Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

Ку-
ди— хто їх знає. Усміхнені птиці.
Погідна ніч, і настрій є,—то що ж, почнем?
Рукою мов перевернутим веслом в повітрі— слуги вино наливають.
Слуги спускають полотнища. Тепер уже під стелею < ліхтар —
правда > ліхтар —тут, там —правда, прекрасно? Рукою мов м'яч
сердито кинув — слуги геть собі виходять.
Рената

Казало сонце
Улюблені мої преславні гості!
[• і
не думали, що єсть потреба и нам
< проснутися > збиратися. Зломити гайдамацтво —
це ще не все. Панове! Єсть таке,
про що кричать потрібно. І — що дивно! —
оте страшне — у нас. Під боком.
Тут. (Всі переглядаються.)
[. . .]
єретика і вольно думця!..
К и з я ч к о
Дивно.
Сковороду? Невже б то...
Пані К и з я ч к о: Невже б то Сковороду...
Репата: Maman, Сковорода —це мій колишній той на-
вчитель, що ти його на кухпю < завше > < обідать > завше од-
силала?
Пані < (до масона) > (підводячись). Нарешті! нарешті ми його
піймали! Нну, буде ж він знать тепер.
Рената (до пані Киз [ячко]). Maman ходила раз до нього уночі,
та він
Пані: Ренато! Ти збожеволіла, я бачу! Моральності, насамперед
моральності!
Пані й Дибуль
(поміж себе). Він ще сумнівається. Зразу
видно: малоросійський дворянип.
О б [е р] — о ф [і ц е р] (насмішк [увато]). Еж дід його
, дід його, коли, може, знаєте (обоє сміються).
Масон: Ну-ну, панове, хоч тут ви покиньте ворожнечу. Дворяне
повинні бути вмісті — інакше...
Обоє кихкикають: коли, може, знаєте...

Рената: Maman, Сковорода — це той колишній мій навчитель,
що ти його на кухпю завше одсилала (до пані Кизячко)
А все-таки maman була в нього закохана, та він...
Пані нової віри едомітської". Головна його у вас, у Німеч-
чині. Довідайся про нього більш і напиши. Вітай свого друга
Вольфганга Гете. Ці-ка-во:
Лейпціг? Ну .

Масон (читає)
Люб'язний і < безстрашний юначе, мій учню молодий, пре
друже! Сміливість з тобою!> моло-
дий мій друже! Хай буде радість, безрозсудність з тобою! Хай
буде сміливість! "Слово"
твоє одержав. Не слово —це адамантове остріє, що поражає
всіх, хто ще стоїть за рабство. Тут— "Слово" приписують мені, папи і власті хо-
дять скрізь за мною і, як на звіра, полюють. Та я на це сміюсь.
Сміюсь, мій молодий, мій радісний друже. Смійся й ти! Нехай
сміється світ увесь! < В [родилось] > Чи долетіли до
вас < громи > каміння гайдамаччини? От якби доле-
тіли! моя давня учени-
ця, що зараз вона, як у тюрмі, в кріпацтві у пана. Та ще твій друг Аміран, якому вже до
тебе в Лейпціг не вертатись. Його прислала з Петербурга тайна
канцелярія і, немов біснуватого (хоч він зовсім при пам'яті і при
умі), прикувала його на ланцюг. Та ми рвемось! Сміємось! Смійся й ти! Нехай сміється світ увесь!

Вітай од мене юнака Гете. Скажи йому *
< При [шли] > Дякую тобі за "Суспільну нерівність" Русо. При-
шли мені ще Лессінга "Гамбурзьку] драматургію", я чув, що
(Назустріч а трибуни руки.): Православні клобуки! І ка-
толицьке духівництво? —
Начотчики: Чекайте, з якої мови слово
клобук?
Вельможний: А там ще хто? Я бачу, на мій заклик стали
єдиним строєм не лише з Європи, а й мусульмане і буд-
дисти! Зійду ж до однодумців і я. Щасливий я без краю!
...Гама, заглитнувшпсь на клавесині, закашлюється, і кручений
підкидистий сміх аж сюди на люде вибігає.
Панна: І нехай тепер кашляє, і нехай. Папа, ти знаєш, він
мене замучив, я вже більш не можу. Ну ти й сам поду-
май — "Что есть мусикйя? Мусикйя кая есть, пением
или игранием серца человеческая возбуждает ко веселию,
или сокрушению и плачю, и паки есть муси-
кйя, кая пением своим или игранием, вверх или вниз
меру показует". Навіщо це мені, скажи, будь ласка.
Вельможний: Дитино моя, ти ж бачиш — у мене гості.
Пані (з вікна): Цвірінь цвірінь? Та не говоріть ви хоч
цією мовою ідіотською! Будь ласка, по-французькому
(ось і навчитель зараз вийде), по-французькому. Цві-
рінь?
Побекали трохи по-французькому, помекекекали, а потім —
Вельможний: І ви, шановний навчителю, вже б краще бу-
ли мене не гнівили. Ви ж бачите, що я зараз...
...А гості все підходять. Гу-гу та гу-гу. Та все з напузяними
хрестами, та нагородами. Між них у лахимдрасах своїх євреї та
мусульмане, як сороки.
Панна: