Листи до матері з неволі - Марченко Валерій

В його голосі бренів метал, коли він поцікавився: — Якщо Марченко припускався антисовєтських висловлювань, то чому ви не сповістили завчасно совєтські органи? Питання стояло руба й уникнути його було ніяк. Марина попросила у судді дозволу не відповідати, але та, не знаходячи підстав, відмовила. І тоді в залі пролунала фраза інтимности: — "Свого часу я дала знати відповідним органам". Адвокат озирнувся на мене зацькованим звіром, з чого я зрозумів, що істина його друг, але робота дорожча. Ну ясно, у функції совєтських юристів відкриття агентів не входять. Мені ці слова з'ясували багато. Тепер я знав, чому КГБ розпочало свої дізнання з моїх друзів — льотчика Віктора Потеряйла та його дружини, ось звідки обізнаність з моєю вдачею та родинними взаєминами. Але зрештою, хіба існування інституції стукачів в СССР для мене новина? Первак скінчила спецвідділ на факультеті іноземних мов Київського Державного Університету. Викладала на курсах стюардес для закордонних летунських ліній, обслуговувала здебільшого урядові рейси. Де був мій розум, коли мене так клясично шили в дурні? Повинно було мене насторожити вже тільки те, що в 1972 році вона супроводжала академіка Писаренка в поїздці до Лондону чи Парижу. Так просто в Совєтському Союзі за кордон не випускають.

Ну, а моя каґебістська саґа? Тричі на різних рівнях пропонувалося мені стати таємним співробітником. Капітан Юшкевич так старанно пояснював мені свого часу, чому саме моя скромна особа привернула увагу органів КҐБ. Адже "Літературна Україна" — центр, навколо якого обертаються всілякі людці. Я ж, молодий, розумний чоловік, працюючи у цій газеті, маю перед очима всіх входящих. Мушу стати термометром, за допомогою якого досліджуватиметься суспільство. Термометром я не став з тим щасливим наслідком, що зберіг власну гідність і опинився в концтаборі. Але це в минулому. Не сідає той, хто нічого не робить. Я ж намагався бути громадянином і дещо зробити. Тепер з Уралу можу радити єдине: обачніше користайтеся послугами аерофлоту. А коли вас все-таки обслужать, як мене, заспокойте себе піснею:

"Викупано в соняшному плесі, Стюардесо, стюардесо!"

1975 р., Урал

Любе нотатко!*

Щоразу радію, дізнаючись, як ти там біля нашоїмами клопочешся. Сама розумієш, мені її шкода, а розрадити від імені дітей її можеш лише ти. Отже, ти — мій повноважненький представник, і, наскільки можу судити з отриманих дописів, справляєшся з тим зовсім і зовсім непогано. Мамочка тебе підхвалює, а я за те цілую у щічки. Пам'ятаєш, як Петька казав Анці-кулеметниці: "Щоки, їй-богу, щоки". Мар'янко, ти на фото така велика, що дивом дивуюся. Парубки тут, як побачили дачну знімку, ввійшли нараз у раж. Всі до мене стали дуже добрими і набивалися із сватанням, ну просто, наче женихи до Пенелопи. Я сказав їм, що ти маєш коханого Одісея і чекатимеш до віка труни (мав на увазі Едика). Але один молодий сорокадворічний жених сказав, що залюбився без міри і теж годен чекати до віка трупи — твого Одісея. Така нечемність мене страшенно обурила і я сказав, що некультурно бажати смерті нареченому моєї сестри. Тоді цей гангстер (він сидить 15 років і невідомо скільки ще сидітиме) сказав, що плює на мою сестру, тобто тебе, а мене назвав собачим сином. З чого я зробив висновки, що він образив і наших з тобою батьків. Далі все розгорталося як у пісні про Ваську-шмаровоза: "тут поднялася катавасия такая". Половина бараку була на моєму боці, друга — на його. Ми ж, вихопивши пера (тобто холодну зброю), закружляли по помешканню в смертельному двоборії. Можеш повірити мені, казали, що кров стигла в жилах.

— Баранячий лою, — заволав я до нього. — Тепер ти відчуєш, яка на дотик моя фінка і можеш бути певен: твоя вага нині збільшиться рівно на стільки ж. Бо я не вийму її з твоєї туші.

— Ха-ха, — люто скреготнув зубами мій супротивник, — я пошаткую тебе, мов капусту, і тоді тобі буде не до веселощів.

Далі вибухнув страшними лайками й кинувся в мій бік з наміром проштрикнути, мов тюфяк. Але це було не легко зробити. Мусиш пам'ятати — коли ти обливала мене водою, і я не стерпівши непоштивості до старшого брата, гнав тебе спочатку подалі словесно, а потім із криком "уб'ю гаду" аж поза меж дач "Педагог", то я досить добре бігав. Тепер отой вишкіл став мені в пригоді. Я прудко розвернувся і помчав поперед нього з голосним "ура". Цю тактику ведення війни я перейняв від наших предків-скіфів. Свого часу вони відступом виснажили військо перського царя Дарія, а потім розбили його вщент. Переможне "ура" мало свідчити про незламність духу відступаючого. Одне слово, гасали ми хвилин півтораста. Яупрів, але й він, мушу тобі сказати, виглядав аж ніяк не кращим чипом. Ось тоді я вирішив налетіти на нього, мов прудкий яструб, а ніж мій мав із пронизливим посвистом розітнути повітря і... Ось-ось я мав поцілити кривдника та виграти бій. Адже надихала мене свідомість того, що захищаю честь сестри. Святе небо прийшло мені на допомогу, бо в моє тіло ввілялася міць і відвагою наснажився дух. Запевняю тебе, я б неодмінно переміг, якби не надійшли дружинники. О кляті пацифісти! Вони зіпсували весь кайф і розвели нас по різних покоях. Мій суперник ледве йшов. Піт цебенів із нього, мов кров із дикого кабана, встріленого спритним мисливцем. Мене ж бо друзі щиро вітали із звитягою. Адже вона й так була очевидна. Fin (is)

Ну, це я для розривки написав тобі каторжанську фантасмагорію. Але ти вже, дійсно, велика, а я вважаю тебе все ще малою. Тому й кепкую потроху. Пробач, потятко, мабуть перебрав із тими повчаннями. Хочеться дуже, щоб була кращою, розумнішою. Не буду болє. Your Brother.

31/Ш-1975

P.S. Не псуй тітці програвана. Досить, що роздушила мої запонки. Скільки можна ?

Мамочко, добридень! Хочеш, щоб писав детально. Неможливо! Отримав від Алочки ще одну стерео — моргуха з келишком. А перед тим була з телефоном. Дякую. Коли є, давайте ще. Гнатюка радо б і сам послухав. Хоча бачу з репертуару — нового не вельми багато. Принаймні, більшу частину знаю й чував. До речі, його концерт транслювали по телебаченню. Чи записала Мар'яна на магнітофон і чи записуєте ви останнім часом що-небудь? Іванові надіслали вирізку з "Вечірнього Києва", де про пожежу. Видовище, мабуть, було, справді, на рівні. Як Повітрофлотський міст, чи перекрили його зараз назовсім ?

Чому ні про що не прошу? Ти сама пересвідчилася: від тебе нічого не доходить. Так було і з ліками, і з молоком, і буде далі так само. До речі, якщо Вадим умовлятиме слати посилку та бандероль — не роби цього. Не можна, на жаль. Білизна моя поступово розлазиться, але до літа вистачить. Поцерував шкарпети, то сезон ще поношу. В нас уже розпочалася весняна погода. Незвично тепло, я змінив валянки на чоботи і встиг намуляти ногу. Кепський з мене солдат, зате зек нівроку. Прилаштувався. Щоб не знидіти, жартуємо. З одним москвичем весь час розігрували сцену з п'єси В.Іванова "Бронепоїзд 14-69". Я.Загуди, 154

