Українська література » Класика » Партизанський край - Шиян Анатолій

Партизанський край - Шиян Анатолій

Читаємо онлайн Партизанський край - Шиян Анатолій

Ви ж розумієте, міни поставлено, а мінера того нема, виїхав на операцію. Слідів ніяких, регістрації ніякої. От і натрапили. Добре, хоч голови не позбувся.

Через кілька днів, спираючись на палицю, до Сабурова прийшов капітан і приніс зроблену ним модель пової міни.

— Німці, припустімо, прогнали порожняк, і він пе підірвався. Значить, мін нема. А ця конструкція, як бачите, дуже проста. Вона дасть нам можливість ставити міну на будь-який ешелон — другий, п'ятий чи десятий. Дев'ять проїде, а десятий обов'язково полетить під укіс. А попередні теж підірвуться десь далі на інших мінах.

Сабуров дуже зацікавився цією моделлю і охоче взявся допомогти капітанові, бо його винахід відкривав нові можливості для партизанських дій не тільки па залізниці, а й па шосейних шляхах.

— Прекрасно! — говорив Олександр Миколайович, розглядаючи конструкцію.

— Ці міни можна легко виготовляти в наших умовах. Мінувати слід відразу великі дільниці, щоб паралізувати надовго або й зовсім виводити залізницю з ладу.

— Добре, дуже добре.

— Це ще не все. У мене зараз виникла нова думка,— і капітан, забравши з рук Сабурова модель, пошкутильгав до своєї палатки.

Сабуров подивився йому вслід, сказав:

— Такого хлопця мало не втратили! Світла голова. Молодець!

У хаті, де, крім стола і дерев'яних ослонів, не було нічого, сидів генерал-майор, чекаючи на командирів, з якими він сьогодні розроблятиме план бойової операції.

ЯН НАЛЕПКА (РЄПКІН) *

Схудлий, втомлений, він ліг трошки відпочити на соломі в кімнатці, де комсомолець Олексій Скворцов налагоджував радіо, щоб слухати зведення Радінформбюро.

Втома була така велика, що через хвилину сотник Ян На-лепка (Рєпкін) спав богатирським сном, і коли його стали будити товариші, він крізь сон прохав:

* Герой Радянського Союзу, поліг смертю хоробрих у бою за Овруч 17 листопада 1943 року.

— Ще одну хвилиночку... хвил...

— Останні вісті передають,— попередив його Сабуров,— хочете слухати?

— Так! — І він, перемігши свій сон, підвівся на соломі.

— Ви цю ніч, очевидно, не спали?

— Не спав. І цю ніч, і ту ніч... дві доби...

Переходові його та групи інших офіцерів і солдатів на бік партизанів сприяло попереднє листування Сабурова.

У листі від 23 лютого 1943 року до словацького гарнізону, що перебував на той час в селі Буйновичах, Сабуров повідомляв про успіхи Червоної Армії і поразку німецької армії, про визволення значної частини Лівобережної України. А далі запитував, яку позицію займатиме словацький полк щодо партизанів? Чи є можливість і згода перейти на бік народних месників, щоб заодно з ними воювати проти німців? "Вашу відповідь,— зазначалося в листі,— бажано одержати 26 лютого 1943 р.

0 14.00 годині біля мосту поблизу села Злодіна".

В умовлений час з Буйновичів прибув для попередніх переговорів словацький офіцер сотник Юзеф Чембалік, який після зустрічі й розмов з партизанським командуванням заявив:

"Домовляємось. Тепер я не Чембалік, а Богданович. Прошу писати листи тільки на ім'я Богдановича. Від мене до вас ходитиме на зв'язок хазяїн квартири Антон. Ви мене розумієте?"

"Цілком".

З березня 1943 року Юзеф Чембалік надіслав листа, в якому писав:

"Товаришу командир*, Сабуров! Передаю вам привіт і вашим командирам та вашим бійцям. 2 березня прийшла з передачею ваша дівчина, і я все зрозумів. До вашого наказу хочемо докінчити те діло, що ми почали давно.

Зустрічі з Рєпкіним не можна влаштувати тому, що командир полку не хоче відпускати його до Буйновичів. Сьогодні Рєп-кіну надіслав листа і описав нашу зустріч і наші розмови. Давайте домовимось. Можна побачитися з Рєпкіним в Єльську чи поблизу Єльська. Дайте наказ, в котрім селі, в якому домі

1 о котрій годині. , —

Надсилаємо медикаменти вам. Для радіоприймача елементи не одержані. Через чотири дні надійдуть, тоді ми пришлемо до вас анод.

28 лютого 1943 року були германці в Крупцях, відкрили бій. Наш третій батальйон в Антоновім. Командир батальйону — сотник Чермін Герман. Командир кавалерійської розвідки — Дуальський, словак. Ця частина теж в Антоновім. Одержав я відомості, що германська жандармерія має приїхати до Буйновичів, тоді ми виїдемо до Єльська. Жогла Хома і староста з села Жмурне в Буйновичах.

Вітаю я вас всіх і тисну кріпко руку. До побачення.

Богданович"

Про цей зв'язок офіцерів та солдатів з партизанами довідались німці, заарештували словацького вояка Рудольфа Мечин-ця. З цього приводу Сабуров пише:

"Тов. Богданович!

Одержав вашого листа і усне повідомлення про Рудольфа... Цим випадком занепокоєний... З рішенням гаяти часу не можна і небезпечно. Було б добре, якби ви з словацькими підрозділами, під виглядом операції, вийшли в район села Локниці. Зустріч і тилова охорона будуть забезпечені. В крайнім випадку, якщо не зумієте цього зробити й буде загрожувати вашому життю небезпека, приймаю вас до себе. Обіцяю допомогу в дальшій вашій діяльності або допоможу відправкою в Москву".

Чембалік, одержавши цього листа, відразу ж відповів па нього:

"...Трапилась велика неприємність серед нас у зв'язку з Ме-чинцем, тому прошу ваше командування допомогти мені в цій справі, вислати своїх хлопців на Буду-Софіївку у Васове не менше 35 чоловік. Буде їхати наша машина, на ній Мечинець. Зняти його з машини, а решта нехай їде...

Я одержав від Рєпкіна слово по телефону. Як Рудольф буде брехати на мене, то Рєпкін подзвонить мені, щоб утікав я до штабу червоних..."

Партизани влаштували засідку. Насправді з'явилась не одна, як повідомлялося в листі, а чотири автомашини. І коли тільки обстріляли першу, остання з них, на якій був Рудольф Мечинець, повернула й помчала назад до Єльська, де містився штаб 101-го чехословацького полку.

Зав'язалося листування з словацьким офіцером цього штабу Катіним.

Катін у своїх листах детально інформував про літній наступ німців, про заходи, які намічаються щодо боротьби з партизанами.

У кінці квітня відбулася зустріч групи партизанів загону імені Щорса з групою словаків.

Зв'язок після цього став ще міцнішим. Це помітили німці. Створилася загроза арешту для всієї групи словацьких офіцерів і солдатів, зв'язаних з партизанами.

6 травня Сабуров писав: "Товаришу Катін!

Тільки зараз одержав вашого листа, на якого поспішаю відповісти, не гаючи часу.

1. При переході добровільно на наш бік ми даємо повне право мати самостійний загін для боротьби з німцями за свою незалежність і волю. При чому беремо на себе турботи про практичну допомогу цьому загонові.

2. Офіцерський склад і їхні слуги, які мають бажання воювати проти німців, безперечно лишаються з своїми людьми в загоні. Ті, що не хочуть бути в партизанських загонах з тих чи інших причин, офіцерський склад і їхні слуги будуть направлені до Москви в розпорядження командуючого чехословацькими військами полковника Свободи.

Один з ваших офіцерів з своїм слугою вже направлений до Москви.

3. З вашого листа видно, що вам загрожує небезпека і залишатися там ви більше не можете, отже, гаяти час або зволікати з переходом до нас — це значить піддавати себе і людей ще більшій небезпеці. До цього допускати не слід. А тому раджу поспішати з переходом на наш бік.

4. Місцем збору при переході до нас призначаю село Лок-ницю. Зустріч вас і ваших людей організуємо. Заздалегідь повідомте нас (звичайно, якщо дозволить вам час).

5. При переході до нас заберіть з собою всю зброю, яку ви маєте, і боєприпаси. Конечну потребу цього вам не слід пояснювати, тому що ви й самі це розумієте.

Бажаю щасливого успіху. Міцно тисну вашу руку. З привітом до вас і ваших офіцерів і солдатів

Сабуров"

10 травня було одержано листа від Катіна. "Шановний полковнику Сабуров!

На відзначення III Всеслов'янського з'їзду, що відбувається в Москві, Вас і всіх інших вітаємо і попереджуємо, що ми починаємо другу частину боротьби проти ненависних німців.

Ця частина вже активна. Ми чуємо голос своєї крові і не хочемо ніяким способом ні допомагати, ані дивитись на звірячі розправи німців над нашими російськими братами. Весь розум свій віддамо на службу своїй батьківщині і своє життя на боротьбу за звільнення всіх слов'янських братів.

Одразу повідомляємо про план переходу до вас словенських бійців і офіцерів. Ми просимо допомогти нам при цьому ділі точно, як ми бажаємо, щоб справа вийшла успішною.

1. Вночі проти 15 травня 1943 року зробимо перехід наших по напрямку Єльськ — Движки — Ремези. Вийдемо з Єльська в 11.15 годин нашого часу (по вашому 22.15 годин) на важкій автомашині. Як допомогу собі, ми бажаємо в 11.30 годин нашого часу підмінувати мости біля комуни при Єльську після нашого переїзду. Також підмінувати дорогу біля Острова в 22.00 нашого часу після нашого переїзду. Як сигнал, що це ми їдемо, буде сирена два рази трубити в цих місцях.

Від 22.00 годин нашого часу нас біля річки Чертині на лівому боці повинна чекати ваша велика група і ЗО підвід для боєприпасів. Сигнал: 2 рази трубкою і пароль: "Рєпкін". Відповідь: "Катін".

Два чоловіки повинні бути в німецькій формі. Ця ваша група повинна нас одразу привести до вашого штабу.

2. Цієї ж самої ночі проти 15 травня від 21.00 години нашого часу повинні чекати на відстані 1 кілометра за Пильщиком у напрямі на Бовгорку ЗО ваших людей, які переберуть охорону 2 або 3 гармат з боєприпасами і наших солдатів. Точне місце — план номер 2. Пароль: "Богданович". Ці солдати повинні бути приведені до вашого штабу, де будемо ми. Місце і час просимо додержувати точно.

3. З 14 на 15 травня третя ваша група повинна чекати наших бійців і офіцерів з Козеики в селі Слобідці на захід від Ко-зенки в 22.00 нашого часу. Ця група жде наших, поки не приїдуть, і приводить їх так само до вашого штабу. Пароль: "Богданович".

Те саме зробити з бійцями нашими, які будуть у групах самі до вас тікати.

Про це все повинні знати ви і заінтересовані командири. Буде ваша провина, як не вийде по-хорошому. Ждемо зустрічі з вами і радіємо з цієї нагоди. Бажаємо щастя!

Катін"

Вночі проти 15 травня 1943 року на бік партизанів у селі Ремезах перейшли офіцери 101-го словацького полку: капітан Ян Налепка, підпоручник Петро Катін, надпоручник Лисак Імріх і солдат Беикович Петер.

Наказом по штабу з'єднання з 18 травня 1943 р. було організовано Чехословацький партизанський загін, який налічував у своєму складі 56 чоловік.

Відгуки про книгу Партизанський край - Шиян Анатолій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: