Легенди Старокиївські - Королева Наталена
"Циганку" поховати, де знайшла її смерть. До вечора — виконати.
Одного гайдука послано до найближчого села, другому звелено лишитись при тілі, доки не поховають. Але рука молодого старшини, що було взяв від гайдука немовлятко, намацала щось тверде:
— Загорнено щось з дитиною, величносте! — озвався до пана в кочі. І невмілими рухами почав розповивати дитину. За хвилину другий старшина передавав цісареві Карлові VI, що з полювання їхав відвідати свого улюбленця, графа Франца Ракоці, який щойно повернув з Італії, добре знайому цісареві табакерку.
"Єдину в світі!" — був переконаний Ракоці.
Обличчя цісаря споважніло під гривою туго скручених білих кучерів перуки. Рухом руки звелів подати собі немовля. З хвилину розглядав його. І розказав все знов загорнути разом та покласти коло себе, до коча.
Повоз вирушив повільним кроком. Цісарева рука у білій військовій рукавиці злегка притримувала малого знайду.
Із верхів’я Іванової гори лилось розтоплене сонце, вкриваючи килимом проміння дорогу "хрещеникові Попа Івана".
Гуркотіння коліс й лускання бича завмерли в далині…
Гайдук пустив пастись коня. Відтяг тіло від берега. Поклав навзнак, рівно, поки ще не затужавіло. З хвилину дивився співчутливо в обличчя мертвої. Оглянув вишивані великими хрестами на раменах рукава сорочки:
— Не циганка — "наша"!
І скинув шапку. Наламав червоних галузок калини та блискучих чорних ягідок. Заквітчав голову мертвої. Не знав цієї жінки. Але зажурено схилився. Раптом стала йому така "своя" ця невідома мертва, хоч не міг сказати, що власне в’яже її з ним — панським гайдуком, який служить панам цієї землі, як служили їм й батьки його…
Навколо розіслалась посвятна тиша. Тільки ятлик — десь далеко! — довбав дерево: вперто й витривало…
Світляна пляма на смарагді замиготіла, немов струсила сльозу з промінних вій. Камінь ще раз блиснув яскравою іскрою. І вгас. На сяйливе око лісової казки впала повіка дійсності.
— Так це — щастя?.. Кохання безіменної жінки з безіменної країни?..
Рука в перснях відкинула з чола пасмо волосся. Але думки журливої не відігнала. Сковзнув поглядом по табакерці, яка бачила його матір… Немає уже серед живих ані її, ані Франца Ракоці, ані цісаря Карла, що привіз як "чужого" й лишив у батьківському домі "свого знайду".
З дитячого віку всіма пещений "цісарів вихованець" вба-чив щастя у довгому житті… Кому ж бо й всміхалося воно принадніше, як йому!..
Але ж "за щастя довгого віку" рівновага життя каже платити втратою всіх своїх близьких… а з ними опадають й радісні квіти: любові й ніжності…
— "Відмовтесь же від любові й не зазнаєте болісти!" — кидають з далини Будцове навчання саркастично усміхнені уста "Фернейського Старця". Без любові й болісти — життя?..
Сонце розсипало вогненні пелюстки світляних бликів, й хвилі засміялися тисячами сяючих уст — вічно мінливі, вічно рухливі, вічно живі… Венеціанські дзвони сколихнули повітря металевим хоралом й понесли його у срібному миготінні крил голубів св. Марка.
— Скільки ж треба того баревного прядива, щоб зіткати з нього Чарівну Запону Життя, за якою хитається вічно невловима, вічно принадна примара веселкового Щастя!
ПОЯСНЕННЯ МАЛОЗРОЗУМІЛИХ СЛІВ, ІМЕН ТА НАЗВ
В Україні лише в кінці 80-х років минулого століття заговорили про талановиту українську письменницю Натале — ну Королеву (1888–1966). Не українка за походженням і освітою, звісно, і перші оповідання написані були нею французькою мовою. Писати твори українською мовою почала в зрілому віці, завдячуючи цим своєму чоловікові письменникові Василю Короліву-Старому (1879–1941).
Літературна спадщина письменниці і досі не вивчена як слід, та й переважна більшість творів в Україні не друкувалася. Широке визнання і популярність їй принесли повісті "1313" (1935), автобіографічна — "Без коріння" (1936), "Предок" (1937), "Сон тіні" (1938), "Легенди старокиївські" (1942–1943).
"Легенди старокиївські" — це 25 оповідань-легенд, перша частина яких з життя стародавнього Києва і Київської Русі була надрукована ще на початку 30-х років XX ст. у празькому українському журналі "Пробоєм". 1942 року вони вийшли окремою книжкою у двох частинах з присвятою у першій частині:
"Мойому дружині В. Короліву-Старому, що вивів мене з інших далеких шляхів на шлях українського письменства, присвячую ці легенди. Авторка".
Під час підготовки тексту цього видання по можливості збережено особливості мови письменниці. До сучасних норм написання приведено суто граматичні форми. Пояснення окремих історичних реалій подано в посторінкових виносках, які'є невід’ємною частиною тексту. Латинські й старогрецькі форми власних імен і назв залишено в авторському написанні. Видання містить словничок малозрозумілих слів, а також імен та назв.
Слід мати на увазі, що авторка не скрізь у своїх легендах дотримується відомих історичних фактів. Це зумовлюється не лише малодоступністю для неї достовірних першоджерел, а й особливостями жанру легенд. Тож допитливому читачеві має бути цікаво з’ясувати такі розбіжності і порівняти достовірні факти з авторською фантазією.
Текст друкується за виданням: Наталена Королева. Предок, Історичні повісті; Легенди старокиївські. — К., Дніпро, 1991.
Августа — титул дружини римського імператора.
Агораном — торговець.
Алани — скіфське плем’я, що жило до V ст. між Кавказом і Доном.
Альфонс X Мудрий — король Кастилії і Леони у 1252–1282 рр.
Альмужна — милостиня.
Анаксагор (бл. 500–428 до н. е.) — давньогрецький філософ, ідеолог рабовласницької демократії.
Анахарсіс — скіфський вождь і вчений VII ст. до н. е.
Анахорет — пустельник.
Андрій Боголюбський (бл. 1111–1174) — владимиро-суздальський князь. У 1169 р. захопив і зруйнував Київ.
Анепсії—царські родичі, високі урядовці при дворі.
Анна Царгородська (963—1011) — дружина великого київського князя Володимира Святославича, сестра візантійських імператорів Василія II (бл. 956—1025) і Костянтина VIII (976-1025).
Антоній Печерський (983—1073) — церковний діяч Київської Русі, один із засновників Києво-Печерського монастиря.
Апофеоз — обоготворення грецьких героїв та римських імператорів, прославлення якоїсь особи або події.
Артеміда — у грецькій міфології— богиня родючості, полювання й місяця.
Архонтиса — княгиня, вища службова особа.
Аскольд — київський князь другої половини IX ст. Провів перше хрещення Русі. Бл. 882 р. убитий у Києві за наказом Олега.
Аттіс — у фрігійській міфології — бог природи, красень юнак.
Афродіте (Афродіта) — старогрецька богиня краси й кохання.
Баї — думки.
Батий (Бату, 1208–1255) — монгольський хан і полководець. У 1240 р. зруйнував Київ.
Бебрикси — стародавні племена, що населяли Піренейський півострів.
Благовіщення — релігійне свято, що відзначається
7 квітня.
Бористен — давньогрецька назва Дніпра.
Василевс — цар.
Ватран — вогнище, піч.
Велес (Волос) — давньослов’янське язичеське божество, покровитель скотарства, багатства й торгівлі.
Вербена — декоративна рослина.
Висп — покриття.
Виспр — вверх.
Волф-наузник — лікар-ворожбит.
Вольфрам фон Ешенбах — німецький лицарський поет-співець XII–XIII ст.
Всеволод Ярославич (1030–1093) — великий київський князь, син Ярослава Мудрого, засновник Видубицького монастиря.
Вуйко — дядько по матері.
Гадес — у грецькій міфології — підземна країна мертвих. Гакатонхеїрени — сторукі п’ятдесятиголові велетні, уособлення підземних сил.
Геракл — у грецькій міфології — один з найпопуляр-нішнх героїв, син Зевса. Здійснив 12 великих подвигів.
Геракліт Ефеський (бл. 520 — бл. 460 до н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст, стихійний діалектик. Першоосновою всіх речей вважав вогонь.
Гермес — у грецькій міфології — посланець богів, бог торгівлі, покровитель мандрівників.
Гетера — у давніх греків — незалежна освічена жінка, подруга й полюбовниця. Гетери мали свої школи (музейони), де дівчат навчали музики, співу, складати вірші, танцювати.
Гзмиз — різьблений стовп.
Гірей — Гіреї — династія татарських ханів у Криму в XV–XVIII ст., що чинила постійні напади на Україну.
Гітана — іспанська циганка.
Грааль, лицарі св. Грааля — герої лицарських романів Кретьєна де Труа "Повість про Грааля" та ін., які шукають міфічну "чашу Грааля" — чашу євхаристії (з кров’ю Ісуса Христа), зазнаючи при цьому чимало пригод.
Даждьбог (Даж-бог) — у слов’янській міфології — бог Сонця, світла й вогню.
Дафне — за старогрецькою міфологією — німфа, що боялася кохання сонячного бога Фобоса й була перетворена в лавр.
Дик — дикий кабан.
Диптихон — воскова табличка для писання в античному світі.
Діоніс — у грецькій міфології — бог виноградарства й виноробства. У римській міфології — Вакх (Бахус).
Драгва — болото, драговина.
Дріада — у старогрецькій міфології — лісова німфа, що народжувалася, жила й умирала разом з деревом.
Екзорцизм — замовляння злих духів.
Ексоміда — коротка денна або спальна одежа, застібнута тільки на одному плечі.
Еллада (Гелада) — Греція.
Елевзінські містерії — щорічні релігійні свята в давньому грецькому місті Елевзіс на честь богині Деметри; відбувалися у вузькому колі втаємничених.
Елементал — дух, що панує над одним із чотирьох елементів за вченням середньовічних фізиків.
Еос — богиня світанку.
Епіталама — весільна пісня на честь молодих у стародавніх греків і римлян.
Епітафія — намогильний напис.
Ергустули — підземна в’язниця для рабів, закованих у кайдани.
Ерос — у грецькій міфології — бог кохання.
Ексоміда — грубий верхній одяг.
Еспанія — Іспанія.
Ефеб — юнак, парубок.
Желва — співуча пташка. Жоломія — сопілка.
Забаєна — заворожена.
Загара — бажання.
Звинний — меткий, спритний.
Зевс — у старогрецькій міфології — батько богів, найстарший між богами.
Зерем’яна— схованка, лігво.
Зефір — у грецькій міфології — бог західного вітру.
Зоста — дівчина.
Ігемон — виша службова особа, князь.
Ігор — великий київський князь (912–945), убитий під час древлянського повстання 945 р.
Ізіда — головне божество давньоєгипетської міфології, покровителька плодючості і материнства, богиня життя й здоров’я.
Ірис — райдуга.
Канонарх — законник, чернець.
Карл VI (1685–1740) — імператор Священної Римської імперії.
Кіммерійська країна — найдавніші хліборобські племена, що жили на території нинішньої Південної України.
