т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

плаче. Д. Самійло потішає її, щось бурмочучи над нею. З’являється зліва Чиркун. Понурий, з одвислими щоками, немолодий. Зобачивши його, робітники змовкають і цікаво слідкують за ним очима. Чиркун важкою ходою підходить до Душі й Палькарася.

 

Чиркун (зупинившись, тихо говорить): Ну? Нема?

Душа (сердито). Кого?

Чиркун. Кого! Семьона, понятно.

Душа. А тобі повилазило?

Чиркун. І не приходив?

Душа. Нє.

Чиркун. Та куди ж його чорт заніс!

Душа. Біжи он там спроси! (Хитає на д. Самійла головою. Несподівано до д. Палькарася.) А ви тоже. Сидять, як статуї, і слова од їх нема. Мужчина тоже називаються.

Дядько Палькарась (здивовано). Та чого?

Душа. «Та чого». А ви чого. Сидять над своїми латками. Нарошно мовчала, думала, заступляться перед мазепами. Нікакіх! З вами хоч би й бить почали мурляки, так ви б і пальцем не кивнули б... На їхніх глазах обижають, а вони...

Д. Палькарась. А ти не обижайсь... Хай обижають, а ти не обижайсь. Вони для того й обижають, щоб ти обидилась.

Душа (не розуміючи). Как так?

Д. Палькарась. А так. Знають, шо буде обидно й обижають. А ти зроби так, шоб тобі не обидно було. От і пропало їхнє дєло, а тобі хорошо.

Чиркун. Шо такоє?

Д. Палькарась. Та тут її за Семьона дражнять босячкою і подобноє тому називають. Она сердиться, а я говорю: сдєлай так у себе в серці, шоб не сердиться...

Душа. А! Ви говорите!

Чиркун. Та Семьон тут при чому?

Д. Палькарась. При тому, що говорять, будто справді жениться на той дєвушкє.

Чиркун. Хто говорить?

Д. Палькарась. Усі... Ну, й сміються з Душі. Їй обидно. А я їй, значить, і говорю: када хочеш, шоб спокойно тобі було, сдєлай спокой у себе в серці. Да. Самоє первое дєло...

Душа. А! Ви говорите! Лучче б мовчали з вашими словами... «Жениться! Ну, й пущай жениться... Сволочі! І таки жениться, шоб ви знали... А вам в самую морду наплює і нічого ви з ним не зробите! І пропало все!

Чиркун. Підожди, не кричи лучче. Ти не сама тут. (До д. Палькарася.) Дєло з успєхом. Вєрноє.

Д. Палькарась. Вєрноє?

Чиркун. Лучче буть не може. Тольки Семьона нада безпременно послать. Одному ніззя, нада двох.

Душа. А як же. Так він тобі й піде.

Д. Палькарась. Не піде. Тепер не піде. Та й совсьом уже, кажись, нікуди не піде. Одбивається. Все там сидить. (Хитає наліво.)

Чиркун. Ну, ето ще повидім.

Душа. А шо ж ти йому зробиш? Ну? От візьме найметься з ними в яконовію і шукай. Ну, шо ти йому? Хіба ж ви способні шось крупно сказать йому. Ви ж боїтесь його. Фартовий називається... Якби я була мужчиною, я б йому показала, як своїх мєнять на мурлів.

Чиркун. Та підожди. Ти б показала. Покажем, как нада буде. (До д. Палькарася.) В самдєлі казав, шо в економію найматься будєть?

Д. Палькарась. Похоже на то.

Чиркун. Хм?

Д. Палькарась. Дєло, братіку, погане. Найметься. Видно вже зразу. Прощаться нада нам з ним. Хороший парень, та нада прощаться.

Чиркун. Ну, ето повидім ще.

Душа (злісно, роздратовано). «Ето повидім, ето повидім». Шо ти повидіш? Ну, шо, говори! Нож йому в серце, от шо нада повидіть. А шо?! Не зміняй! Он так і в поліцію може поступить, а ти все будеш видіть. «Повидім».

Д. Палькарась. Ну, ти це вже напрасно - поліцію.

Душа. Шо напрасно, шо напрасно? А ето хіба не...

Чиркун. Та замовчиш ти?! Сука!

Душа. Сам ти сука, чого лаєшся! Сам винуват, а других лаєш!

Чиркун (здержуючи себе. До д. Палькарася). Тут нада подумать. Допустить цього ніззя.

Д. Палькарась. Е, як закортіло чоловіку, то допустиш.

Душа. Ого! «Закортіло». Мало чого закортіло. Нам тоже кортить.

Чиркун (зиркає на неї, здержує себе. До д. Палькарася). Ніззя допустить. Шось нада придумать. Дєло все одно пропало, єжелі не согласиться піти. Нада, значить, вже смотрить, шоб не женився.

Д. Палькарась. Як же ти його будеш смотрить, як справді найметься з мужиками?

Чиркун. Нада з ним найматься.

 

Д. Палькарась мовчки пильно дивиться на нього.

 

Чиркун. Об’язательно. Куди он, туди й ми. А все таки не дамо.

Душа. А шо ж! Я наймаюсь.

Чиркун. Тібє б лучче не найматься. Портиш дєло.

Душа. Ну, це вже ти пойош! Я тоже наймаюсь. Шо я буду тут сама?

Чиркун. Тут же Ванька й Полколєна остаються.

Душа. Поцілуйся з ними.

Чиркун (до д. Палькарася). Тольки я думаю, шо я з ним і так устрою. Аби прийшов.

Д. Палькарась. Навряд.

 

Зліва входить квасник, кацап, з великим бусолом під пахвою, напів повним червоним квасом з льодом і шклянками в руках.

Кричить:

 

Квас, квас, квас!

Эх, квас московский,

Пьет сам граф ростовский!

Вот подходи

И другого подводи,

Товарища угости!

 

Земляки! Кваску, кваску! Жива! С ледком, холодком, без фальши, без обману. Подходи! За копейку два стакана. Освежайсь!

Чиркун