т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Д. Самійло стурбовано біжить за Корчуновим. Семен хоче підійти до Гані, але вона, немов не помічаючи того, іде за батьком. Всі зникають уліво.

Зостається тільки Семен, що сів коло Теклюсі, яка почала злегка плакать.

Семен. Не плач, Теклюню, не плач... Ех! Що поможуть сльози? (Дивиться вслід Гані й непорозуміло стискує плечима.)

З’являється Душа.

Душа. Що ж ти не нанявся? Зі своєю кралею остаєсся? Спужався, шо розлучишся?

Семен. Одстань, Душа.

Душа. А вона візьме й найметься. От і получиш.

Семен. Слухай, Душо, давно я вже хочу тібє сказать. Шо тібє нада? Сказав же, шо не люблю, і не люблю, ну, й чого ж ще? Та й как тібє не стидно, свиня ти: у тібє погана болєсть, а ти з любов’ю лізеш. Хоч би ж про другого подумала.

Душа. Яка болєсть? Шо ти плетеш?

Семен. Брось, знаю. Од кого ховаєсся? Та не в том дєло, а в том, шо не люблю. А ти в’язнеш. Я січас добрий і не хотєв тібє... Ну, та добрість може пройти... Лучче не лізь і йди сібє з богом. Пошла б лучче у больницю та полічилась...

Душа. Та шо ти мелеш? Яка больниця? Може тобі треба в больницю...

Семен (ідучи від неї направо). А! одчепись ти від мене. Нєту в мінє разговора з тобою.

Душа (злісно). Ой, гляди, найдьотьця кадась!

Семен мовчки іде управо.

Душа (бурмоче). Підожді ж ти! (Іде вліво.)

Теклюся (сама, хникає). Га-а-ню... Та-а-ту!.. Га-а-ню... Та-а-ту!

З’являються зліва Довбань, д. Самійло і Ганя.

Довбань. Ну, діду? Говорю, каятись не будете. Він у нас раз-у-раз такий; як хто йому понравиться, він його зараз же одклоняє. Так уже й знаємо: як одклоняє, значить, понравилося. А дівчина понравилась. Я вже його знаю! Говорю, наймайтесь за цю ціну. Не втеряєте. Га?

Д. Самійло. Та я й сам бачу, їй-богу, бачу, та от вона... О... Ая...

Ганя. Я би ся наняла, але в кімнати не піду.

Д. Самійло (шарпає за піджак Довбаня). Ая, ая... Не підеш, то не підеш. Аби сі згодила за ціну.

Довбань. А чому б тобі в кімнати не піти? Га? Хе-хе-хе? Чи то лучче на сонце робити, як в холодку, у чистому та спокійному?

Ганя. Знаємо ваші холодочки... А ви, тату, не шарпайте... Аді, як славно.

Довбань. Хе-хе-хе...

Ганя (злегка сміючись і собі). Думають, що я не бачу... Зараз, Теклюню, зараз!

Довбань. А дуже спонравив він тебе. Дуже... Я вже його добре знаю... Ну, та таку красуню хто би й не спонравив. Хорошу дочку маєте... Можете щасливі буть з нею, аби розумні були...

Ганя (задоволено сміючись). Ай, сядьте... Щасливі. Чим щасливі?

Д. Самійло. Ая... Будемо щасливі, як пес на мотузку... Ая...

Довбань. Ну, так що сказать? Він жде там.

Ганя. Скажіть, що за цю ціну підемо, але в кімнати я не стану. Хай собі думає.

Довбань. Добре... Тільки ти це напрасно. Свого щастя не знаєш. Ну, та побачимо. Збирайтесь же, бо зараз і рушать. Швиденько...

Ганя. Ми швидко.

Д. Самійло (оживившись, весело). Е, ми швиденько, ми швиденько... А, слухайте, дядю, чи завдаточок він дасть? Га? Завдаточку? Хліпця купити трошки? Га?

Довбань. Бачите...

Д. Самійло (злякавшись). Ні, я так собі, я так. Як не можна, то ми й так... Ото!.. Хіба ми не подержимось?

Довбань. Ні, я думаю, дасть. Таки дасть. Ходіть зо мною. Я скажу йому.

Д. Самійло. Ой, скажіть, серце, скажіть. Бо так захляли, так захляли, що чи й дійдемо... А ти тут, моя дитино, складайся. Складайся та й, слава богу, у дорогу... Ая... (Біжить за Довбанем.)

Ганя (коло Теклюні). Цить, Теклюню, цить, рибко, зараз будемо їхати... Ми вже найнялись. (Озирається, ніби шукаючи когось.) А Семена, Теклюсю, не бачила? Га?

Теклюся. Ні-і...

Ганя укладає речі.

Справа виходить Семен. Забачивши Ганю, швидко йде до неї. Ганя, зиркнувши, нахиляється до клунків.

Семен. Ну, Ганю, найнялись?

Ганя. Найнялись.

Семен. Так. (Мнеться.) Ганю? Чого ж ти сердишся на мене.

Ганя (холодно). Хіба я серджусь?

Семен. Ех! Не віриш ти мінє! Не віриш! Ну, чим мінє увірить тебе? Га? Ганю! Слиш? Ненада. Вір. Слиш, говорю, вір.

Ганя. А потім аби стала така, як ота... краля?

Семен (з одчаєм). Ганю! Та як ти можеш?!.. Ну, глянь на мене... Ну, глянь... Ну, хіба ж ти на мінє не бачиш. Обманюю? Ну? Хіба ж може так говорить чоловік, шо обманить хоче. Ех!

Ганя (дивиться на нього). Та я ж не серджусь.

Семен (хапаючи за руку, з силою притягує до себе). Ганю! Слухай: скажи слово - січас на каторгу пойду. Одно слово.

Ганя. Ой, пусти, побачать.

Семен. Прощай! Ти - жона моя. Ти - жона моя вірная і нікого я не боюсь. Слиш! Ганю, вір мені, ой вір тільки мені, а я гори переверну для тібє... Ех! Та я тібє, как царицю, розодєну, я тібє як птічку заховаю. Віриш, говори?

Ганя (піддаючись йому). Я вірю, але он сміються