Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

А морально я на тебе тиснув, цього не заперечиш. Крапки ставив? Верещала, коли ганяв за тобою по саді? А уроки англійської просто непорівнянні. Ну, скільки б я міг собі дозволити учня в школі стукнути ? Раз, ну два? А тут — під рукою милесенький писок, товчи скільки душі завгодно й жодної відповідальності. Ех, не цінував. Треба, щоб тебе мама захопила ризик на побачення, помилуєш тепер, який у мене писок. Зростаєш, Мар'янко, і розуміти повинна з дня на день більше. В твої роки таку річ як ідеалізм уже осягнути цілком підсилу. Всі бійки мого юнацтва проходили під знаком оборони справедливості. Це для мене було важливішим протягом 29 (старий, правда?) літ. Мар'янко, ти повинна усвідомити — я не розсипаю перед тобою мудрості (не фастаю фостом) для годиться. Ти член нашої родини й обов'язок всіх старших допомогти тобі не лише прожити якнайкраще, але й стати кращою. Не випадково я раджу тобі читати. Напевно б, ти орієнтувалася в ситуації, якби познайомилася з романом Войнич "Ґедзь" (він є тепер в українському перекладі). Переконаний, мої повчання не є нереальними, щоб ними можна знехтувати. Вже маю певний життєвий досвід, а дався він мені після тернів і відчутних, тому й ділюся з тобою. Така-от приблизно відповідь на твоє питання, чи варто зраджувати журналістському фахові, чи варто зберігати йому вірність. Я багато чув і читав про те, що на світі існують речі неоціненні, за які інколи треба платити по найвищому рахунку. І я, Потятко, дуже радий: хоч наприкінці третього десятиліття осягнув, як цю істину треба здійснювати. Для декого буття перетворюється в їзду вагончика фізіологічних потреб за маршрутом "робота — родина". Мені здасться, homo sapiens від такого переведення відпущених долею літ має тікати чимдуж. Бо настільки примітивний цикл неприпустимий для того, про кого поет сказав: "Я перл, я вінець творіння, я — людина!" Так хочу, сестричко, щоб ти збагнула все отут писане. Цікаво, і успіх на танцях, і нова сукенка, та мине все — незчуєшся. Головного в житті не можна розгубити: моралі та мети. Ну, як завершували свої листи римляни, йіхі*.

30/Х1-1976

* Наказую!

Чао, бамбіно!

Ти мене починаєш втішати, Мар'янко. Якщо насправді у малюванні писанок побачила ілюстрацію до теми "Труд переростає у красу", їй-бо' прудко зростаєш у моїх очах. Так ти ще чого доброго естетом зробишся, наукові перелоги орати пожадаєш. При сучасному рівні в республіканських масштабах, пузо, гарантую тобі успіх. Ходитимеш в лавах дослідників перша, не бути мені В. Марченком. А за використання в рефераті кращих віршів сучасної поезії відважую тобі, цінителько муз, жирний поцілунок. Пам'ятаєш, як ти одразу починала витиратися після нього? М-да, вільна праця. Тема вельми цікава. Замислився оце над нею і згадав за повстання Спартака. Як ти гадаєш, чому повстання відбулося ? Адже жили раби не дуже й кепсько. Я тут переглядав підручник Римського права і виявив: за вбивство раба тяжко карали, за знущання — також, та и становище рабів, висловлюючись по-сучасному, їхній правовий статус доволі ліберальний — мали змогу одружуватись, заробивши гроші, викуплялися і відтак ставали повноправними громадянами. Доходило до того, що в Римі навіть імператори були вихідцями з рабів. Отже, становище більш менш стерпне і раптом — вибух, революція. Звичайнісінькі істоти, на яких до того ніхто не звертав уваги, наважилися на протест небезпечний і руйнівницький. Дивись, як захоплююче! Замість того, щоб довгими роками животіти, вислужуючись та принижуючись, люди вирішують: віддати життя або здобути волю. Знехтувано найдорожчим у людині в ім 'я, очевидно, ще дорожчого. Ось що значить homo sapiens — істота розумна. Коли читатимеш роман Джованьолі, зверни увагу на болісну резигнацію-скаргу Спартака одному старому служці. Вождь повстанців гірко казав: — В Римі є 9 мільйонів рабів, а до мого війська зібралася ледве сотня тисяч. І ще там мовиться, напевно, мають рацію римляни — є народи холопської вдачі, придатні лише на виконання, а не творчість. Цікаво те, що автор книжки, італієць — учасник руху карбонаріїв. Його батьківщина в минулому столітті постійно нуртувала повстаннями за звільнення з-під ірма австрійської монархії. Тому в його романі чимало думок, ніби звернених в історію, а промовляють до сучасників. Ну. сподіваюсь, для популярної шкільної теми я матеріялу тобі підкинув. Коли згадую тебе, Мар'янко, завжди з самим собою співставляю в 16-літньому віці. Щось же і в моїй головешці калатало — якісь там емоції, флюїди, раціональні зернята. Мама, мабуть, краще розповість: чого більше було і чого бракувало. Але рецепт на твій виріст радити не стану. Властивість даного нам відтинку часу під назвою людський вік у тому, що ніхто не знає свого майбутнього.

В цьому, напевно, й привабливість.

