Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

:> тут треба.

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1211, арк. 1)

СПОКУСА НА ГОРІ.
НА ГОРІ. ДИКО. ДАЛЕКО

Сковорода якого переслідує вітер, а з вітром щось невидиме
*
Два струнких дерева ніяк не піддаються*
листям*
осипаються рясно і в листі оплески, вереск...*
дерева чи кущі в позі*
одчаю з переламаною рукою, з горбатим плечем. *
Сков [о род а] Хоч тут я відпочину. Де іти?
І як од мук сховатись? — Високості.
[• . .]
Дворянський дух
над всім: обліг — і став у піраміди.
Чого ж я, дурень, ще борюсь: то Дух
возвишу, то Матерію! Я ж знаю
і чую: Materia aeterna est!
Кажу — і спотикаюся об Вічність.
[• •]
Ти ж все життя боровся з Сатаною —
от я й прийшов.
Сковор [ода] Ага, ти энов мене 1
завзявся мучить? Ну, підходь. Створіння
уяви хворобливої, ти — тінь
моїх думок, не більше, все ж я бачу
тебе < реально > насправді. Ось...
Сатана ( ) Ти
мучишся,
[• . •]
1 Між рядками написано три варіанти імені Сатани: "Триюд",
"Мольфар", "Чинатар".— Ред.
і поклонився шляхті. Лизаветі,
цариці, а ще й любовникам її,

легенько так побринька у бандуру...
Чому не хочеш? Ну надінь
клобук,
і зразу —чуєш? — < зразу ж патріархом > зразу...
Патріархом
тебе поставлять!..
Сков [орода] (заміряється костуром) Згинь, собако, згинь!
не муч мене... (< кругом на скелях > на скелях
насторожується не-
чисть) < скрізь по скелях нечисті. >)
Сатана Та я до тебе дружньо.
< Повір. Я — український патріот
і реставратор батьківщини >


< Повір. Сьогодні я з тобою скрізь >
З тобою скрізь, тебе люблю! Клянусь,

клянусь, коли мені не віриш. Будьмо
з тобою в згоді. Ще раз гетьманат
змайструємо. Прикриєм питним блиском
свєтлєйший зад імперії.
Сковор [ода] Сміюсь,
о як сміюсь я над тобою! Бою
й не жди, не дам: на тебе я плюю,
мерзеннику!
На скелях наст [орожуються] нечисті.
Сатана Ага. Тоді я тихо
в'їдатись буду. От. Скажи. Ти
чув
що-небудь про Марію?
Нечисті Ну —
Сковор [ода] Марію?
Сатана Та ти ж кохав її чи ні? — Село.
[• . •]
Чогось так голова шумить, і серце
на прив'язі, як океан... Давно,
о як давно це все було. Крепачка,
що я за неї заступився. Де?
В яких краях мені її шукати,
в яких віках? Коли сказав — найди,
найди мені її, мою Мадонну!
Сатана Так от. Дивись. < Торговий > Грядущий капітал.
Дворянство, цей новий диктатор. Розкіш.
Дітей, жінок міняють на собак,—
і що для них ота твоя Марія?
(На скелях пухне сміх: то нечисть, хватаючись ва животи, безмов-
но корчиться і опадає. Вітер дерева хитає.)
Так от. Дивись. Квітують
[. ... .]
так стало скрізь. Шукай тепер свою
Мадонну.
( *
на скелях пухне *
сміх: то нечисть, хватаючись за животи, безмовно *
корчиться і опадає.)
Сковор [ода] Годі! Не блягузкай! Демос
не раз ще встане. Грізно прогримить
і заговорить.
Сатана Що, Богдан Хмельницький?
< вітер дерево хитає >
ох, смішно як!..
Сковор [ода] Доволі, онімій!
Що кров дурна — я сам це знаю. Хочу ж,
щоб кров була розумна. Проорю
і виорю всю ниву! Я підвищу
духовну дисципліну, поведу
верхівлями!..
*
Сатана "Познай себе ^амого"?
Ох смішно як!.. Ти ж просто сам біжиш
[. . . .]
Загарбать все, а демоса в лещети,
^ 9
бо: YV(o#l аеаитоу. Так от, Сократ
селянський, от коли мені піймався.
Признайся: адже я тебе зборов?
Нечисті
Зборов! зборов!
Сатана Ти ж зараз усумнився,
а це для мене все.
С к о в о р [о д а] Ти справжній Чорт
і перебріхувать ласкавий. Горе
тому, хто усумниться в правоті
самого бога. Бог у нас — це Розум.
І розум скаже нам: якій добі
яка потрібна форма.— < Просвіщенство
чи воля всім. Піду верхівлями>
< Просвіщенство
і я в ньому закутий Прометей
Бувай здоров! (іде) >
Тиранія
чи воля всім. Піду верхівлями...
Бувай здоров.
Сатана Хіба? Ну а Марія?
< самотнього > мене самотнього...


Сатана Ох, смішно, смішно як —
"Самотнього".
Сковор [ода] Впади зерном у серце
< впади зерном у серце > прокинься, як зерно
Сатана Сковорода!
Появляється Марія.
< Сковорода над [звичайно вражений]. >
Сковорода падає ниць. Сатанинський регіт.
Голос Сковорода!
Сковор [ода] < (встає). > Чи це мені приснило сь?
Маріє-сестро, чистая моя,
Маріє дивная... А де ж мучитель?
Нікого. У
Снить Європа.
Лиш Вольтер
Сміється серед тиші.
< Сковорода несвідомо подає > < простяг >
< простягає руки> Сковорода одірватися не може. Несвідомо ру-
ки простягає — тут йому чорти приносять пригоршпі вогню,
і палять рукопис.
1 Замість цього рядка автор мав намір вставити один з пізніше
дописаних "Хіба ж не бачу к а н і т а л" або: "та й сам я бачу: ка-
пітал] ".— Ред.

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1259, арк. 1—7)

[ДРУГЕ ВИДІННЯ СКОВОРОДИ.
НА ГОРІ. ДИКО. ДАЛЕКО.]

Появляється Марія.
< Навколо рик, а вколо вереск > Танці, вереск,
рик — мов огненний буран схопивсь в природі. Тихо. Тьма.
Сковоро[да]
Марія Шукав мене? прийшла.
Не подивуєш,
що я в такім лахмітті? Цілий день
па фабриці, < [нерозб.] > а вдома < сестри >
ж сестри, голод,
а вдома смерть. Я принесла тобі
твої писання,

ножами страшно дзвонять гайдамаки. Ринусь
туди! Хай будуть прокляті пани,
що ти до них так соколово! Слово
твоє хіба вони беруть? < Панну
пам'ятаєш? >
Чи ртуть
твоєї мудрості? Не те. Мужицька
потрібна смерть. (Зникає.)
Сатана (регоче) На панськім смітнику...
С к о в о р [о д а] Та перестань хоч ти!
С а т а н [а] Не перестану,
о ні! Спали свою Утопію —
я дам тобі: та не мужичку — панну
я дам тобі — ось глянь.
< (Появляється Панна > (Появляється Панна —без жодної одежі
[нерозб.] Танці, вереск.
Тихо. Тьма.
Сатана1
1 Текст від "Появляється Марія" до "Сатана" пізніше пе-
рекреслений автором.— Ред.

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1259, арк. 8)
[І. ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]

Келія. Свічка догоряє. До стіни на лаві чернець спить. Сковоро-
да, одірвавшись од рукопису, уголос думає: "...Ага, так ось що
зараз найбільше нас цікавить — це явище горіпня?" — і так, не-
мовби з ким сперечаючись, говорить:
Огонь. Та вже ж. Це він один. Як прапор
піднесення! Огонь. Це він, як мисль.
Як ті ножі! Скажи: — О г о н ь.— ...чи можна
не гоготать, коли доба, доба
гогоче! Ось. На схилі канчуквіку.
У витівках цвілого рококо.

Гуманними зітханнями розпертий.
Уїдливо дрімає пан. І так< —>:
Сюди махне рукою — < скирти сіна> жито
стигне,
аж стогне. , бо... приказано ж — росте
як прокляте! — Туди махпе — зажерно
церкви гудуть, кадила брязкають
по всій землі! Сам бог із неба —
ручку
пухнатеньку: ну як дрімається?
< Авжеж, хе-хе, нуда, начухувать >
і бачачи, що той мовчить, < узявся
начухувать ногою > < береться > об ногу
начухує він ногу. Благодать!
Та й херувим, та й серафим! Мадонна
й собі чогось приперлась: Ну да
як?
< дрімається? Розкоші? Як ото>
А пан : та що ж...

Закурим? Капітали
куди дівать < —> не знаю, х-хе? Тут бог
й собі теж: ххе? Мадонно, ххе, ти чуєш?

на власництві державу струнь, то й нам
не боязко на небі, "небі! небі!"
передражнив < архангел > архістратиг. Опдо

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1244, арк. 1)

[II. ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]

Отак 1
у рай пішла від рококо до бога
душа його. Амінь же, братіє!
Чи мо' й собі сльозу? Такий

бо ловкий
та < ловкий > добрий пан загув, < — > ну й як
нам без,—
< ну й як же без,— та й як нам жить без папа?>
Ой, як нам без,— та як пам жить без
папа!
< Такий >