Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Медицина й політика є двома галузями, в яких кожен вважає себе компетентним. Тому присутні поділилися на два супротивних табори. Одні стверджували, що кричати слід і аргументували свою позицію тим, що он для породіллі крик вважається корисним. Другі вважали різником лікаря, ма'ть, кишку втяв, або нерва зачепив. Ще дехто схилявся до гіпотетичної думки, що у хворого забуто в череві хірургічний інструмент. Я не пристав до жодної з груп, зайнявши позицію безстороннього спостерігача. Коли ж розмова відхилилася в бік нищівної критики сучасної медицини, я зауважив: —Я теж інколи йду, йду, а тоді—як закричу! На якусь хвилину аудиторія під враженням почутого замовкла. — І всі чують, — пояснив я свою поведінку. Вигляд у мене повсігди серйозний, через те й сказане сприймалося як щось далеке від легковажності. А я ж просто розмову хотів підтримати. Ех, темнота людська!

Ваші листи до мене надходять справно і сповіщення також. Коли ж ви не отримуєте їх від мене, то вихід простий: надсилати сюди рекомендовані сповщення і звернутися на пошту ст. Всесвятська із заявою,аби їх реєстрували при одержанні, відправленні. Я зробив би це сам, але до мене всі мої сповіщення повертаються — раз, а, по-друге, я не знаю, котрі з ваших пропадають. І не треба буде в кожному листі запитувати мене: де сповіщення ? Тітці подякуй персонально за марки. Файні, особливо серія Рєпіна. А все-таки, ріднесенька, ти нагородила мене волячим здоров'ям. Де ж оце все нормальний нефритик міг би витримати? А я — будь ласка. Син.

17/1-1977

Добридень, мамочко! З нагоди твого Х-надцятиріччя полізли на думку всілякі спогади, всілякі сентименти, ем-мацанально — одне слово. Так собі подумав: што туй писати ? Поворушив мозжечком і вийшов реферет під назвою "Я й моя мама".

Цитати Коментарі

Уа-уа-уа! Крик життя. Я народився і за це вельми вдячний.

Хочу...сама Гігант одного суспільно-політичного вчення стверджує, що мовлення в людей виникло внаслідок виробничої діяльності. Не знаю, як у класика, а в мене осмисленим словесам передували місяці суцільної вологості. І позаяк я індивід емпіричного складу розуму, гадаю: мова прийшла до людей через потребу позбутися клопотів з надміром води.

Мамка, Це я у 5 років даю оцінку недопущенню тобою до тіла хворого сина какая ты (здається, кір?) зграйки гарнесеньких дівчат, моїх вуличних при-невежливая! ятельок. Хочеш вір, хочеш ні, а сцену ту пам'ятаю досі. Ти тоді страшенно розреготалась.

Лясь-лясь! Макаренківським гідним методом (що то радянська педагогічна Щоб добре школа!) відучуєш з мене тринадцятирічного від читання забороне-знав! них напередодні "Підводників" Новикова-Прибоя. А даремно. В

тій книжці я зіткнувся з художнім засобом іронії. Вперше побачив, що влада не безгріховний фетиш, а витвір рук людських, приступний для аналізу й критики.

Маман! Сленґ свідчить про перехід твого акселеранта-сина до віку Ви просто малослухняної юності. Я — в захваті від габардину "електрик" (під шарман! колір очей як одностайно зауважили родичі з Киянівки) на мій перший костюм. Якісь хмільні були травень,літо, нарешті, вересень, коли ти з батьком вирішили урочо відзначити моє 15-річчя.

А я вчора Оксана К., виголосивши тираду, зробила багатозначну паузу. — А бачила Ва— ну-ну, з якою? — жваво зацікавились мої однокашники. — 1-и-і... леру з такою студент КДУ... комсомолець... замість того, щоб вчитися на жінкою... відмінно, виправдовуючи довір'я народу, оце так! — Дівчата обступили мене, мов Шевчснкову вдову за подушне. — Хто вона? Розпуснику! Кажи, інакше помремо від цікавості. Наступного дня я приношу твою знімку осені 1965 року. Ти тоді схудла й виглядала дуже молодо. Вони стали вгадувати скільки років. Здебільшого фігурувала цифра 25. Аж поки не підійшла Ярина й не сказала: — Тю дурні, та це ж його мати. Зіпсувала триклята весь цимес.

Ми... пі— Подиву Ніни немає меж. — Ну. в кіно... так. А що такого? — демо в кіно... відповідає Саня. Ми чимчикуємо утрьох брати квитки в літній разом з Ва— кінотеатр на Нивках. Дівчина вражено дивиться на нього, потім на лериною ма— мене — їй і в голові не вкладається, що на світі існують батьки, з мою? якими можна знаходити спільну мову, ба... жартувати навіть

(в її родині домострой). Саня вже був у курсі історичного цього досвіду, тож ним вечір у твоєму товаристві сприймався як рівноцінний аналог КВН. Згодом, коли його дружина обтесалася, вона перейняла пієтет мого приятеля до тебе так само.

Я — в за— Наводжу фразу в оригіналі, як її сказала Франгіз після повернення хопленні від з Києва додому. Вона приїздила з Азербайжану на наукову твоєї мами, студентську конференцію, де зачитувала доповідь з порівняльного

мовознавства. Вивчала українську мову навмисне, щоб прийти в

мій дім і сподобатися мамі.

Ніна Ми— 3 розповіді Аббаса в приміщенні ЦК КП Азербайджану, х а й л і в н а дуже розумна й інтелігентна жінка.

Він просто 3 виступу свідка на суді. обожнює свою матір

Резюме. Усе вищевикладене дає підстави стверджувати: взаємини між сином — Марченком В.В. та його матір'ю Смужаницею Н.М. можна вважати наближеними до абсолюту. Рекомендації. Рахуватися з бажаннями чада і пам' ятати, що добрими намірами вимощена дорога до

Пекла.

Тепера трохи про жисть, ту котра поламанатая. Про лікування тутешнє, сама знаєш, можна писати як про небіжчика — або добре, або нічого. Тому я краще уникну характеристик. Прийняв 3 пляшечки 5-НОК, завершую 3-тю пляшечку горобини, давали мені уколи глюкози, вітамінів, навіть сиропу з шипшини трохи покуштував. Ну, ясне діло, й вилежувався максимально. А оце тобі на предмет флюїдів. У моєї матері був радикуліт, а в мене шию протягло. Вже коли лежав у лікарні — з тиждень в'язами не міг рухати. Саме посередині січня — з матір'ю синхронно. От і будь після цього атеїстом. "Мама, ты моя родная. Рыба моя дорогая. Усе бы ты бегала да бегала". Стільки ліків мені здобула! Якщо ж передаватимеш їх сюди, то все, що маєш, одразу не треба. Бо можливі всілякі пертурбації, аби через них не погубились. Отже, три пляшечки 5-НОК, три горобини та й уже. До речі, проконсультуйся, наскільки доцільно приймати леспенефріл. Я вживав його минулого року й наче пішло добре. Але, можливо, то в мене суб'єктивне. Тиск зараз 150/105. Про аналізи нічого конкретного не скажу, бо не говорять. А враження, ніби без загрозливих змін: білок 0,669, а мо' 0,99; питома вага 1010, всякої всячини не багато, бо відчував би. Але ти маєш нагоду звернутися до адміністрації особисто. Нехай дадуть письмову відповідь. Назву "забобон" я надав твоєму небажанню передплатити наперед газети і журнали. Квитанції всі одержав, та тепер місяців зо три не одержуватиму нормально преси. Що тут, потятко, докоряти? Сказати лише, мов Ян Гус на стареньку бабусю, котра принесла до його вогнища в'язанку хмизу: свята простота! Це я так, люблячи, жартую. Віллі * дуже дякує за все. Треба бачити оту рафіновану європейську чемність. Як можна зберігати шляхетність тут і стільки літ ? — це питання часто задаю собі. До речі, не сюсюкай так уже, до мене пишучи. Бо не листи, а суцільні слинявчики надходять. Твоєму синові он уже ЗО років і крім того у нас, у злочинців, заведено жити без телячих пестощів. Я, мабуть, сам до того підбив, вживаючи забагато пестливо-здрібнілих епітетів. То не буду болє. Бо й так люблю без міри, назло всім ворогам. Син. Дякую.

P.S. До моїх привітань на день народження радо приєднується Іван, сусіда по палаті. Як і я, здоровий, мов бугай. Потятко, був невдоволений твоїми візитами до Патона та заступника голови Ради Міністрів — лише. Власне, навіть не так отими марними розмовами, як ілюзіями, що з'являються після них. Здається, не дуже хлюпав емоціями, бо ж до решти цілковита, як співають французи: "ту ля мур ке же пуртуа". Вибачай, що трохи припізнився з листом. Але в січні надіслав одного до Катерини Горбач, тож не турбуйся що був один.

Р. P.S. Щойно отримав листа від ЗО/1. Ніби відчував наперед і на всі питання відповів. Отже лежу ще в лікарні, а це головна відповідь на всі клопотання. Гадаю, що все мине, а ми будемо. Тим більше, почуваюся краще.

7/11-1977

В'язню литовцю надіслала пакунок

Начальнику ИТК № 389/35

гр-ки СМУЖАНИЦЫ Н.М.,

прож.в г.Киеве, ул.Щербакова 72/2, кв.130

Заявление

Мой сын, Марченко Валерий, находящийся в Вашем учреждении, тяжело болен неизлечимой прогрессирующей болезнью почек — хроническим пиелогломерулонефритом и рядом хронических заболеваний, связанных с этой болезнью.4-х летнее пребывание в условиях лагеря угрожает ему смертью, т.к. хронический нефрит при отсутствии необходимого лечения может внезапно вызвать нарушения функций организма и в первую очередь крови.

Имеющиеся в Вашем учреждении медицинские справки подтверждают его болезнь.

В порядке ст. 100 ИТК РСФСР и ст.ст. 362 и 368 УТК РСФСР прошу направить моего сына на врачебную комиссию для получения соответствующего заключения с последующим предоставлением в суд дела об освобождении Марченко Валерия от дальнейшего отбывания наказания.

Мать заключенного Марченко Валерия

Смужаница Нина Михайловна

25.il. 1977 г.

Учреждение ВС-389/35 252111, Киев

11 марта 1977 г. ул.Щербакова, 72/2-130

№ С-1,2 Смужаница Н.М.

п.Центральный

На Ваше письмо сообщаем, что состояние здоровья осужденного Марченко В.В. удовлетворительное. Необходимым амбулаторным и стационарным лечением обеспечивается периодически по показаниям.

Полностью обследован. Консультирован врачами специалистами.

Заболевание Марченко В.В. с учетом его состояния здоровья со всеми объективными данными не подпадает под перечень болезней, в связи с которым осужденные могут быть освобождены от дальнейшего отбывания наказания.

По существующим правилам сообщить результаты анализов крови и мочи не представляется возможным.

Начальник учреждения

ВС-389/35 — (подпись) Н.Г.Поляков

Исп. Шелия Ю.Ш.

103831, Москва-К-31, Петровка 25-а,

Управление медицинской службы МВД СССР

Начальнику Управления медицинской

службы МВД СССР

СМУЖАНИЦЫ Нины Михайловны

прож.в г.Киеве, ул.Щербакова 72/2, кв.130

Заявление

Мой сын, Марченко В.В., 1947 года рождения, осужденный в июне 1973 г. по ст.62 ч. 1 УК УССР на 6 лет лагеря строгого режима и 2 года ссылки, находится 4-й год в Пермской обл., Чусовского р-на, ст.Всесвятская (ВС-389/35).