Вчора глянув на молоденьку медсестру і знову на думку спала ти. Ми зайняли дорогу, шикуючись на вечерю, а вона намірилась обійти колону цариною і провалилася в замет, їй допоміг вибратись на стежку один старий інтелігентний прибалт. Треба було бачити, скільки шляхетності й тепла прозирнуло в рухах цього чоловіка, котрий не торкався жінки десятиріччя. Зауважив його очі — хвилева, спалахнула та миттю згасла гама відчуттів. Був би добрий комусь чоловік, батько. Зустрінь, Мар'янко, хлопця і розпізнай в ньому ось такого, щоб на все життя. Знай тільки: перше враження — найправдивіше. Як одразу відчула неприязнь, а він в'язне, намагаючись сподобатись, не гадай, що перемелеться-злюбиться. Що засіяно — те вродить. І тому, краще зовсім ні з ким зараз, ніж потім псувати з барахлом нерви. Ти вже в нас дорослішаєш, а я не хочу, щоб якийсь київський трутень коло тебе опинився. Ну, зростай інтелектуально.

Брат.

Тітонько, привіт!

Тепер я маю набагато більше часу, тож вирішив одписати тобі з нашої рятівної лікарні. Наполіг перед лікарем, і все владналося. Що для мого здоров'я потрібно — в оцих умовах або відсутнє, або ж у мінімальній кількості. Річ ясна, сповіщаю це не з метою поплакатись, я бо "не нарікаю ні на кого". Марно розраховувати, що від чужих візьмуть, але передавайте при нагоді ліки. Я завжди пам'ятаю приказку, що Москву сльозами не проймеш. Одначе, якраз дали, то чом би не спробувати ще ?"Литературная" писала: 7 разів постукай в промтоварний магазин, а потім зайди і попроси, щоб і відрізали краму — хе-хе. Лежу та сплю безбожно багато, та діб мені не рахувати — хоч відпочину. Нещодавно я випадково натрапив на роман Івана Цюпи (знаменна етимологія самого прізвища) про Юрка Коцюбинського. Як оптиміст прагнув задля всіх щастя, і врешті-решт загинув через справу рук своїх. Спання — то все ж таки найкращий лікар. Я пересвідчився в цьому на власному досвіді. Коли інших засобів не існує, то мусиш роботі цього терапевта віддаватися максимально. Пригадую на подібну тему висловлювання відомого вірменина поета Саят Нови: "Три речі допомогли мені позбутися недуги: сон, мед та мої гори". Гадаю, що подолавши свій невикористаний 5-НОК і чорноплідну горобину, я також поборюкаюсь із хворобою.

Але краще про речі веселіші писати. Радію, що ти маєш пейзажі Ігоря Кондінського за повною кількістю кольорів веселки. Згоден, коли все належить перу одного митця, то цінний набуток. Я, щоправда, до мистецтва зараз збайдужів, бо просто не маю чим захоплюватись. Кіно в пас здебільшого на виробничу тематику. Тепера я гідно оцінив моральні якості радянського робітництва та переконався, що живе воно понад усякі порівняння. З рецензій у часописах дізнаюся про виставки сучасного малярства, скерування яких мало чим різниться від переглянутих кінострічок. Ну а музику слухаю по радіо. Справжній емоційний стрес у мене викликає пісня "про красоту горящего металла". Тож виходячи з перерахованого вище, ти зрозумієш, чому я сказав мистецтву ад'йо. Та, власне, на нього особливо й часу не напасешся. По пошті я отримав досить цікаву книжечку "Фабрики мысли" Поля Діксона (М. "Прогрес" 1976). Тебе повинні б також зацікавити напрямки досліджень у США. Я прямо таки захоплений кількістю науково-дослідних інститутів та й обшири їхньої діяльності вражають. Живуть же люди! А в нас книжечку про демографію УРСР виписали до того, як одержав від тебе квитанції. Але по тому й я собі замовив, так що матиму особисту. Вже казав, що писав був листа до Катерини Горбач і вже повернулося з ФРН сповіщення. Тепер чекаю на відповідь. Перефразовуючи героя з "Золотого теляти", казатиму: в мене є жінка в Ростові на Дону і ще одна у Франкфурті на Майні. У зв'язку з цим, я заборгував міжнародних АУІА-конвертів та сповіщень. То, якщо твоя добрая ласка, підішли мені штук 5 того й того. Згадували оце про Різдво в римо-католиків. Це ж їхні коляди зараз на всі заставки передають з Польщі та Чехословаччини. Дійсно, така краса навколо, а я чорти зна якою музикою захоплювався. Знаєш, як гарно слухать той спів у чоловічому виконанні. Чар просто неповторний. Ти натисни на Вас. Ів. та дідика, нехай на Святий вечір поспівають. Мудрі японці кажуть, що своє життя потрібно, якомога красою наснажувати. А в наших народних піснях її більше ніж досить. Тому навіть від самих розповідей, що слухала Гмирю, в мене приємні асоціації. Спасибі, тітонько, за передплату Франка. Буду тобі дякувати, як колись дідові "за шапати". До речі, про стареньких. Перекажи діду, щоб не підупадав на дусі. Бо наше здоров'я залежить від гумору, тобто від психотерапії. Тому нехай налаштовується на оптимістичну хвилю і чекає свого онука. А позаяк до зустрічі часу ще ого-го-го, треба йому триматись, наче козакам у Почасві. І при цьому не тероризувати родину, насамперед — бабусю й Алочку, примхами як Нерон римлян, а поставитись до життя витримано. Воно варте супокою, а не чвар. Я цілую бабусю, бо згадаю обов'язково її 6 січня. З Різдвом Христовим вас! Сподіваюсь дуже відзначити діямантове весілля Марченків. Твої листи та поштівки отримую регулярно і молодця, що ведеш їм облік. Тепера, правда, можеш мене менш розважати тим, бо з боку вищепоставлених органів мені робилися грізні всілякі застереження. Парочку на місяць, так би мовити, символічне нагадування про моє філокартистське захоплення, і квит. Марок у мене також вистачає, тож не переобтяжуй зайвим.