Українська література » Класика » Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

Читаємо онлайн Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

В розпачі він прийшов додому і поділився горем із своєю половиною. Та сказала: Не засмучуйся, любий, дамо й ми собі із тим якось раду. Пішла в підвал і винесла звідти купу календарів. Нічого не сказав на те крамар, тільки розвів руками на ту недолугість своєї дружини: —Ну, хто купуватиме минулорічні календарі?

Я цю китайську байку пригадав тому, що також дістав календарів більше, аніж треба. Але з моргухами тітка молодця. Щойно отримав таку, на яку в мене реакція подібна до дідової. Це четверта у травні ? Ви ретельно порахуйте. Надійшло й повідомлення, що отримали мого листа. Мамочко, а що з Дмитром? У нього 8 червня свято, то варто би привітати. Надішліть йому кілограм тютюну. Він полюбляє "Дорожній" або "Моряк", в крайньому разі "Нептун". Зроби приємне дядькові. Ти ж, як сестра, мусиш такі речі виконувати сумлінно. Не первина-бо. Ага. Ще одну спробу перекладу даю. Продемонструй Льоні. Це одна з останніх поемок ірландського англомовного поета Уільяма Батлера Їтса (1865 — 1948).

Востаннє поглянув на переклад і щось не дуже подобається. Таки римовані речі в мене не виходять. Нехай тітка сяде, погортає старі комплекти "Мозаїки", там повинно бути багато віршів, писаних верлібром. Треба дивитися тільки, щоб не уривки, а закінчені твори. В одному з листів сюди можна надіслати. Краще зразу в одному декілька, бо як заберуть на переклад, то затримається лист. Але це при нагоді. Не хочу вас завантажувати. Валерій.

15/У-75

P.S. Напиши, чи послала дядькові тютюнець. Мабуть, буде радий.

Любесенька, добридень! В ваших листах завжди знаходжу кілька питань, на які повинен би відповідати, не зволікаючи. Але стримує дворазовий ліміт: чекаю, поки не назбирається побільше матеріалу й тоді вже беруся до письма. Гадаю, недоцільно передавати сюди ті трави. Все одно, їх надовго не вистачить, а от шипшину та ліки, як робилося минулого разу. 15 травня мене поклали до лікарні. Несподівано максимум піклування, як казав Райкін, сисілістіськи сервіс. Білок піднявся 1,3%, решта, запевняють, на повсякчасному рівні. Що ж, полежу пройду курс ліжкотерапії. У нас зараз дуже похолоднішало, так що майже не виходив гуляти надвір. В палатах — кімнатна температура. Перебувати в хаті холоднечу та дощі, звісно, краще, аніж ходячи на роботу. Іванові* дотепи теж не давали нудьгувати. Регочемось потроху. Дякую за передплату, всі квитанції одержав. Добре, що погодились припинити календарний десант. Та й конверти, листівки, марки поки притримайте. Доста вже маю. Ага. Якщо до мене хтось збиратиметься їхати, треба брати довідку з міської санепідемстанції, що не хворіє на інфекційно-кишкові захворювання. Тітчині листи, за її переліком, усі надійшли—я перевірив. Нехай дає такі переліки щомісяця. Так само можеш робити й ти. Тоді я знатиму певно: чи пропало що, чи ні. Отримав першого листа від Веніаміна Гр. Я не маю можливості та й охоти полемізувати з ним щодо моїх світоглядних концепцій. Гадаю, взагалі було б краще, якби він припинив сюди писати. Йому якось не доходить, що надмір інформації та його звинувачення шкодять передусім мені! Нехай спробує вкласти педагогічний хист у виховання молодшого сина. Має для того всі умови і, головне, ніяких шкідливих впливів. А що з того буде, час покаже. Бровко вельми й вельми розважив нас своїми мікромультфільмами. Роздивляючись їх, хлопці аж заходилися від задоволення. Я усі зберігаю. Колись організую тематичну виставку "Марченко у лікарні", обов'язково виставлю його речі. Уміє таки шельма.

Дякую йому й за пісні, але з англійської пісня лишається текстом, бо ж музики, на жаль, не чув. А які зараз з 'явилися українські шлягери ? Бракує тут доброї музики. Переглядали оце знову фотографії. Коли попалася Алчина знімка, де вона між гілками яблуні, один галичанин сказав: — Як Ева. І тут-таки п'ятеро чоловіків різного віку (в котрий раз) запропонували матримоніальні послуги. Що значить сила краси! На правах родича я зауважив, що спершу подивлюся на їхню поведінку. Так відтепер я називатиму те фотом релігійного змісту.

Алоччин лист № 7 також надійшов. Але англійських текстів поки не видали. Єдине, що зрозумів з короткого допису, вона прислала римовані речі. А я прохав творів писаних верлібром. Бо римованих і в самого повно. Оце, лежачи в лікарні, переклав Роберта Бернса. На диво, римована поезія, а вийшла незлецько.

За тематику, що дуже переживальна, хай у тебе голова не болить. Бо життя інколи перевершує творчу уяву в десятки разів. А експресивність — тільки на краще. Поезії я перекладав із таких номерів "Мозаїки": 1) Р. Бернс "A Revolutionary lyric" — "Революційна поезія", № 170, травень 1974 р. 2) В. Б. Їтс "An acre of Crass" — "Обшир зеленого поля", № 174, листопад 1974 р. 3) Дж. Гейнс "And when the Green Man comes" — "Коли приходить Зелений пан", № 179, квітень 1975p.

Зараз у нас розпочався сезон весняно-літньої відгодівлі. Ходимо вишукуємо лікувальні рослини всупереч усьому. Салати виходять майже такі самі як удома. Рецепт одного з них: кропива, кульбаба, подорожник плюс цибуля. Олію та сіль за смаком. У кращих випадках — із кислим молоком. Зілля вишукується й відрізняється за книжкою Кархута "Ліки навколо нас". При нагоді обов'язково придбайте її, незвичайної долі чоловік. Як я зрозумів, Шурочка Ясногорська дуже хвилювалась, бо двічі надсилала телеграми. Але, маючи такого щирого й мудрого чоловіка, могла б переносити все спокійніше. Таж злії люди тільки й чигають на підозри та чвари межи нами. Хай буде певна — то, як співав Вас. Ів., "любов тверда". Цілую нашого татуся. Що він — оре перелоги?Даєш місто-сад ? Його останній лист увійде до епістолярної класики педагогів-гумористів. От утнув татуньо. І Мар'яна щоб поменше глузувала з нашого вченого-орденоносця. Не доросла ще. Вітай Семена і Лідку, усіх й уся. Потрібна мені авоська, бо носити речі нема в чому. А ще мені треба обширу й волі. Чув одного дня, як співала по радіо знайома співачка * "Ой не світи, місяченьку". Просто поза порівняннями. Нова Крушельницька.

Не знаю, може, то від особливої приязні надумую, але вона голосом самим відтворює трагізм, хвилює. Потім ще співали з Київської опери, але жодна не наблизилася до такої віртуозності. Щирість виконання розчулила мене буквально до сліз. — Ну, що б здавалося слова?

Особливо небезпечний державний злочинець Валерій В. Марченко.

31/V-1975

P.S. Хай Алочка більше не надсилає англійських віршів. Поки досить с.

Нещодавно мені потрапила до рук книжечка "Тетради переводчика". Знайшов там одну не те щоб цікаву, а самобутню статтю. Якийсь Олексій Гарбуз (ну й інтелектуальне ж прізвище), літератор довгий час жив на Кавказі * і написав, чому він любить перекладати. На мій погляд, автору бракує серйозності у підході до теми. Хлюпається емоціями та все: люблю, люблю. Менше сексу, шановний. Але як там не було, для історії перекладу ця стаття становить деякий інтерес, а книжечка не моя, то я повністю переписав і відсилаю. Хай у нас зберігається. Зараз дуже сумлінно займаюся літературою. Благо, повно журналів.

