Ціна помилки - Баркалов Руслан

Трохи далі фонтан. Красивий фонтан. А біля нього сидить дівчина. Радик іде ближче. Раптом, в цій молодій незнайомці він впізнає Вероніку. Вона сидить сумна.

– Радик! Що ти тут робиш? Невже ти теж мертвий!?

– Ні, я живий. Ніби живий – якось не впевнено відповідає він – А ти що тут робиш?

– Я? Я давно мертва. Я вбила все, що ти любив і тепер тут чекаю на тебе. Я мучусь тут – бо вкрала життя. Знищила три молодих життя І несу покарання. І буду нести доти – доки ти мене не пробачиш.

– За що? Я …

– Я тобі збрехала тоді! … Я знаю, що ти мене не навидиш. Знаю, що через мене ти став іншим. Якою я була дурною. Я знаю – ти любив мене. Ти хотів щоб все було гаразд. Але я тебе не дочекалася…

– Той що? Я не жаліюсь ні на що…

– Я тебе втратила…Я стала сучкою...Я вбила дитину … А потім сама покінчила з життям… Радик…Я втратила все …Абсолютно все…

І вона плакала. Плакала але сліз не було. Він дивився на Вероніку і розумів – колись він любив цю людину. Але чи любить він її зараз? Радик не відчував нічого. І хоч це був лише сон. Сон, котрий кошмаром мучив його вже кілька тижнів – все одно він не відчував нічого. Тепер ця людина була йому чужа. Просто чужа. Дуже далека. Так, ніби не знайома людина.

Радик прокинувся. Він був весь мокрий. Знову холодний піт. Знову те саме. Чому? Дивне питання. Все ж як не як сон. Ні, Радик не вірив у сни. Звичайно, він взагалі тепер у мало що вірив. Все це було для нього лише страшним сном. Радик відкрив очі. Біля нього спокійно лежала Патриція. Вона поглянула на нього і спокійно спитала:

– Ну що, знову те саме? Давай підемо до психолога?

– Куди? Ні навіщо? – з просоння спитав Радик – Я що, по твоєму, псих?

– Про що ти говориш….Ну ти ж мучишся…

– Ні. Хто тобі сказав. Я просто так міцно сплю…

Це було не вперше. Чого боятися? Звичайно чого боятися якщо ти публічна особа? Цікаво, а що скажуть інші – ось він справжній страх і залежність. І ця залежність ставала що раз то сильнішою. Було боляче. Але виносити це Радик боявся. Він боявся показатися слабким перед іншими, перед Патрицією, перед собою.

Він торкнувся устами руки Патриції. Дівчина відчувала на руці його подих, теплоту, його доторки. Вона закрила очі і розслабилась. Радик був вперто ненаситним.

Йому було завжди мало. Мало любові, мало ніжності, тепла, мало ненависті і пристрасті. Ця нестача ніби була чимось спровокована. Але ніхто не міг вгадати чим. Він мінявся на очах.

Галва 8

Віка сиділа сьогодні в дома. Їй не хотілося нікуди йти. На дворі падав дощ, на дорозі робилися великі круглі калюжі. Небо було темний і не привітним. І хоч це було літо – погода цьогоріч була явно не літня. Дівчина вже подала документи і тепер чекала лише результатів. Радик допоміг, як і обіцяв.

Її взяли без вступних екзаменів. А це багато значило. Віка чекала день, коли нарешті приїде її Радик. Хоча останнім часом він і не дуже спілкувався з нею. Так, звісно дзвінок за кордон це дорога річ. Але ж колись він це робив значно частіше. Можливо просто не має часу. Таке пояснення цілком влаштовувало дівчину.

Вона лежала на ліжку і слухала музику. В той період якось пішла мода слухати музику на мобільних телефонах (котрі тепер мали уже не погані можливості). Зараз мала прийти Іра, краща подружка. Ще вчора вони домовились піти разом на дискотеку. Однак, в останній момент Віка вирішила що не хоче. Сама не знала чому. ле щось ніби не пускало.

Телефонний дзвінок заставив дівчину відірватися від свого зайняття. Це була Іра. Подружка повідомила, що не може скласти компанію через те, що до неї приїхав дядько десь із закордону. Це дуже врадувало Вікторію, оскільки вона не хотіла ані йти ані відмовляти подружці. Вона в двох словах сказала подружці проте, що має погані відчуття щодо сьогоднішньої дискотеки. Вони поговорили ще кілька хвилин. Дівчина трохи заспокоїлась і пішла на кухню.

Мами вдома не було. Тому дівчина вирішила сама трохи по куховарити. Віка ввімкнула радіо і під "хорошу" музику почала орудувати каструлями. Вона була простою роботящою дівчиною тому її будь-яка робота не страшила.

За кілька хвилин кухня наповнилася ароматом смачної, свіжої їжі. На дворі уже почало темніти. Скоро мала прийти уже мама. Дівчина старалася так, щоби мама могла прийшовши поїсти свіжого звареного.

Раптом вона почула як з кімнати дзвонив телефон. "Невже мама знову затримається ?" – подумала дівчина (так часто бувало коли було багато роботи). Однак, дзвінок був не мамин. На екрані висвічувався якийсь не знайомий номер. Дівчина натиснула "відповісти", приклала до вуха трубку і почула так знайомий голос:

– Алло! – заговорив голос – Привіт мала! Як ти там?

– Радик, це ти?

– Звісно я! А хто іще! – засміявся голос – Уже не можеш мене впізнати?

– Вибач, трохи важко було.. тай.. ти з іншого номеру..

– Ну ну …. Скоро приїду. Доречі, вітаю тебе моя студентко!

– Дякую Радик! Я.. Я не знаю, що сказати…

– А ти нічого не говори – засміявся Радик – Тим більше, що я не був на твоєму дні народження. Так, що готуйся. Я приїду і все передаш поцілунком. Добре?

– Звісно що так! – Віка не знала що відповісти. Вона боялася, що не будь спитати. І взагалі, для неї це був якийсь не зрозумілий шок.

З одного боку вона дуже чекала на ці слова вже цілий рік. Не одна недоспана ніч, не одне розчарування, не один страх. А з іншого – вона чомусь боялася. Сама не знала чого. Але боялася. Це був ні навіть не страх але якась не зрозуміла для неї самої реакція. Дівчина сіла на ліжко. Її мучили якісь не зрозумілі сумніви.

Вона навіть не відчула як до кімнати увійшла мама. Вона сіла поруч дочки і обнявши її тихо прошептала на вухо:

– Що сталося? – Це дивно виглядало. Адже мама завжди була не надто добра до своєї дочки.

– Нічого – все добре мамо…

– А ж бачу … Ну розкажи мені що сталося!

– Та нічого!

– Радик має приїхати?

– А ти звідки знаєш?

– Я сьогодні коли поверталася з роботи маму його бачила. Вона і сказала. Але …

– Але що?

– Він дуже погано почувається. Можливо він дуже хворий.

– Мам він щойно говорив. Все було добре!

Розмова в певній мірі була "натягнута". Віка не надто довіряла мамі. Вона звикла до самостійності.

Глава 9

Ніч. Вона як примхлива леді. Ніч, вона як коханка. Вона як незалежна жінка. Вона має своє право, свою заворожуючу чутливість, свою пристрасть і свій страх. А скільки всього вона ховає. Скільки пристрасті і кохання. Скільки надій і сподівань. А скільки болю скриває її темнота від посторонніх очей. Ось вона ніч. Темна пора. Відлік часу, що рахується у темноті і таємничості. Ніч скриває. Вона ховає те, що не встиглося зробити або не можна бачити чужим очам. Одне слово а скільки асоціацій.

Вона любила ніч. Холодну, темну пору доби. Час, коли все місто засинало і наступала тиша. Коли люди втомлені своїми нескінченними дурними сварками нарешті заспокоювалися. Вона любила бути на самоті. В тишині із собою. Тоді, при світлі місяця, було найкраще, найромантичніше.

Вікторія Борщовська. Це була не просто дівчина, не просто знайома, не просто любов. Вона була колись для Радика всім. І напевно що й так би і залишилася. Пройшло майже тринадцять років як вони востаннє бачилися. Вікторія була старшою від Радика на три роки. Їхні пристрасті тривали зовсім не довго.

Молода, красива, розумна, перспективна і багата білявка. А він – якийсь там хлопчина. Бідний, тихий, нічим не помітний. Однак, дружба цих "двох холодних зірок" як пізніше всі називали їх була за довго до. А все почалося ще із школи.

Вона була у випускному класі. "Королева розбитих сердець" – як її тоді називали. А він лише у восьмому класі. Молодий, наївний, щирий, чистий. За нею тоді бігали майже всі хлопці району. А він – тихоня.

Вікторія була висока блондинка з красивими карими очима, білою шкірою, тонкими жіночними рисами і тонким станом. Шансів у Радика не було. Але вона чомусь звернула тоді увагу на нього, нічим не примітного хлопця. Але лише в якості друга. Потім у них закрутився роман.

Це був перший роман у житі хлопця. І він запам'ятався на все життя. Їхні прогулянки довгими осінніми вечорами. Поцілунки при місяці. Розмови мало не до ранку. Це була любов. Перша, котра буває лише раз в житі. Але найсильніша, найпристрасніша, щира. А потім університет вкрав її у Радика. Назавжди.

Вікторія працювала лікарем. Вона була одна. Її краса і легковажність притягували до неї чоловіків. Але й водночас відганяли їх. А Радик?

Вона про нього давно вже не чула. Тай повертатися тоді, після тієї зради не хотіла. Хоча він був би її точно простив. Потім було університетське життя повне пригод. Нарешті робота. Але вкінці кінців за своє розгуздане життя (кілька абортів) отримала діагнос на все – безплідність. Ось така була заплата за свої походенькі.

Але Віка продовжувала жити. Робота, котра забирала більшу частину часу, а в дома дві кішки і дві собаки. Ось і вся сім'я теперішньої Вікторії. Їй було уже давно за тридцять. Але не було нікого. Колишні друзі кинули її, коли Віка попала в лікарню після страшного дтп. Два тижні в комі. Далі операції і реабілітація. Довгих півтора року Віка була повністю погружена в фустацію. Однак, якимось дивом все ж таки змогла повернутися до реальності.

Після того жінка вирішила зав'язати з минулим на завжди. Колись вона дивилася на Радика зверхньо як він її просив про це. Тепер же Віка все добре розуміла. Але було пізно. Ціна за минуле була дуже високою. Вона не зможе мати дітей. Ніколи. А ще – до неї прилипла слава шльондри. І все, що би вона тепер не робила – все рівно для всіх залишалася курвою. Навіть рідні батьки іноді це (так не спеціально) нагадували.

Єдине, що спасало то це робота в іншому місті. Вона була направлена до сусіднього міста за десять кілометрів. Відстань була не надто далекою і водночас можна було спокійно виконувати свою роботу без сторонніх підколок.

Вона давно поховала Радика. Тай навіщо він їй був тоді здався. В той час ніхто не сподівався, що з не помітного, нічим не знаного хлопчини стане мега зірка. Лише рік назад ненароком побачила фільм з його участю. Віка навіть не могла собі уявити, що Радик тепер один із "жителів" Голівуду. Для неї це був справній шок.

Вона сиділа за столиком кафе і пила чай. Простий чай з лимоном. Якось це виглядає не логічно.