Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

А ви мені науку.>
Я люблю природу, а вони мені
науку загадують. Це насильство! Ах природо, о Жан-
Жак Руссо, о мої славні пастушки й пастушки, що
< зараз > десь в Аркадії щасливій звеселяєтесь, о Даф-
ніє і Хлоя...
Пані: Цвірк-цварк? І, будь ласка, до при-
роди звертайся класичною мовою, цвірк! І, будь ласка.
Гакало: А гос-
ті гу-гу, галу-балу. Сявкають, белебенять. Дух од них такий, аж
папна носиком...
Навчитель: Панна бажає до парку? — о будь ласка! Але
благаю: закінчімо лекцію. Что єсть мусікія? (Отто к-х-а-
шель!) Мусікія, як каже підручник Миколи Дплецького
(отже ж, і кхашель проклятий!)
Панн а: Та знаю, знаю! Мусікія єсть і т. д. і т. д. Ну от
і закінчили лекцію. Adieu, ви вже мені більш не потріб-
ні, мій любий навчителю. Я хочу танцювати
(Казала травка) 1
Вельможний. А вони все йдуть та й ідуть. І кінця-краю
нема. Ну ж бо, преподобнії, швидше! Чуйтеся, як дома!
Та преподобнії давно вже, як дома. Ідоли бухикають в кулак.
До них і Гикало пристало, й Гакало. А по чім берете за відпущен-
ня гріхів? А що ви скажете про тройчність бога? Та невже! < Во-
но й правда: аби тільки паляниці, а тройчність...> Воно й справді:
аби сало та паляниця, а тройчність... пхе. Обернулися — стихло.
Лише сміхотня поспіль сміхунцями так і заскакала скаклями, так
і заскакала...
Декламатор: Що,
набагато я запізнився? Прошу пробачення у панни? Але ж... У ва-
шому подвір'ї колясок-колясок! Із Англії, Індії, Єгипту...
І що дивно (я дослідив): adieu! (танцює).
< Казала травка
я тільки травка
а що зроблю я
коли все кров
Казало сонце
дивись на сонце
мільярди в землю
від нього струн
В нім кож [на квітка...]
Папа, який тобі більше пірует подобається: великий на
другій позиції чи пірует з аттітюдою або ж арабеском?
Вельможний: >

< Казало [сонце
дивись на сонце
мільярди в землю
від нього струн]
В нім кожна скеля
>
Подобається? Це я сама звіршувала.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, on. 1, Яв 1213, арк. 1—6)

[II.] ДИСПУТ
[. . .]
Другий подорожній на
пагорку: Як перед грозою.
Тиша яка. А ще ж недавно — ліс, хліб та
м'ясо Бугом сплявляли до Вісли, а там
у саме Гданське, а зараз... Глянь: чи не
< ідуть чумаки з Криму (Давно вж[е
ні])> йдуть чумаки з Криму (Ой ні); чи
не біжать купці черев Умань (Давно вже
ні).
Високий: Умань?
В просторонях всесвіту набровилась тінь.
Власне, то не тінь — нагніток думок: невже ж не

нашого...)
Розгаснем плиском пожар
і вгробим чар ваш в чадний мар
і аж тоді ви всвітаете,
та вже вам не свіне

