Ціна помилки - Баркалов Руслан

Не те що Радик.

А Діма! О, це хлопець для всіх дівчат. Гарно танцює, вміє з усіма обійтися. Ну просто джентльмен. І те все робить так не вимушено, так природньо. А що Радик. Завжди в конфліктах з учителями, уроків може не вивчити, чорт знає де шляється, "пристойної компанії" не має. От і вся характеристика. А ще дуже занудливий і простакуватий, закомплексований і наївний.

Каріна в перше перепала з хлопцем у восьмому класі. А що тут такого. Для неї – відмінниці, переможниці кільканадцяти олімпіад хіба не можна мати хлопця?! Денис був старшим від неї на цілих дев'ять років. Вона ходила перед Радиковим носом з цим Денисом спеціально, щоб позлити хлопця.

Каріна знала, що подобалась Радику. Одного разу він навіть їй про це сказав. Але отримав жорстоку відповідь. Мовляв – з будь-ким не зустрічаюсь.

Так, Денис мав машину, закінчував заочно університет, працював. Він був класним хлопцем. А Радик біднота. Звісно, він теж хлопець. Але іншого уже сорту. Ну кому реально потрібен такий! Кожна дівчина вибиратиме собі здорового, сильного, креативного, багатого майбутнього чоловіка. Така природа.

І хто би що там не говорив а тваринний інстинкт бере гору. І яким би він не був добрий, чуйним, ніжним, люблячим – це не має значення. Можна і потерпіти трохи би було де жити і гроші, щоб їх тратити. А решта то якось буде.

Радик був випадково дізнався, що Каріна уже "погуляла" з хлопцями десь у кінці десятого класу. Він зненавидів був себе за те, що вона йому подобалась а її за те, що така шалава. Але хто він для неї насправді!? А Каріна, після закінчення школи, поступила в Університет на державну групу. Ще би, вона ж медалістка. А медалістам, відмінникам дорога відкрита.

Звісно, ніхто не говорив в яку суму батькам обійшлося все це. Але статус потрібний був досягнутий. А те, що вона не могла ще на першому курсі здати сесію через те, що гуляла то ніхто не знав. Знав лише Радик. Він жив не далеко, мав багато друзів, знайомих тому до нього доходили всі новини.

Але доля вирішила все по іншому. Тепер вона абсолютно ніхто. Відкинута і забута всіма. І що з того, що мала все. Як круто змінюється життя. Ну хто б міг повірити в таку болючу казку. Але є що є і від цього ніде не дітися. Не знаєш, коли насправді і де тебе чекає найважче випробування.

Глава 7

Італія. Вечірня Флоренція була казково красивою. Це місто світових гігантів мистецтва. Тут свого часу творили славетні Леонардо да Вінчі, Мікеланджело і творець "Божественної комедії" Данте. Флоренцію своєю батьківщиною вважав і видатний мореплавець Амеріго Веспуччі. В епоху відродження Флоренцію ще називали "новими Афінами". І саме тут, серед усієї цієї краси, блукала одинока молода жінка.

Лукреція була років двадцяти шести. Мила, гарна, вродлива, струнка, з довгим чорним волоссям, великими карими очима і симпатичним личком. Здавалося б чого іще їй потрібно. Природа обдарувала її всім чим лише могла. Лукреція Бонаротта була справжньою красунею. Але здається їй цього було мало. Виглядало, ніби чекала когось.

Два роки тому вона познайомилась із одним американцем, українського походження Радимиром Воловскім. Доля звела їх випадково.

Вона молода художниця, поетеса гуляла як і сьогодні вулицями цього чудового міста. Сама вона не була флорентійкою. Але переїхала сюди із мамою. Лукреція була єдиною донькою в сім'ї.

Її батьки кілька років назад розлучилися, тому вони з мамою були змушені поїхати геть з Аскони. Ані друзів, ані кохання вона не мала. Тут Лукреція вчилася писати картини, писала свої перші вірші і мріяла про велике майбутнє.

Але одного вечора на площі її зупинив якийсь молодий хлопець і англійською запитав куди йому прости до готелю. Це був він, Радик. Потім він запросив її із собою на каву. І так закрутився найбільший у її житті роман із незнайомцем.

Дівчина за кілька днів втратила була повністю голову від нового бой-френда. Вона повністю поринула з голову у ці короткотривалі але дуже бурхливі відносини. Радик тоді був в Італії кілька місяців. Він мав зйомки а заразом і, як він сам говорив, "знайомився із справжнім мистецтвом".

Лукреція побачила в цьому на кілька років старшому від себе "золотому хлопчику" щось більше аніж просто коханця. Ні, він їй нічого не обіцяв, ні про що не просив, не кликав за собою за море, не був принцом. Але в душі вона відчувала, що Радик не просто виконувач ролей, не просто актор, не просто чоловік – але щось більше. Вона бачила в ньому божество. Юного Аполлона.

Вони кохалися дико і пристрасно ночами. І засинали стомлені під ранок у його номері. Вони гуляли містом і оглядали витвори великих митців відродження. Вони летіли в небо душами і розчиналися в ньому.

Але так було лише кілька тижнів. А потім він поїхав назад до своєї Америки. А вона як і раніше залишилася одна.

Ні, Лукреція зовсім не шкодувала ні про що. Тепер у неї були теплі спогади про ті дні, про свого Аполлона (як вона любила називати Радика), про найкраще літо в її житті.

