби від болю, оглянув хату, глянув на сестру). Прощавай, сестра!
ОКСАНА:
— Курс?..
ДАНИЛО:
— Є один курс. Вперед!
САШКО тихо, про себе, зухвало:

— Ха... Всі проти одного і один проти всіх...

ДАНИЛО:

— На "Летючого Голландця" — швидко — марш!..

САШКО:
— ... Пішла наша армія!..
(Всі виходять, крім СЕСТРИ. Чути, як десь ревуть машини. САШКО на ходу вже):
— Ех-ма, Колима!.. Ха... На той світ заїдемо, а все одно вернемось!!.

7
СЕСТРА лишилась і стоїть посеред хати вражена. Зовсім уже виряджена в дорогу, лиш ще в косинці сестри-жапібниці. Сплеснули руками:
— Ох ...Наші ...Це ж наші!.. Боже мій... (сумно) — А мене не взяли з собою... (Стоїть розгублено. Потім знімає косинку, дивиться на неї, вагаючись, чи кинути, чи ні, і ховає до
кишені. Говорить значуще): — Нехай... Може ж, здасться…
(Запинається якоюсь хусткою і швидко іде геть).
Завіса

III
Гонг. Червоне світло.
Збіглися ДВА "ТОРБЕШНИКИ". Цебто ті люди, "торбешниками" в народі звані, що змобілізовані, але не обмундуровані, були гнані на фронт без зброї, а лише з власними "торбами " за плечима — "шукати свою частину"... Крадучись, озираючись і один одного не бачачи, раптом зіткнулися... Та й один одного перелякались.
ПЕРШИЙ:
— Е-е... Е... Той... Скажіть, чи не знаєте, куди пішла моя часть?.. Я часть свою доганяю (озирається).
ДРУГИЙ теж озирається:
— Ти... Чорт її знає... Я теж свою доганяю... (Заклопотано і з удаваним розпачем). Заблудив!.. Доганяю...
— Так ти ж не в той бік!!
— А хіба я знаю, в який бік вони розбіглися?!.
ПЕРШИЙ чухає голову і зітхає, випровдовуючись ніби та й скаржачись:
— От... Вигнали з торбою, ткнули пальцем уперед, — паняй, кажуть. Там десь знайдеш свою часть. На Урал держи... (Чухає голову й зітхає). А мапи не дали... А як я без мапи втраплю?.. От і заблудив...
ДРУГИЙ плюнув враз з досадою, збивши кашкета і витираючи піт:
— Хе... Не "валяй ваньку", хлопче! Ми, я бачу, по одному ділу. (Щиро, серйозно) — Ну, куди підем?..
ПЕРШИЙ щиро:
— Та отож... І сюди — страшно, і туди — боязько і ще страшніш. І там — чужі, і там не свої... Хоч крізь землю западись.
ДРУГИЙ:
— Якби ж знаття... (Чухає голову).
ПЕРШИЙ (озирнувшись, шепоче):
— Кажуть, — у Києві Петлюра вже...
ДРУГИЙ.
— Тю, дурню!.. (Хрестить його) — Схаменись. Та хіба ж то Петлюра мав з Гітлером шашні?!. Це ти думаєш, що ото... в 1939-му?.. Бог з тобою, де про те написано?..
ПЕРШИЙ уперто, розпучливо:
— Кажуть! І Винниченко ...Будуть проголошувати Україну...Самостійну значить...
ДРУГИЙ дивиться на нього з ніг до голови:
— Ти, я бачу, той...