Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

Та власті покоряйсь.
Священнее писаніє ж бо каже:

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1190, арк. 74)

[VI. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]





Огенія
Ой звечора учора
< прийшов же він до нас. Ой звечора,
як пасла я> < спитала я> < помила >
прийшов же той юнак < Спитала я,
ти звідки? чий? < Обняв мене> < Посіли >

Ой звечора
учора я —
люлюсеньки та люлі! —
незчулася ой люлі! — незчулася
люлю!
Пані ( простягаючи руку по канчук)
Ага. А далі ж як?
Ти що, сказилася [?]
Огенія
Вже й зорі
прокрапали — а ми собі удвох.
а ми собі — люлю... Зазорювали —
люлюсеньки до світу — ой, люлю!
Пані (зловісно підкрадаючись)
А далі ж як?

її підводять

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № і і 90, арк. 81)

[VII. КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА]



Вахтанг
А Умань!
аж кров
там цебенить
Дударі
Чули? Умань
уже взяли, а ми тут боїмось
і кашлянуть... обурюються
Гайдук
Ану лиш там — замовкніть!
ДУДарі
Чого кричиш? Бо й справді: що це ми
невільники, чи як? Віддай нам, пані,
умовлене —

Умовлепе? Платню вам?
а ось вони дадуть (гайдуки
кидаються на дударів)
Огенія (увіходить)
< Пресвітла пані> Ой ясна




Огенія (вертаючись із передпокою)
Це він.
< Страшний прийшов >
до тебе вістовець,
< прийшов, чи ти дозволиш упустити >
пресвітлая, чи ти дозволиш, папі? —
прийшов —
Пані
із Греччини? моряк? Пусти, пусти,
нехай скоріш увійде (увіходить Люципер)
Привітання

безсмертному! Ну підійди ж сюди, (до всіх)
Схилітеся! Колись являлись боги
ув образі обдертих чабанів

Чому ж, скажіть, не може бути богом
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Я" 1190, арк. 80)
цей мандрівець

[Í. У ЯРУ]

Масон
Ну ось ми й тут. Спочинем? Прошу. Пані
і панночка — у центрі? — S'il vous plaît! 1
А пан Дибуль (та присвітіть же, слуги,
просить чи що?). Дибуль, найстарший наш,
возляже тут у кріслі. Фігель — поруч?
1 Між цим та наступним рядками автор позначив дві вставки.
На берегах рукопису є два тексти, позначені відповідними знаками:
"Рената: Чекай, мо' тут вийде мій балет. Спочатку оте чуднее па. Зроблю . Maman, підспівай мені у отого філософа..."
"Рената: Чекай, дея-
кі па зовсім у мене Ану ще
раз. Maman, підспівуй мені із отого філософа".—
Ред.
Ну s'il vous plaît!
В темряву: готово? Фігель хоче сказати щось < (ххі?) > < [смі-
ється] > Ага-га-га! < (сміється) > — Та добре вже, добре! —
усі на нього рукою (припадок сміху).
Слуги підносять солодощі. Чи то місяць < зійшов? —
На скелі> зійшов? Голоси: гляньте! на скелі Амура і Псіхеї ліх-
тар засвітився < Правда, прекрасно? > і звідти голос: "готово".
Правда, прекрасно? Голос у темноті: готово!

Дибуль (деренчить)
Ох, як же я втомивсь!
Цей парк такий глухий і так до грота
нерівно йти, що я —
Пригадуєте? (жест)... знов мені ці комарі,
ах ти ж боже мій! (Жує.)
Пані
Стидайся, фе!
Тут глибочінь, тут містика.
Ренато,
хіба не так?
< (попереджаюче) тільки моральності, насамперед
моральності! >
P е п а т а
Maman, я вся тремчу:
це ж паче сон!
Масон
Подобалось?
Рената
Чудово!
Ці ліхтарі! ця ніч!..
Подібне я переживала тільки раз. Пригадуєш,
maman: я вартувала (вночі!), а ти —у флігель —
до мого навчителя < (вночі) > Д п б у л ь: Що? що?
Пані (заглушаючи її слова): Ренато!
Пані
Ренатопько,
а шум води! а лоскіт
серця! — небо,
як гобелен! А тіні, ті...
(тихо) Ти збожеволіла, я бачу! Моральності, насамперед
моральності!
M a cou (до Ренати)
І вам
подобалось? О s'il vous plaît — я радий —
ну s'il vous plaît!

< дивись на сонце
мільярди в землю
від пього струн >
В темноту: готово? *
Другий ліхтар на скелі Дафніса і Хлої за-
світився. Фігель хоче сказати щось (ххі?) — та добре вже, добре!.,
усі на нього рукою.
Рената
Казало сонце
дивись на сопце
мільярди в землю
від нього струн
Тут саме на екрані < світу десь> всесвіту пролітають птиці.
Куди — невідомо. Усміхнені птиці.
Дибуль (прислухаючись)
Що містика — це так.
А все-таки... (оглядует[ься])
Жінки (з триво[гою])
Ну що?
Дибуль
Та якось страшно
в цім закутку. Нащо відходити
далеко так від дому? Можна ж грати
містерію і в хаті.
Пані (сплескує руками)
Лелечко,
він боягуз!
А сама
(прислухаючись)... гомін? Наказуюче звеліла рукою
слузі — слуга зірвався і побіг.
Дибуль
Не боягуз, а тільки...
раптом за сценою — постріл!
Я так і знав! Нехай нас Залізняк
поріже тут — цього ще нехватало?
Рев*.
Масон рукою г н і в н о — д р у г и й слуга зірвався і
побіг.
Рената
Maman, я вся тремчу! Невже...
(До Фіг еля) Скажіть
хоч ви йому, що це неправда!
Фігель (псевдокласично)
П'правда.
Я вччора (ххі?), я вччора сам й'ого
як п'полоснув — так г'голова й с'скотилась...
Ага-га-га! — (Припадок
сміху.)
Масон
От бачите? а ви переполох
ударили. Не бійтесь. Гайдамака
давно в тюрмі, в Печерській лаврі.
Пані обиджено розводить руками, що тут, мовляв, немирно *.
Тут?
Тут варта скрізь, тут нічого боятись.
Щоправда < [нерозб.] > цього розбишаку Залізняка перево-
дять у Нарим. < [нерозб.] > на годину генерала Кречетні-
кова, який цю операцію проводить. Ми його зустрінемо як
переможця. Бучно. Гучно. Хіба ж не задля цього містерію
готуємо?
Всі здивовані. Захоплені. Порожнеча .
Всі ліхтарі позасвічувано. Оркестр на місці. Балет я позга-
няв — до прийому гостей усе готово .
Слуга
Прибули:
із Києва (Масон: ну бачите?) Кизячко
з родиною і обер-офіцер
з Китаєва!
Масон
Проси. (Іде назустріч.)
А! дуже радий,
[• •]
а уявіть — ми навіть незнайомі.
Кизячко
Та якось так все... Я —
Обер-офіцер (з презирством)
Дда, да.
Масон
Ходім,
представлю вас. Шановний пан Кизячко.
Кизячко
Ну що ви, що! — тепер я: Кі-зя-чков.
Хіба ви й досі про це не чули? Так я вам розповім. (Торжественно обводить всіх поглядом.)
Це дуже цікава й визначна історія. Дід мій, коли ви, може,
знаєте
Ракета < раптом > злітав над парком. < Огнисто-тріско > *
Гіллясто-тріско розсипається *.
Масон (безнадійно махнувши рукою, продов-
жує)
< Столичний гість — >
жінки (в захопленні) *
Чудесно ж які *
Обер-офіцер
(І пішов собі й пішов у псевдокласичній позі.) *
Масон (продовжує представляти)
...шановний пан Дибуль, найстарший наш
з-поміж < дворян (ще бив Мазепу й Карла
з царем Петром) > дворян
Дибуль (деренчить) *
ще бив Мазепу й Карла
з царем Петром.
[Масон]
Та що ж ми —
(Запрошує сідати.) Дворянства ц[віт]
Велично рукою повеліває