Два роки. З того часу минуло рівно два роки як вони були тут у двох. Вона просто блукала містом і згадувала кожну мить. Для неї цей порив був не забутнім. Радик залишив їй силу вражень і найкращих споминів. А ще сюжет для її нового оповідання, і кілька портретів намальованих нею. Це було солодке безумство.

Тепер вона була абсолютно порожня. Дівчині не хотілося більше нічого і нікого. Для неї цей "скіфський нащадок" став еталоном справжнього джентльмена і коханця на все життя.

Таке воно, життя. Хтось тебе готовий боготворити а хтось зрівняти із брудом. Одних ми любимо але вони цього не помічають. А інші готові за нас життя віддати але нам байдуже до них.

Світ. В кожному куточку він різний. Кожна місцина має свою унікальність. І кожному рідний є лише свій, не повторний, такий не подібний на інші, оригінальний, унікальний куточок на цій землі.

Нас дивують витвори ландшафту, зміни погодних умов, проблеми які існують на тих чи інших територіях але своя земля є найкращою. Навіть з її недоліками. З її великими мінусами.

Здається, ніби людину щось тягне назад до своєї домівки. Що це насправді? Невже людина настільки здатна відчувати зміну? Хіба може бути "чужою" земля на цій планеті? І у кожного буде своя відповідь. Хтось буде доводити, хтось відмовлятись. Хтось буде це розігрувати під лозунгами патріотизму. А хтось просто нічого не відчуватиме ні до чого. І кожен з них буде претендувати на правду. Свою правду. Як і в усіх інших речах.

Але ми ніколи не зможемо дати правильної відповіді на ці питання. Не зможемо ані засудити ані оправдати жодного з цих осіб. Як і не зможемо нічого нікому довести. Все це є відносне. Як і відносне саме наше життя.

Глава 8

Він сидів у своєму офісі. Обідня перерва, котра могла затягуватися годинами. А чому ні. Коли ти президент компанії, або ж мега директор то можеш іноді собі дозволити більше.

Але Пітер був не з таких. Він у свої не повні сорок мав уже казкові багатства. Його маєтки були як в Америці так і в Європі. Успішний бізнесмен. Один із найвпливовіших людей Америки, кандидат у конгресмени. Для інших це було все ніби не реальним. Але йому чогось не ставало.

Пітер був самотній. Тринадцять років тому його кинула дружина. Саме тоді, коли він абсолютно втратив усе. Він сидів і думав. Спогади як відео ролики прокручувалися в голові. Все по порядку. Все чітко як було тоді. Рівно тринадцять років тому.

Пітер Скотт був третьою дитиною. Батьки були не заможними, тому Пітер навчався в коледжі. Він був хорошим і слухняним хлопчиком. Але це не допомогло йому у житті. Після школи він пішов на роботу. Там і познайомився із другом Френком Крібсом. Новий друг був "з життєвим досвідом" і багато міг пояснити молодому Пітеру.

Френк був на кілька років старшим за Пітера і у нього була молодша сестра Паула. Вона була красивою дівчиною. Миловидна блондинка з голубими очима. Саме у цього ангела і закохався молодий Пітер. Між ними була різниця у шість років. Але це не заважало молодим закоханим будувати майбутнє.

Вони жили в одному місті і гуляли разом. Але Паула після закінчення школи поступила до Університету. Спочатку все було ніби і не погано.

Але з часом стосунки почали втрачати еластичність. Пітер не розумів що відбувається з його коханою Паулою. З часом все ніби знову повернулося до нормального життя. Вони навіть одружилися. Але через три роки спільного життя Пітер дізнався страшну правду.

Весь той час Паула йому зраджувала. У неї була маса коханців, з котрими вона спала. Жінка нічого не заперечувала. Більше того вона обізвала Пітера нездарою і хробаком, котрий не здатний забезпечити ані її ані майбутнього. Жінка вказувала на його низьке походження і те, що її батьки є дуже багатими а він ні. Вони розійшлися.

Відтоді він не міг ніяк заспокоїтись. Тринадцять довгих років це мучило його душу. І ось найцікавіший момент.

Два дні тому він з другом відпочивали в одному нічному барі. Там вони замовили собі пару дівчат. Однією із повій була саме вона – Паула.

Пітер сидів і думав. Ось воно як буває. Такого звісно ніхто ніколи не сподівався. Але і ніхто не міг заперечувати. Все в світі повертається.

– Вам телефонує Олександро Карнезі – це була секретарка із приймальної – Що сказати?

– Переведи на мою лінію. Я буду з ним говорити

Розмова з Олександро була короткою. Це був його старий друг із співвласників компанії. Сам Карнезі був людиною рішучою і амбітною. Саме він витягнув Пітера з ями. Його бажання були простими – це розвиток розпочатої справи. Йому було все рівно що ти робитимеш, головне щоб був гарний результат. І Пітер завжди йому приносив гарні новини. І цього разу теж містер Скотт порадував свого друга добрим завершенням справи.

Пітер набрав номер Радика і зателефонував йому. Він планував поділитися свіжими ідеями, планами, новим проектом. Але ніхто не відповідав. Він знав, що цей молодик може і не відповідати за першим разом. Він міг би вже і не робити повторного дзвінка але Радик йому був так потрібний.

Вони були старими друзями. Часто відпочивали разом. Радик знімався в кількох рекламних роликах його компанії, котрі мали великий успіх.

І тепер Пітер хотів, щоб цей "красунчик" знявся знову у їхній рекламі. Але Радик як на зло не відповідав.