Наш хід як тигр нестримний гон
Землі то тон демократі
а вй що ви кого ви лю
і землю длю і люд давлю
прокля' цара' тира'
Подобалось? Ось і приписка: "А Катерина ще пе
здохла?" Тобто на царицю таке. (Рух. Сичання. Гусячий метал
тривоги.)
На пагорку Високий: А Цундра ж
звідки наступатиме?
Подорожні: Цс... ось зійдемо трохи
вбік, поговоримо. вопи, а сама ненависть. Оглянулась.
< Високий саме спускається з Подорож-ці ми з пагорка. Щось їм у далині иоказус.
О, вже їх не видно. > < Високого й По-
дорожніх не видно. Чи сіли та сидять, а чи
що.> < Оглядаються: ненависть. > Ну
от х.
Що мудрого також і в тім, що ви нам з ядом пропо-
нуєте? Я розумію, що ми колись в Європі (не ми,
а найсвятіший папа) безвірникові й матеріалісту Лю-
чіліо Ваніні вирвали язик. Я розумію, що ми колись
в Москві (не ми, а православне, католицьке та люте-
ранське духівництво, що на той час братерськи об'єд-
налось з єзуїтами) єретиків Квіріна Кульмана та
Кіндрата Нордермана, забивши їх у бочку, < живи-
ми > живими підпалили. Так. Можливо, що і вза-
галі нам би треба було брати приклад із святої інкві-
зиції, яка від 1481-го року й по сьогодні ласкаво
вилагодила на той світ щось біля трьохсот тисяч не-
покірливих: постинала, покостоправила, подушила.
Відновити інквізицію? Я згоден. Тільки ж... хіба їх всіх
подушиш? Та й інших методів зараз потрібно.
Ну от хоча б і з цим. Переманить його до себе
треба, а не вбить.
Оглянулись. На пагорку ні Високого, ні Подо-
рожнього] не видно*.
Жакерію забули? Стеньку Разіна? Мозирських повстан-
ців білоруських? Був колись оріх — тепер сви-
стун. Богослов та не однослов. Помовч, язичку, кашки дам. Не
смійся, барило, само кухвою станеш.
Вельможний: Невже вам не соромно, га? Перед лицем
постійної небезпеки нам ще більше треба було б об'єд-
натись.
А чого ж він про непорочне зачатіе діви Марії
каже... (шепоче на вухо).
< Позеленів, почервонів Вельможний, почервоніли > Та
невже!—пе то зрадів, не то обурився Вельможний, за-
шарілись від сорому колони, вікна й по-ріжному по*ІеР"
воніла слизь. Тільки у пузанів-попів почали жииоти
од сміху танцювати *.
А ти у безгрішність папи не віриш. А ти у мощі. Хто, я? Та
чого ти дриґотиш, як зимою хорт, п'яничко ти нещасна, ік я
тобі> забув, як я тобі всю бороду поскуб ще й бив разнообразно,
ото жінок моїх на сповіді не тисни. Майстер майстеру не укаж-
чик. Какаріку на твою голову.
Вельможний: Та ну вас і
врешті, заспокойтесь. Ми тут сваримось, а він тим часом
голоту гуртує коло себе. Ххе? — найшов кумпанію співочу. (Озвірені морди осмикуються
в людські, зализують покусані місця.)

Подорожні: Коли царі й дворяне
то хто ж із пас не гол
татайлера татайлера
ну хто ж із пас не гол
1 Абзац від "< Позеленів, почервонів Вельможний..." допибано
пізніше. Збоку внизу сторінки до цього абзаца дописано: "О ;1 и н
із п у б л і к и: Ну ясно, що це лише містифікуюча манера вйсл0"
ву, а насправді автор тут і т. д., і т. д." — Ред.

(ЦДАМЛМ. ф. 464, оп. і, N 1215, арк. 15—18)
[III. ДИСПУТ]
[■ • —і
Руки, що примирились: А, ну коли так, то звичайно...
Що ж, пограємось у киці-баби...
(у горлі сміх)
Руки-чистьохи: Та бо' а ним. Нам аби щоб... ми його
тільки покицяємо так трошки —нехай пожмуриться.
(у горлі сміх)
Руки зажерливі: Наторжествуємось, хха! Назнущаємось.
В тісних руках його подержим. Аякже! Знищити при-
ватну власність? Ах ти ж босоногий безвірнику,
цундро, голь ти нещадима!


< Несподівано флейта немовби далі, але ні, ось тут
десь над самим вухом > І знову флейта й ліри немов-
би трохи далі, але ні, ось тут десь над самим вухом,
хоча Високого ніде не видко.