Филонов. Він: — Не загужу... (пауза)...Сына маво вбили. Я: — Ах (і заточуюся додолу, ніби зомлівши). Цей страшний реалізм — щоб аж мурашки бігали — в кращих традиціях МХАТу й франківців у таборі виглядає досить кумедно. Ага, віддали № 2 "Иностранной литературы" (№ 1 не одержав), як далі буде, не відомо. То ти вже поцікався в Києві: чи зробили вони переведення? Поклопочися також про листи, або ж надішли мені їхні номери, і я займуся тим ділом сам. Бачу, що деякі пропали. Через те потрібно звернутися до Міністерства зв'язку СРСРз вимогою виконувати свої функції сумлінно. Інакше в суд. Все це викласти в рекомендованому листі, або ж, знову кажу, написати мені, які саме пропали. Добре, що ти зрозуміла з усякими цупренками: "нема рятунку ні від кого". І ще раз нагадую, не смій нічого просити без мене. Не вживаю категоричніших слів для заборони, але ж повинна й так пам'ятати: зараз усе вирішую я. Сьогодні гарна погода, і мені згадався Київ. А вранці по радіо передавали англійську пісню "Зелена трава моєї домівки" /Green grass of home — з репертуару Тома Джонса /. Які там гарні слова! Палке вітання Семену, Бровку та Лідці. Вдячний, що не забувають. Привіт Ліні та Дмитриковому батьку, дядькові. Шурочка Ясногорська* справді добра жінка, а чоловік її справжній послідовник Ганді — непротивления злу і втілення доброти. Мабуть, непогано їм вдвох. Пишеш, що мрієш про своїх невісток. Я теж про них мрію. Так давай помріємо разом. Цілую любесенько тебе, татка, всіх. Син.

15/IV-15

Люба мамочко!

Розпочинаю новий цикл листів: зараз якось аж пишеться легше. Побачив тебе вже не над усяку міру схвильованою, вже заспокоєною й чуюся багато краще сам. Ніколи раніше не думав, що думки про близьких можуть перетворитися в справжні тортури. У мене ж їх лише про матір, а коли дружина, діти? А ще є такі варіанти, які навіть романістам не снилися. Ну, скажімо, самотня сліпа мати. А ми, що ми, видужимо неодмінно. Переживав за тебе, бо їхала сама. Все-таки треба, щоб хтось супроводжував у таких випадках. Ти ж-бо їдеш на Урал, а тут крім усього повно людей непевних, злодіїв. Та й ті, що певні, є такими, часто, на перший погляд. Одержав твого листа, Мар'яниного, тітчиного — все о'кей. Наша дівашечка вимахала нівроку, росте щось симпатичне. Тільки помилок у листі вистачає. Чи це вже твоя провина, що погано вичитала. Не маю нічого заднього на думці, вона, справді, не дуже вправна в письмі. Хлопці роздивлялися фотку й одностайно схвалили. Я її тепер буду взивати Бетсі. Санітарка Бетсі. Платівки всі мені віддали того ж дня, а через пару днів вручили й білизну. Цього разу минуло без пригод. Ліки одержав і прийняв уже до середини. Пішов на працю з середини місяця. Сумки а торби, бодай... Пишеш, що у Шурочки перенесено весілля на Жовтневі. Ну нічого, хай молодята ще потерплять. Яка зрештою різниця, коли одружуватися. Мамусю, дивує мене твоє захоплення тим романом Загребельного. Облудницький твір. Стверджує примат православ'я над католицизмом, більше того, культурну вищість Київської Русі над Європою змальовує як об'єктивний історичний факт. Блюзнірство і найсправжнісінька літературна спекуляція. В псевдопатріотизмі, та ще й а Іа Загребельний, варто розбиратися. А те, що він уміє нанизувати слова, невелика заслуга.