Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

58-річна історія совєтських концтаборів не знала прецеденту відвідин іноземцями. Лише в ролі безпосереднього учасника, лише в цій ролі. І все ж таки я сподіваюся на зустріч. А на той випадок, щоб наша розмова була предметною, пропоную кілька запитань.

1. Віднайдіть бодай єдину країну на нашій планеті, де ув'язнено поета, наголошую, поета, а не політичного діяча, який у хвилі резигнації виливає душу, римуючи рядки. Поета, який, знехтувавши посадою, премією, псевдославою, заради служби світлонепорочній Правді, дістав у винагороду вінок із колючого дроту.

2. Назвіть мені століття, суспільно-політичну формацію, партію, або навіть звироднілого одинака-садиста, що утримували б в ув'язненні 25 років людину? В якій країні світу взагалі зараз перебувають у концтаборі жінки-політв'язні?

3. У своїй книжці Ви часто проводите аналогії між Чіле та фашистською Німеччиною. Вочевидь. Ви добре обізнані з пенітенціярним режимом Третього Райху. Отож, прошу з'ясувати: в концтаборах якого диктаторського режиму нашого часу запроваджено примусову працю? Де ще, крім Совєтського Союзу, вимагають роботи, практично не оплачуючи її? В Чіле, як Ви самі зволили спостерігати, з поту і крові нещасних хунта капіталу не наживає.

4. І останнє. Нормальна людина, звісно, може вдарити, в ефекті — забити. Прийнято вважати, що коли садист дістає задоволення від мук собі подібного — це садист, злочинець. Так званий режим перевиховання у концтаборах СССР цілком грунтується на катуванні голодом і холодом. Будьте ласкаві, вкажіть країну, де була б законодавчо оформлена сума на харчування політв'язня в 12 совєтських карбованців на місяць. Не треба мати глузду Соломона, аби збагнути, що коли працюєш за вола, харчуєшся міркою горобця, то ноги можна випростати. Кількість загиблих у концтаборах фашистівської Німеччини широко відома. Нехай же Ваші товариші за клясою в Москві сповістять цифру знищених ними у своїх виправно-трудових установах.

На моє тверде переконання, з відповідями на ці питання нашій розмові не буде бракувати предметности. Принаймні не нагадуватиме схолястичних діялогів дискутантів середньовіччя: чия віра ліпша! І ще одне. Я ніяк не для красного слівця посилався на древніх на початку листа. Засуджений (завважте, колеги, не за вбивство, не за створення протиурядової організації) лише за виявлення власної думки, свободу тієї самої думки, яку Ви так палко обстоюєте для чілійських комуністів і за яку Ваші єдиновірні покарали мене 8 роками ув'язнення. І все ж слово можна перемогти лише словом. Тому, давайте дискутувати.

Цього листа я вже був закінчив, а тут нові обставини. Я, як тім'ятаєте, людина підневільна. Отже, щойно мене викликав лейтенант Хромов і пояснив, що у зв'язку із систематичним недовиконуванням норми виробітку, адміністрація рішила покарати мене. В результаті маю решту пільг большевицького пекла. Вологі камери льохів у російську зиму помножте на зіпсутий харч вартістю дев'ять карбованців місячно — Владімірська тюрма — відплата за небажання стати таким, як Ви. Далебі, Ваші співвітчизники доби Гітлера виглядали чеснішими, коли спалювали в крематоріях й не насолоджувалися тортурами, голодом, продовженим на роки.

Для порівняння: дуже радянське—значить, відмінне.

Надруковано в часописі "Свобода" за 19 листопада 1976 р. Тоді ж таки статтю переклала на німецьку мову п. А.Г.Горбач і надруковано в газетах та журналах ФРН.

31/УІ-76

Добридень, тіточко! Інколи задивляюсь туди до вас на південний захід і мрію, що, потрапивши на Дніпро, спершу неодмінно постою на пляжі під теплим літнім дощем, змокну, мов хлющ, і таким прийду додому. Мабуть, подібні забаганки має кожен зек і, мабуть, лише тому, хто побував, зрозумілий їхній тягар з масою непередаваних нюансів. А чого варте очікування здійснення! Прочитав якось у "Советском экране" про словацький фільм, де зображено життя і смерть юної антифашистки учасниці руху опору, Її схопили й тримали довго в тюрмі. Звідти дівчина спромоглася передати рідним листа. Мене найбільше вразила фраза: "А ще передайте привітання ластівкам". Треба знати, що таке ув'язнення, допити, страх за життя, намір хай там що не заломитись і можна лише уявити, які почуття перед стратою. Саме через це буденні слова, предмети в отих виняткових ситуаціях набувають символічного звучання. Наче в японській поезії: "Щойно згоріла свічка лляти сльози спинить". На відміну від материної сестри мені містицизм не чужий давно. Лише хотів би сам-один нести весь його тягар. Я так багато зрозумів за оці роки. Тепер зостається узгодити розум та волю, щоби був досконалий варіант. Інакше-бо: рефлексуючий інтелігент. Життя ж вимагає непомильності, витривалості, відданості та ще багато всілякого. Вичитав, що боротьба за існування закладена в людських генах. Цікаво, а звідки той альтруїзм. Як ми переборюємо в собі мерзку матерію й утверджуємо в собі високості духу. І фертік. Читаю зараз доволі, а от часу на серйозну працю не лишається. Накопичується матеріал, мов мед у вулику. Дай, Боже, не занидіти, переобтяжившись знаннями. Тепер бачу, чому Грабовський писав часто недосконалі речі. Елементарний брак умов. А як би я цікаво зміг викладати українську літературу в школі. Супер інтелектуально. Говорити про вічні "прокляті" теми в літературі, мистецтві вже досить. Можна так розповісти про Зерова — ахнеш. Можна розповісти і про Тичину в контексті вітчизняної історії останнього п'ятдесятиріччя — також ахнеш. Алє поки на вчительській кар'єрі ставлю жирний хрест. Зовсім інша ситуація з перекладом. Тут процесу дискваліфікації є змога протиставляти деякі проби пера. Але на це знову ж таки потрібен дорогоцінний час. Тому намагаюсь бути зібраний, хоча написав оце й одразу подумав, що просто хизуюсь. Де та в біса зібраність, коли зледачів до краю й цілими днями сплю? Теж мені сильна людина — прийшов з заводу, пузо догори — зберігаю калорії. Ледар, та й уже. Ну от, маєш: розпочав глибинним аутозвеличенням, а скінчив нищівною аутокритикою. Теть чисто, як у Франка: "І знов рефлексії" (шутю з дурой). Листи ваші одержую ніби всі, а ніби й не всі. Повідомили от, що Миколиного сконфіскували. Неначе акула з' їла, чам — і нема. Ласую "Раковими шийками" і вкотре згадую мамочку. Я — нещадний визискувач матірної любові. Каюсь.

Ваш щиро. Карний злочинець Валерій Марченко.

Мамочко люба!

Звичайно, я вболіваю за всім, що оце сталося*.

Звичайно ж, двійко куцих днів нашого побачення не варті переживань, зазнаних через отаку дурницю. Виграш вельми мізерний, аби за ним гнатися. Ну що ж, пречудовий для двох учителів урок — чого не треба робити й чого уникати. Даремно ти так гостро сприйняла мою худорбу. Просто заскочила свого сина не в найкращі часи. Ось у цім місяці дали дієту, то оклигаю. А з твоїми переживаннями і, взагалі, з тобою я ради дати не міг. Ох-хо-хо! В інших: ні матері, ні жінки, ні дітей, їм спокійніше. Тепер журися, що на твою голову посиплеться ? Не мала баба клопоту, дак сина в тюрму посадовили. Будемо сподіватися, все минеться без значних кусань. Сподіваюся, що в нач. громадян знайдеться досить розсудливості, аби не перетворювати випадок у привід для екзекуцій. Відомо ж бо: палка має два кінці. А тобі треба набратися терпцю. Як писав поет — три літа марно пролетіли —я не вмер, гадаю, й решту так само відбути. Тепер вже пересвідчилась, що протягом двох діб на весь рік не наїсися? Бо в тридцять років з ложечкою — на з'їж, синку! Гвалт! Передали мені гарні капці, дві пари білизни, вовняні білі шкарпетки. Обіцяли, що і з ліками все буде гаразд. Принаймні, напиши, що саме і кому

* Це перший лист після перерваного побачення.

з начальників вручила?Лікар говорив, ніби з цього приводу, розмовляв з пол. Міковим і ніби все мас бути владнано. Тож тягтиму якось свого воза далі. Приїхавши ввечері до зони, довго обмірковував усе, що сталось. Заспокоюю себе тим, що таких випадків щороку по таборах десятками. І все те було б дурницею, якби траплялось з іншим, а не Моєю мамою. Дійсно, життя з нічого творить трагедь. Чоловік би жінки не бив. Малувато ми, на жаль, побалакали. Що не досхочу, то не досхочу — тут треба бути справедливим. Після всього в мене лишилося враження — для інтимних бесід ми з тобою не створені. По цій колотнечі поїдь кудись відпочити, викинеш з голови дурне. Жаль мені звідси ніяк і податися. Чкурнув би за синє море, очі би мої їх не бачили. Ех, тюрма — не мать родна. Не питаю, хіба були ввічливі з тобою (безглуздо сформульоване питання, але як інакше напишеш) ? Прикро, весь час з'їдаюсь — мамі моїй заподіяно кривду, а син не в змозі захистити. Як же тут залишатися спокійним! Співав нещодавно хлопець гарну пісню на слова Грабовського. Під гітару незвично свіжо звучали слова декількох десятиріч давності. Химерне поєднання: поет початку віку, гітара — популярний музичний інструмент 70-х років і ми групка зеків, котрі повсідалися на моріжку теплого липневого надвечір 'я. Асоціації в мене значно бурхливіші та не для опису в листі, а пісня сподобалась. Знову сиджу шию на машинці. Норму за минулий місяць виконав на 83%. Не багато, але й не мало. При моїх нирках і тому треба радіти. В № 6 "Иностранной литературы" вичитав цікавий роман Уайлдера "Теофіл Норт". Напрочуд багатий, різноманітний наш світ. Не здатна дикість на чім запанувати.

Отакої. Пишу листа, як завжди, кілька днів. В понеділок розмовляв з капітаном управління. З'ясовували остаточно про припинення побачення та наслідки. Сказано, що й з тобою буде без продовжень. Ага, ліки врочисто передали в медчастину задля вжитку твого хворого сина. Відпадає питання: куди й кому передавала ? Напиши лише кількість, для порядку. Так у мене життя вертає в старе річище. Цілуй усю родину, а саме: батька, сестру, діда, бабу, тітку.

Як і раніше, твій — особливо небезпечний державний злочинець — син.

13/УІІ-76

P.S. Пиши листи без викрутасів та натяків, по-солдатському просто. Тоді доходитимуть швидше. Чекав на якусь поштівку від тебе, та поки дзуськи. Щойно повечеряв: узвар + білий хліб із ще твоїм маслом, згадав про нескуштовані бабчині пиріжки і глухо заридав. В такі хвилини здатен за бабиного пундика на крайнощі.

Мар'яні!

Рибонько, як тобі ведеться без старшого брата? Від мене, зрозуміло, користі було не вельми, та проте цукерок коли-не-коли приносив.