т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Ех, Вася! Друг мой!.. Заживем ми з тобою ще не так. Стой! Дядюшка Самойло йде, паляничку несе, Теклюню, держись, зараз булка буде. (До Чиркуна.) Дядюшка Самойло трошки сердитий не мене, боїться за дочку, не вірить. Чудачина такий. Ну, старик, между прочим, хороший. Теклюню, сиди смирно, не можна крутиться.

Ганя. Еге! Якби тобі так ся хтіло їсти, ти би й не так ся крутив.

Семен (до Чиркуна, з захопленням). «Ся крутив»! Чув! З Поділля вони, з самого, брат, Поділля. Но правильно сказано. Накажи мене бог, правильно.

З’являється д. Самійло.

Семен. А що, дядюшка Самойло, єсть?

Д. Самійло. А чому би не було? Аби, як той казав, були гроші, то й птиче молоко буде. А то біда, що гроші далеко жиют. Ая. Далеко... Ось маєш. Та їж, і за тата, й за маму. Аді, як їсти схотіла бардзо. Ей, моя дитино, найби ворогам нашим так жити хотілось, як нам лежати отут з твоєю хоробою. (До Чиркуна.) Заслабло дівча, а нас не наймають. Та й куди з слабою дитиною? Лежи та смокчи пальці. Ая. Та й пальці похудли. Похудли. І кістки повсихають.

Семен. Нічого, дядюшка Самойло, буде й на нашій улиці празник!

Д. Самійло. Ая. Або, як той казав, будуть і на нашій улиці свині чхать.

Справа чути п’яний жіночий спів.

Семен. Хто його зна. Ти як думаєш, Ганю?

Ганя. А я знаю?

Семен. А я шо говорив? Забула? Смотри!

Ласкаво грозиться.

З’являється Краля, п’яна, молода ще жінка, колись була гарна. Волосся розпатлане, вся в смітті, в лохмоттях, боса. Чути сміх і крики: «А! Краля, Краля! Драстуй. Сюди!» Дехто схоплюється й підходить до неї.

Краля, хитаючись, виходить на середину, бере обома руками за спідницю з боків і, розвівши руки, вклоняється на всі боки. Вигляд має поважний і серйозний. Чується сміх і крики: «Наше вам поштєніє! Драстє! Ідіть сюда, баришня!»

Ганя (сміється). Ой, мамцю, яке ж воно страшне! Але най тебе шлях трафить, як вона крутиться. Диви, Теклюню!

Краля (починає танцювати, приспівуючи).

Чумаречка рябесенька

Пригортаюсь злегесенька

От той мене пече, ріже,

Що не люблю, в очі лізе,

А той мене порива,

Кого люблю - та й нема.

Крики: От так здорово! Молодця, Краля. Гу-у!

Краля (не звертаючи уваги, серйозно):

Ой, не ходи по льоду

Бо завалишся!

Чи ти мене вірно любиш,

Чи ти хвалишся?

Зупиняється й, озирнувши всіх, благодушно всміхається й говорить:

- А що? Ага! От вам єсть. Еге! Дайте мені шкаличка, так я вам ще не так... Трім-тім-тірі-тім...

Ганя (закотисто сміється). Але най же тебе!..

Краля (пильно дивиться на неї, потім переводить очі на Семена. Впізнає). А! Сєня! Драстуй!

Семен. Драстуй. Як сюди попала?

Краля. А то як? Ти ногами й я ногами.От как. (До Чиркуна.) Правда, Яша? Чого сердитий? Плюнь, не зідхай, як нема, то й так нехай. (Несподівано до Гані.) Правда? Чого злякалась? (До Семена.) Твоя краля? Видно. Валяй, брат, валяй.

Ганя робиться серйозною й потупляються. Серед робітників шепіт і сміх.

Семен. Подгуляла сьогодня?

Краля. І сьогодня, і вчора, і завтра. Ну, то що? Хочу, та й гуляю. (Співає.)

І учора горох,

І сьогодня горох,

Прийди, прийди, моє серденятко,

Поговоримо у двох.

Е! (Безнадійно.) Не прийде. Ходив, поки така була (хитає на Ганю), а тепер... (До неї.) Чого дивишся? Думаєш, поганша за тебе була? Еге! Ти такої ще пошукай, як я була. Чи може, в мене не було такого? (Хитає на Семена.) Ого! Був, та загув... Та-ра-ром!.. Живем, Сєня, правда. Живи, голубчику, їй-богу! (До Гані.) І ти живи, не бійсь. Е! що там! Я як була ще такою дівкою, як ти, а в мого тата були свої коні, так я говорила... Ей, говорила я, гуляй, моя доля, поки я молоденька. Атож. А ти, Сєня, знаєш що? (Підходить до нього, бере за рукав, одводить убік і злегка штовхає.) Гуляй тут, а вона там. О! так лучче буде. (Озирає всіх і благодушно сміється.)

Д. Самійло. Ая... Хоч п’яна та розумна, а є тверезі, та дурні. Ая.

Ганя потуплюється, нахмурюється.

Семен (зиркає на неї. До Кралі). Ну, знаєш шо, Краля? Танцюй далі. Он, туди...

Краля. А ти закупив тут пляц?

Семен (похмурюється). Говорю, танцюй далі.

Краля. Е-е? (Довго дивиться на нього, хитро посміхається, лукаво грозить пальцем.) Смотри-и!

Семен. Я тебе посмотрю! Говорю, забирайсь!...

Чиркун весь час понуро посміхається.

Справа виходять Корчунов, Довбань і Серафима.

Корчунов - високий, з густою довгою бородою, в комірчиках і в чоботях, з батогом. Погляд важкий, поважний. Ступає помалу, твердо. Управляющий економії.

Довбань - маленький, руденький, улесливий. Прикажчик.

Серафима - дочка Корчунова, похожа на нього, досить гарна. В капелюшку, з прутиком.

Серафима іде позаду батька і Довбаня. Озирає робітників пильним вибираючим поглядом. З самого початку звертає увагу на Семена й весь час старається бути ближче до нього. На губах якась чудна посмішка, немов нахабна, задирлива, немов ніякова й соромлива. Батько часом скоса поглядає на неї. Видно, що одно за одним стежать.

Семен. О! От і наймать, мабуть, ідуть.

Д. Самійло (швидко повертаючись, схоплюється). Е? Ото, пошли боже!