т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Голоси: Драстуйте. Драстуйте й вам.

Всі робітники повставали, товпляться, жадно лізуть наперед.

Чуються крики:

«Тю! Та куди? Ой! Ану! Та не лізьте. Встигнете!»

Корчунов. Наймаєтесь?

Голоси: Наймаємось, наймаємось!

Д. Самійло (вертячись коло Корчунова). Наймаємось, паночку, наймаємось. Усі наймаємось. Хе-хе-хе! До яконовії?

Корчунов (не одповідаючи йому, оглядає всіх, розводить руками юрбу). Стійте всі на місці. Ніхто не рушся. (Починає ходити від одного до одного, обдивляється і слабших на вигляд одсилає в один бік, дужчих у другий.)

Д. Самійло (весь час забігаючи йому перед очі). Паночку, любенький... Паночку...

Довбань. Не лізь, діду. Одійди.

Корчунов. Ти туди. (До слабших.)

Д. Самійло. А я з дочкою, паночку, з дочкою. Га? Позвольте мені тут з дочкою? Ганю, Ганю! Дві дочечки у мене, паночку, їдна старшенка, а друга маленька. То ми тут собі і станемо. Оце моя старшенька.

Корчунов (пильно обдивившись Ганю. Кидає поглядом у Довбаня). Умгу! Ставайте туди. (Хитає на слабших.)

Ганя й д. Самійло одходять радісно, шепчучись.

Краля. А я куди?

Здержаний сміх.

Довбань. Одойди, п’яна морда.

Краля. П’яна та за свої. А ти п’яний та за панські.

Корчунов іде далі й одбирає.

Чиркун (до Семена). Наймаєшся?

Семен. Прийдьоться. А ти?

Чиркун (хмуро). Не знаю. Посмотрю. (Одходить до Душі й Палькарася, які ждуть його.)

Душа. Ну, що? Наймається?

Чиркун. Наймається. Нада й нам. Ви, дядюшка, наймаєтесь, чи нє?

Д. Палькарась. А мені що? Найматься то й найматься. Не понравиться, то хто ж мене вдержить.

Чиркун. Так наймаємось.

Душа. Ну, я ж йому покажу! Нехай! (Злісно зав’язує хустку.)

Корчун (підходить до них, обдивляється). Босяки?

Чиркун. Рабочі.

Корчунов. Наймаєтесь?

Чиркун. Наймаємось, барин.

Корчунов. Туди. (Показує на слабших.)

В цей час наблизився Семен.

Семен. І мені туди, барин.

Корчунов (оглядає його). Туди. (Хитає до дужчих.)

Семен (чухається). Хм... А туди ніззя? (Показує на слабших.)

Корчунов. Сказано - туди! (Семен нерішуче йде й поглядає на Ганю. Але та стоїть задумливо й понуро. Семен тривожно поглядає на неї.)

Серафима (до Семена). Нічого, ставай туди. (Показує направо.)

Корчунов (озирається, пильно дивиться на Серафиму). Серафимо!

Серафима. Нічого, нічого, ставай.

Семен нерішуче дивиться на обох.

Корчунов (різко до нього). Туди! (Хитає наліво.)

Серафима. А я говорю: туди! (Хитає направо.)

Корчунов. Серафима! Ти оп’ять. Лучче не мішайсь.

Серафима. Нічого, братіку, ставай туди. (Чудно посміхається.) Говорю, ставай. Наймуть, не бійсь.

Корчунов. Серафимо!

Серафима (зразу спалахнувши). Папаша! Я так хочу! Понімаєте, чи нє?!

Корчунов якийсь час пильно дивиться на неї, одвертається й важко, немов спокійно, іде далі. Серафима схвильовано похльоскує прутиком.

Семен підходить до Гані й хоче щось сказати, але та потуплюється і йде до Теклюсі. Семен непорозуміло і тривожно дивиться їй вслід.

Краля. От так баришня! Правильно! І я колись так... Бувало, як крикну: «палаша!!», так мені й...

Довбань (підскакуючи до неї). Геть звідсіля! Геть! Випровадьте її!

Кралю виштовхують направо. Вона кричить. Кругом сміх. Ганя пильно слідкує за нею.

Корчунов підходить до сплячих. Хльоскає батогом першого. Той непорозуміло підводить голову й озирається.

Корчунов. Встань.

1-й сплячий сідає, не розуміє нічого, злякано дивиться.

Сміх і крики: Встань!.. Та встань... А диви!. Тю!

1-й сплячий хутко встає.

Корчунов (уважно оглядає його). Туди! (Хитає до дужчих.)

Довбань. Ступай! (Штовхає.)

1-й сплячий (хрипло). Шо таке?

Сміх і крики: Та йди швидше! Проспав рай! (Штовхають його до дужчих.) Наймають тебе, дурню.

Корчунов хльоскає батогом другого сплячого, одягненого по-босяцькому.

Довбань (штовхаючи ногою). Вставай, ей!

2-й сплячий щось бурмоче, ворушиться, але не встає.

Довбань. Розіспався... Свого щастя, дурак, не чує. Слиш, вставай! Ти!

Корчунов хльоскає батогом.

2-й сплячий (незадоволено, хутко підводиться й сідає. До Корчунова): Шо тібє?

Корчунов. Встань, посмотрить на тебе треба. Ну?

2-й сплячий. А тібє зачем?

Довбань. Вставай, дурак! Наймать будем. Ще «зачем»! Посмотрить на тебе треба, який ти...

2-й сплячий (помалу оглядає їх обох, потім підводить руку, складає дулю і, цмокнувши губами, простягає Корчунову). Відєл! (Одвертається й лягає знов. В юрбі прискають, але зараз же стихають.)

Корчунов (спалахнувши). Викинуть його зцюдова!

Довбань (штовхнувши ногою). Ти, сукин син, як смієш! Пошов вон зцюдова, дурак!

2-й сплячий (раптом остервеніло схоплюючись на ноги). Та ти чого штовхаєшся, сука ти сибірськая!? Га!? Чого прив’язався до челаека? Га? Шо я тібє? Пішов к чорту, пьос ти смердючий, не желаю я до тібє найматься. У міня в самого таких, как ти, десятками служили. Зараза ти! Шо бйош челаека? - Ах,