Тітонько!

Свідомий свого обов'язку, як родинного так і етичного (ти мені пишеш, а я — давно ні), сів за цього листа. Зараз я з повним правом можу співати блатний шлягер "А мне сидеть еще четыре года". Непомітно, непомітно, а час — тьху й нема. Підбиваючи перші підсумки, бачу, що використовую тюремні літа якнайповніше. Читаю багато преси та літератури, спілкуюся з людьми, котрі чимось зацікавлюють, товаришую. Я не згадав ще про один вид моєї тутешньої діяльності — виробничо-технічний, але буяння моїх здібностей в цьому напрямкові ще не досягло своєї вершини. Це моє особисте переконання. Якщо я неправий, нехай ті, хто читають, виправлять. Головне ж у цій справі горіти бажанням. Як кажуть у країнах, де людина людині— вовк, "you see"**. Шкодую, що нам все ніяк не вдається здибатись. Хотів би поговорити з тобою на деякі теми. Коли я часом думаю про тебе, то творю райдужні плани. Але не знаю, чи не забракне тобі наполегливості при їхньому здійсненні. Спробую дещо пояснити.

Ми надто довго намагалися досягти якогось становища в суспільстві, забезпечення матеріального etc. Власне, під час ні до чого не

зобов'язуючих балачок всі тут визнають, що це спосіб життя міщанський і не для обраних. А наступного дня знову йдуть на роботу, потому прагнення зустріти людину для атоге, якщо ж повернутися додому раніше, то з метою попрати, полатати, прибрати. Глянь-но на той цикл: праця, їжа, розмноження. Чи варте таке життя виїденого яйця ? На роботі пліткують про те: кого, з ким і де бачили, яку кофточку, костюм купили, скільки закуски й випивки було на минулому банкеті, а скільки замовив скнара, який щойно захистився — хіба все це не свідчення примітивізму, якщо не ідіотизму побуту. Тому-от у людини більш-менш нескутого способу мислення настає криза: пиятика або секс. У жінок легше — рятівним колом виступає родина з її клопотами, але й то не на вік. Гадаю, що нормально розвиненій жінці повністю присвятити себе біологічному вирощуванню потомства — протиприродно. Це крок туди, до четвероногих. Багатьом не дано піднятися над суєтою суєт. Бо на питання: навіщо живеш? — просто не відповісти. Якщо кажуть, для того щоб збудувати завод, — гадаю нема потреби оцінювати такий символ віри. Є відповідь і з арсеналу облудників — щобусі були щасливі. Це вже зовсім з тої опери, що "на Марсе будут яблони цвести". Обмірковувати сенс буття з людьми, які мечуть подібні перли, марна трата часу.

Найбільш парадоксально те, що прекрасні принципи загальновідомі. Їх знає більшість людей, та живе за протилежними. А усвідомлення невідповідності між ідеалом та дійсністю приходить на схилі віку, коли вже нічого не зміниш. Як у тому вірші Е.Лі Мастерса "Джордж Грей". До речі, я би хотів поставить до нього присвяту: "моєму приятелеві міщанину". Як там чоловік бідкається під могильною плитою: того не зробив, те не зумів, тоді запізнився. А жити треба було згідно моралі: кожен коваль свого щастя. А наприкінці нема чого шукати винних. Річ ясна, у своєму поступі можна нахапатись і гуль, і синців. Але, коли мета ясна, все те сприймається як минуще, неголовне. Не хочу повторюватись, що всякий пресинг (звільнення з роботи тощо) не страшний, якщо поглянути з точки зору вічності.

Відгуки про книгу Листи до матері з неволі - Марченко Валерій (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: