Листи до Олександри Аплаксіної - Коцюбинський Михайло

І останнє було дужче за смерть і руїни.

Чудову своєю художньою витонченістю новелу "Хвала життю", присвячену спогадам про Мессіну, Михайло Михайлович закінчує бадьорим і радісним акордом.

Художник помітно переважав в ньому над людиною: він жадібно сприймав життя, що вирувало навколо нього, вбираючи завжди всю барвистість і різноманітність його, усі його суперечності.

Питання власного, особистого не тільки відходили на задній план, а й зовсім забувалися. А він навіть не помічав цього. Наприклад, закінчуючи листа з описом Мессіни, він по-дитя-чо.му щиро обіцяє слухатися усіх моїх порад, не помічаючи того, що вся його поведінка з моменту від'їзду пароплавом з Одеси є різким порушенням не тільки моїх порад, а й порад лікарів. Але надто багато життя було в ньому, надто сильно кипіло це життя, щоб він міг клопотатися хворобами. Ще раніше, по дорозі з Києва до Одеси, він писав мені:

"Лишь бы только очутиться мне на воле, вырваться из объятий вагонов и пароходов — забуду о всех болезнях."

І він завжди забував про них, як тільки виривався з буденної обмеженості маленького провінціального міста. Ось чого і на Капрі він почуває себе непогано.

Щира зустріч з Горьким, якого він полюбив уже з минулого року, його бог — сонце і чудова природа Капрі — бадьорять і дають йому натхнення. Він робить далекі прогулянки, забувши, звичайно, про обіцянки слухатися моїх порад. Усе його захоплює, все йому подобається: і готель, в якому він зупинився, і кімната з краєвидом на море, і обіди, якими його годують: "Нельзя желать ничего лучшего, — пише він у першому листі з Капрі,— здесь все прекрасно".

На мій лист, сповнений турбот про його здоров'я, він відповідає:

"Не надо переувеличивать, друг мой. С каждым днем чувствую себя лучше, бодрее, начинаю понемножку присматриваться и заносить впечатления в книжку. Пригодится/*

Місячні ночі на Капрі захоплюють його:

"Ты не знаешь, что это такое лунная ночь на Капри. Напрасно описывать! Это волшебство, это сон, а не действительность. Вообще красота умопомрачительная."

Він признається, що полюбив цей куточок землі, що кожний камінчик на Капрі дорогий йому. І, звичайно, він уже мріє щось написати про Капрі. "Было бы грешно не написать о нем". Для цього вій бажає вдосконалити знання італійської мови:

"Хочу заняться итальянским языком и сделать записи своих впечатлений от Капри, быть может пригодятся для работы".

Його захоплює не тільки розкішна краса природи, 3 таким же захопленням придивляється він до місцевого побуту, звичаїв, свят. В одному з листів він дає блискучий опис релігійного свята на Капрі, вражаючи влучністю спостережень і витонченим гумором.

"Прежде должен сказать, — пише він,—что религиозность итальянцев — не больше, как любовь к театру. Актерами являются попы^^^Ж І закінчує з властивою йому скромністю:

"Прости, что я так кратко и бледно описал тебе праздник, так как спектакль все же был интересный."

З зовнішнього боку життя його скромне. Ввчері —— у Горького, або ловля риби з сім'єю Горького. Але внутрішнє життя таке інтенсивне, що йому не вистачає часу.

"Жизнь моя тихая и скромная, — пише він, — весь день ничего не делаю и в тоже время мне ужасно некогда. Как это случается—не знаю."

Про своє здоров'я він згадує рідко і хоч в одному листі пише, що "живется в общем однообразно, больше для здоровья", та це тільки для заспокоєння — не стільки свого, скільки мого.

Решта листів свідчать про цілком інше. Наприклад, він надумав брати сонячні ванни і так зловживав ними, що обпік собі шкуру. Для його серця це було згубним.

Але характерно, що сам він не помічав суперечностей у своїх листах. Ось він пише:

"Обо мне не беспокойся, я чувствую себя хорошо, солнечные ванны помогают мне. Скучно только беречься солнца, оно здесь предательское. Кажется ласковым, не горячим, а только зазеваешься, сейчас обожжет, сделает раны, которые трудно залечиваются и вызывают лихорадку, от которой так нездоровится, что приходится лежать в постели. Я берегусь, но все же сегодня так нагрело меня, что все тело горит и покалывает мелкими уколами."

I в другому листі:

"Не знаю, что со мной, но у меня прескверное настроение, с трудом даже пишу тебе. Может быть это от усталости, так как я начал брать солнечные ванны,"

Далі продовжує:

"Не могу сосредоточиться. Какой-то туман в голове и апатия. Никуда сегодня не пойду, буду лежать У себя в комнате." А щоб виправдатися переді мною, він додає:

"Я слушаюсь твоих советов, берегусь, но бывают внешние обстоятельства, независимо от моих желаний действующие на меня." А які це обставини, він замовчує. Насправді ж він згадує про мої поради лише тоді, коли йому стає погано й доводиться лягати.

Здоров'я час від часу дає знати про себе: він стомлюється у товаристві, не зважаючи на те, що любить його і цінує товариство цікавих людей. Він дуже цінив і любив Горького, про що не раз пише в листах Із Капрі. Сім'я Горького, очевидно, також з симпатією ставиться до Михайла Михайловича. "Почти каждый день, часа в три, моя комната наполняется людьми — это заходит ко мне Горький с семейством и мы вместе направляемся на море."

Крім сім'ї Горького, навколо Михайла Михайловича зосереджується коло знайомих, серед яких є і поклонники, що знають твори Коцюбинського з перекладів.

Втома й турбування про роботу примушують Михайла Михайловича уникати товариства. Та й напади незрозумілої туги, на яку він страждав ще замолоду, інколи опановують його, і тоді йому нікого не хочеться бачити.

Проте, Коцюбинський приваблює людей і йому рідко вдається бувати на самоті:

"Сегодня второй день у меня скверное настроение. Не хочется никого видеть, не хочется гулять. Прекрасно знаю, что все это пройдет, что опять я буду наслаждаться природой и хорошими людьми, но сейчас скверно, тоскливо и мрачно."

Розповідаючи, що напередодні він відмовився від запрошення на Анакапрі, на свято Івана Купала, вважаючи за краще залишитись вдома читати, бо й сьогодні йому теж нікуди не хочеться, ,.хотя его усиленно тянут соседи по отелю" — Михайло Михайлович скаржиться, що йому з ними скучно.

"Больше всего меня прельщает перспектива работы, — продовжує він. — Хочется сделать как можно больше записей, собрать возможно больше материала, ведь все это пригодится. Я в этом отношении Плюшкин. Все хочется собрать целую кучу наблюдений."

Одначе він цінує товариство цікавих людей і, коли йому дозволяє здоров'я, радо віддає їм свій час:

"Два последних вечера я засиживался подолгу в гостях и поздно ложился. Не сердись. Ведь это последние дни. Хочется побыть дольше с интересными людьми. Ведь не часто встречается подобное общество."

Думки його дедалі частіше і наполегливіше зосереджуються на роботі:

., Записная книжка понемногу заполняется, продол-аю делать заметки в записной книжке, как пчела собираю мед с Капри, Сделал уже БО заметок."

Наприкінці свого перебування на Капрі, під враженням холодного дня, він пише мені: "с ужасом думаю о зиме". Але думка, що взимку він працюватиме, трохи заспокоює його:

"Но, опять таки, и в зиме есть утешение: буду работать, а это наполняет меня радостью и страхом, который я всегда испытываю, принимаясь за новую работу."

Очевидно збентежений своїми суперечливими почуттями, він продовжує; "Ты, верно, смеешься надо мной, но что же делать, таков я". І тут же скаржиться на невдоволеність з своєї роботи: "Вечное желание работать, порыв — и вместе с тем неудовлетворенность, стыд перед собою за плохую работу."

Час його відпустки минав. З сумом прощається Михайло Михайлович з улюбленим Капрі:

"Я еще не дочитал этой сказки, которая так захватывает. Все здесь бесконечно прекрасно и увлекательно, и чем больше пьешь красоту природы, тем большую жажду испытываешь."

Думка про те, що, може, він більше не побачить улюбленого острова, засмучує Михайла Михайловича.

Повертаючися додому, Коцюбинський заїжджає в Карпати, де також потрапляє в мальовничі місця: "Здесь так красиво, что я не могу досыта налюбоваться".

По дорозі в Карпати Михайлові Михайловичу влаштовують урочисту зустріч "с речами, песнями и факельцугом". Це приємно йому, хоч через виняткову вразливість і сприйнятливість й це стомлює його. "Здесь я нарасхват, а это утомляет". Крім того, стомлюється він і через власну необережність: мало спить, підіймається на гори тощо.

"Позавчера я сделал глупость и раскаиваюсь: забрался на высокую гору, 1200 метров, шел четыре часа, устал и вчера и сегодня чувствую себя плохо." Але загалом подорож цього року позначилася гарно на здоров'ї Коцюбинського. Приїхав він до Чернігова помолоділий, бадьорий і засмаглий як араб, що надзвичайно личило йому. На вулиці всі на нього звертали увагу.

У літературних його справах цього року теж намітився деякий злам: не тільки закордоном йому влаштовують овації і врочисті зустрічі, а професор Празького університету присвячує його творчості навіть лекцію, про що з почуттям задоволення пише мені Михайло Михайлович. В Росії також його починають визнавати, цікавляться його творами. Ще з Неаполя, повертаючись до Капрі, він сповіщає мене:

"Поздравь меня с маленьким успехом: Петербургское издательство "Знание" (помнишь Сборники

и издание лучших авторов?) купило у меня право на издание всех моих произведений в русском переводе. Первый том должен печататься в конце этого года. Я уже подписал соглашение на довольно выгодных условиях. Это очень кстати, так как деньги нужны и нужны. Кроме того приятно, что издает солидная, хорошая фирма."

У цьому ж листі він повідомляє, що майже одночасно до нього звернулася з такою ж пропозицією московська фірма "Польза": "Но я, конечно, предпочел "Знание"".

У листопаді, коли я була у відпустці в Петербурзі, Михайло Михайлович запитує у мене, чи не бачила я у вітринах книгарень його книжку у виданні "Знание", бо вона вже вийшла: "Интересует меня, как я буду встречен русским читателем и критикой. А вдруг провал?". І тут же заспокоює себе: "Увидим".

Через п'ять днів Михайло Михайлович пише мені в Петербург (ЗО листопада):

"Моя русская книжка уже вышла. Недавно получил с Капри от Пятницкого (издатель) письмо. Он пишет: "Получил корректурные листы Вашей книги. Читаю с великим наслаждением. Книга должна иметь большой успех" ("большой" підкреслено Михайлом Михайловичем) и просит немедленно приготовить к печати 2-й том."

У листі до мене в Петербург, писаному в грудні, Коцюбинський знову розповідає:

"Недавно получил от Амфитеатрова приглашение сотрудничать в большом журнале "Современник", имеющем выходить с нового года в Петербурге.