На калиновім мості - Панч Петро

Вона вдарила його по голові. Німець щось закричав по-їхньому до двох інших, і всі троє накинулись на неї. Мати хотіла заступитись, так вони вкинули її у підвал і там замкнули, а над Ксенією знущалися вже до самого ранку. Двоє ребер зламали, ліве око вибили, а вранці, ледь живу, викинули майже голу на сніг. Дівчина хотіла порішити себе. Та попереду, сказала, помщуся на цих іродах. До партизанів напитує дорогу. Так і ходить інвалідом.

Отаке наше життя, Михайлику. Якщо ти живий, рідненький, якщо ціла в тобі кров моя материна, бийся з фашистами, соколе мій, за всіх нас Убивай їх, проклятущих!

Знай, не бачити нам життя ясного, коли не повернетеся ви, соколики наші червоні!

Твоя мати Марта Сидорівна"

Цього листа, написаного, мабуть, з великою натугою,— і рядки криві, і літери не так стоять,— Марта не відправила синові. Був уже фронт між ними, а чи вона вже не вернулася із ставу, щоб не потрадити до рук німців.

До ставка Марта пішла випрати собі сорочку. Було тепло, то й не дивно, що за кущами лози хтось вліз у воду.

Вона зиркнула одним оком — стрижений. Руками ляпає по воді, а ногами мацає дно. Враз булькнув з головою, виринув, крикнув і знову зник під водою.

"І не малий, а пустує!" — подумала Марта, ляпаючи праником по мокрій білизні. Але коли стрижений виринув ще раз і уже щось закричав не своїм голосом, Марта так і стрибнула у воду.

Тепер було видно, що людина тоне. Вона схопила утопленика за руку й щосили потягла до берега! Стрижений, побачивши жінку, вчепився в неї; як кліщ,-Мало і її не. затяг під воду.

— Там же яма,— сказала Марта з докором.— Куди ва