Листи до Олександри Аплаксіної - Коцюбинський Михайло
І, як завжди, знову заспокоює мене:
"Не думай только, что забываю твои советы. Не утомляюсь слишком, не работаю, живу впечатлениями и кое что записываю в книжку."
Ця подорож для нього — відпочинок: "Все таки, это каникулы, отдых, а работа предстоит дома". Михайло Михайлович такий задоволений, такий захоплений своїм життям, що навіть не помічає, що свою відпустку проводить в найнапруженішій роботі над збиранням матеріалу.
"Не буду описывать тебе своих впечатлений, — пише він, — скажу только, что я доволен и собираюсь еще через несколько дней, после отдыха, в горы. Хочу собрать материал."
В останній тиждень життя Михайла Михайловича в Карпатах погода зіпсувалася і шлях в гори був відрізаний. Але Коцюбинський, відрізаний повеню річок "от почты, от лавок, от всего света", як завжди, не сумував, а, зберігаючи бадьорість навіть у найважчих умовах і знаходячи у всьому красу, милується диким пейзажем залитих дощем гір.
Творче життя викликає нове піднесення у Коцюбинського і він знову почуває себе майже здоровим. В останньому листі з Криворівні він пише мені: "Я здоров, сердце молчит, усталости Ц&Т А З
Повернувшись з Карпат, Коцюбинський назавжди залишив службу, яка так довго була для нього джерелом мук. Тепер він вільний перший раз у житті, може творити, може весь віддатися улюбленій роботі. Коцюбинський знову поривається на південь, на свій улюблений острів Капрі ^дочитывать захватывающие сказки". Мріяз і здоров'я зміцнити для нового, творчого життя, що відкривало для нього такі привабливі творчі перспективи, поїхати подалі від холоду, якого так не любив Михайло Михайлович.
Це була перша довга наша розлука. Для мене вона була незвичайно тяжка, бо Михайла Михайловича все ж чекала попереду улюблена робота, чудовий край. Я ж залишалася самітня серед нудного оточення, яке без нього було для мене нестерпно тяжким. Особливо я нудьгувала на роботі, звикнувши бачити там щодня Коцюбинського. Я тепер відчувала його відсутність гостро, до відчаю. В мене не вистачало сил навіть примусити себе працювати. Проте, працювати було треба, і я докладала всіх сил, щоб зберегти рівновагу.
Усі думки Коцюбинського, всі його прагнення тепер були спрямовані на улюблену роботу. По дорозі на Капрі з Львова він пише мені:
"Я все стремлюсь вперед, меньше обращаю внимание на окружающее. Хочется поскорее доехать и сесть за работу, которая становится все более и более привлекательной для меня, хочется работать, а все остальное (путешествие и внешние впечатления) только придаток.и Його листи з дороги квапливі. Він весь тепер заглиблений у своєму внутрішньому, такому глибоко змістовному, житті.
На Капрі Коцюбинський цього разу зупиняється в Горького, який не дозволив йому жити в готелі.
У Горького Коцюбинський, як і раніше, зустрічається з цікавими людьми, з письменниками. Але він поривається до роботи і прогулянок, що дають йому матеріал для спостережень:
" Здесь собирается очень интересное общество, большей частью литераторы, и ведутся оживленные споры и разговоры. Но все таки — луч нее время дня — прогулки."
На Капрі, усі знайомі, а особливо Горький і його сім'я, ставляться до Коцюбинського так привітно, з такою увагою, що це навіть бентежить його:
"Принимают меня здесь больше чем хорошо, все говорят комплименты, восхищаются моими работами, чем не мало смущают меня. Я не привык играть такой роли, мои соотечественники ведь не балуют меня таким вниманием."
І дивується:
"Не могу понять, почему моя особа вызывает такой интерес у Горького и вообще у здешней публики, но это факт, от которого подчас я буквально страдаю.
Ты знаешь, я не люблю возбуждать большого внимания к себе, это меня стесняет,"
Життя на Капрі, таке багате різноманітними враженнями, сприятливо впливає на Коцюбинського. Він завжди чутливий і сприятливий до краси, яку хотів і умів знаходити у всьому. Він милується красою природи, любить квіти, любить і уміє гарно вдягатися, любить красиві меблі в кімнаті.
Пригадую я такий випадок. Якось гуляли ми з Михайлом Михайловичем у полі, за містом. Зірвавши польову гвоздику, він простяг її мені і сказав:
— Поглянь, яка вона чудова, як красиво одягнена. Треба, щоб і люди також були гарні й вміли красиво одягатися.
А на Капрі все навколо сповнене краси, і Михайло Михайлович почував себе прекрасно:
"Сижу и работаю, — пише він мені, — нервы успокаиваются, вокруг тишина, чистота и красота. Надо мной острят, уверяя, что у меня комната, как у невесты, а, между тем, это сущая правда."
Життя Коцюбинського тепер глибоке, заповнене й інтенсивне. Він у товаристві цікавих людей слухає нові твори знайомих літераторів, обговорює їх, сперечається. У Горького велика бібліотека і Коцюбинський бажає добре ознайомитися з нею.
Напружено працюючи, Коцюбинський обмежує себе навіть в часі на звичайні прогулянки, які так любить і які потрібні йому для роботи; єднання з природою освіжає його, в ній він черпає натхнення.
"Часто испытываю чувство досады: по утрам солнце греет и светит, море удивительно сине, а я должен сидеть лучшую часть дня за столом, за работой, только изредка бросая взгляд на красоту эту, глядящую на меня из стеклянной двери. Нет, надо сделать хоть небольшой перерыв и погулять на воле. Может быть, солнце посеет что-то в душе, и я использую, соберу жатву", —
пише він; і в другому листі знову:
"Хочу опять побродить по острову, может солнце сделает новый посев в моем сердце, а я потом у себя в кабинете соберу жатву".
Проте Коцюбинського вабить не тільки природа, люди також цікавлять його, хоч він і скаржиться іноді на втому від них. Він яскраво описує, як проходить на Капрі переддень Різдва, відвідує костьол, побіжно відзначаючи, що "орган играет оперные вещи, шесть ксендзов ревут по-латыни, а тут же, среди молящихся, маленькая собаченка вычесывает блох".
Приєднується до натовпу, що йде з церковною процесією, спостерігаючи, що в одній процесії "маленький мальчик, кудрявый как херувим, в белой рубашке, несет корзину цветов, среди которых голы л ребенок—Христос", у другій—"Христа благоговейно песет старик, самый старый каприйский столяр, изображающий Иосифа*. "Ого!"—жартує він,—здесь дева Мария родила сегодня двойни". Йому весело серед натовпу, він з цікавістю спостерігає його: "Процессия среди треска петард, шумих и клубов дыма ходит по улице с пением, иду за ней и я. Весело!". У русі натовпу, серед його метушні він відчуває рух життя. "И чувствуешь себя одним из звеньев большого кольца человеческой жизни",— закінчує він опис свята.
На масляній Коцюбинський бере участь у капрійському карнавалі, щиро поділяючи радість і веселощі натовпу:
"Вся площадь превратилась в один большой зал, в громадный маскарад под открытым небом. Крик, шум, веселье и тарантелла. Везде стучат кастаньеты и деревянные башмаки, горят огни, море ритмично шумит, звезды дрожат на весеннем небе ~ и всем радостно и хорошо."
Коцюбинський пристрасно любить життя і вміє відшукувати у всіх його проявах красиве і хороше. Він писав мені якось з Одеси:
"Я не из тех, кто вечно всем недоволен, наоборот— я везде и всегда со всего собираю самое красивое и интересное и, если бы покопаться в моей душе, то даже бесцветная жизнь, наверно, отложила в ней много интересного, что когда-нибудь, при случае, неожиданно всплывет."
Якось раз я, жартуючи, поскаржилася йому, що, очевидно, не для радості я народилася 13 числа. Михайло Михайлович відповів: "И как тебе не стыдно! Когда я вспоминаю о дне своего рождения, я благословляю его". Така глибока життєрадісність Коцюбинського при постійному нездужанні, за скрутних матеріальних обставин завжди вражала мене.
Душа у цієї людини була така мужня, що він відкидав від себе всі злигодні життя, вбираючи з нього найпрекрас-ніше, а любов до прекрасного — така велика, що змушувала забувати про всякі дрібниці і неприємності:
"Ты напоминаешь мне о каких-то неприятных, по твоему, минутах во время наших свиданий,— пише він з Капрі,— а я забыл о них. Помню только хорошее, приятное."
Вдача у Коцюбинського була надзвичайно діяльна. Він всього хоче зробити якнайбільше і якнайкраще, йому завжди не вистачає часу:
"Не хватает дня — вот мое вечное горе. Так много надо сделать — жизнь коротка, не успеешь, а время мчится с поразительной быстротой."
Але, бажаючи зробити якнайбільше, Коцюбинський, в той же час, дуже вимогливий до своїх творів: переробляє їх, відкладає, чекаючи на кращий творчий настрій, на кращу працездатність.
У 1912 році він пише мені, що його "атакуют не только украинские, но и русские издательства с просьбой сотрудничать" і, що він відмовляється від цих пропозицій, не бажаючи зв'язувати себе:
"Боюсь обязательных спешных работ, что всегда связывает и понижает качество работ. Что же, будет меньше денег, но лучше работа."
А тим часом, гроші, як він пише в іншому листі, йому завжди потрібні, їх завжди не вистачає.
Завжди уважний до людей, чутливий і делікатний у стосунках з ними, Коцюбинський дуже цінує щире ставлення до себе, вміє в людях відшукувати найкращі якості, найцікавіші риси. Скромний до себе, він навіть думки пе припускає, щоб до нього люди ставилися особливо щиро через його особисту привабливу вдачу.
З Капрі він пише мені:
"Относятся ко мне вообще хорошо, это правда, в этом отношении я считаю себя очень счастливым,
т. к. люди всю мою жизнь относились лучше ко мне, чем я того стою, и я большею частью встречал хороших людей, а дурных — реже. Но из этого ничего не следует, выводов в мою пользу сделать нельзя."
На Капрі Коцюбинський пробув цього разу чотири місяці— з 20 листопада 1911 року по 20 березня 1912 року. Працював він у цей час, як я вже згадувала, багато й інтенсивно. Тут він написав "Лист", який він переробляв, "Подарунок на іменини" і "Коні не винні".
"Подарунок на іменини" в російському перекладі Коцюбинський прочитав у сім'ї Горького.
"Этот рассказ, — пише він мені, — так понравился моим хозяевам, что они оба плакали и всем расхваливают напропалую мою вещь. А мне стыдно за нее, настолько плох перевод.и
Тут же Коцюбинський зібрав матеріал для своєї новели "На острові", яка, через його смерть, залишилася незакінче-ною. Він давно мріяв про свій улюблений острів і цього року почав працювати над здійсненням своїх задумів.
"Не помню, — писал ли я тебе об этом, но мне хочется собрать с острова мед и перенести, как сумею, на бумагу", — писав він мені в 1912 році.
Але Михайло Михайлович, як завжди, незадоволений з малої продуктивності:
"Ты, как будто, насмехаешься надо мной, когда пишешь, что я много сделал за зиму,—пише він мені,— а, между тем, я очень мало написал за зиму, всего два небольших рассказа и думаю закончить третий.
