Ціна помилки - Баркалов Руслан

Раніше вони разом інколи зустрічалися, щоб десь відпочити. В Кетлін він навіть був в якісь мірі закоханим (якщо Радикову поведінку назвати закоханістю).

Раптом на порозі з'явився Радик. Він наче привид тихо пройшов, так що навіть ніхто не відчув його приходу.

Радик став в темному кутку. Він розгледів усіх присутні і продовжив свій прохід прямо до Люка, що стояв в компанії Патриції (дочка мера міста), Кетлін і Роберта (співак, рок музикант).

– Привіт Люку! Не чекав мене уже! – подав руку Радик – А я з подарунком для тебе!

– О боже! Радик! Ну чесно, не сподівався вже тебе бачити! А що це? – вказав пальцем на пакунок здивований Люк.

– Відкриєш і сам побачиш – загадково усміхнувся Радик – Не бійся ніхто тебе не вкусить.

– Що ж могло статися що ти прийшов? – уїдливо спитала Леслі. Вона саме підійшла до цієї компанії. Їхню взаємну антипатію знали давно. Вона була старша від Радика років на десять але так і не змогла нічим похвалитися. Театр, кілька ролей другого плану в кіно і все. Вона заздрила хлопцеві. Але крім того ще й любила його діставати дурними фразами. На котрі Радик відповідав гострими словами.

– А от нема кому мене подіставати! – з усмішкою відповів хлопець – Що не чекала? А доречі Леслі, ти б глянула на себе в дзеркало .В тебе вся підводка потекла!

– Не може бути ! – скрикнула та і побігла шукати дзеркало.

– Класно ти її! – сказала Кетлін, котра теж не долюблювала Леслі.

– Та я нічого їй не сказав… просто пожартував …. Гарно виглядаєш! Тобі ця сукня личить.

– Дякую. Може потанцюємо?

– А чому б ні!

– Друзі, друзі я щось пропустив – обернувся Люк – Ви куди?

– Танцювати!

– Ніяк не розумію, і чого ти весь час ходиш в штанах. Тобі так пасує плаття – продовжував Радик уже танцюючи

Рухи Радика були легкими. Ніхто ніколи не бачив раніше щоб він так вміло танцював. Така пластика, такий ритм, такий крок. Всі були шоковані. Так, ніби перед ними був справжній, професійний танцюрист.

– Божественно! Що скажете – вигукнув Роберт – Майку, ти коли не будь бачив щось подібне? Він ще й першокласний танцюрист. От Радик…

– А ти що думав – відізвався Майк – Думав він простий хлопець.

– Хлопці, а хто хоче скласти йому конкуренцію? —– звернулась Саманта – Може ти, Стіве? Давай потанцюємо!

А музика заворожувала, втягувала в якийсь, ніби інший світ. Змушувала зриватися зі скелі спокою і падати в невідомість, забуваючи все.

– Радик, ти дуже красиво танцюєш – промовила дівчина – Подивись лише з якою заздрістю дивиться на нас Саманта…

– Я думав ти скажеш Люк – засміявся хлопець – І зрештою, не бачу цього…

– А куди ти дивишся? Ти взагалі тут?

– Тут я, тут – засміявся він – Дивлюсь на твоє волосся. Знаєш, це набагато краще аніж їхні пики.

– Радик ти страшний обманщик. Скільки у тебе масок всього?

– Багато моя люба, багато!

– Ти постійно усміхаєшся. А сам?

– Кетлін, я звик говорити людям те, що вони хочуть почути. А не те, що я переживаю!

– Чому? Хіба так …

– Так можна! Так треба! І так легше! – обірвав розмову Радик – Більше того, так ніхто і ніколи тобі не наплює в душу!

Вечірка закінчилась пізно. Всі порозходилися аж під ранок. Одним із перших пішов Радик. І тут таки почалося інтенсивне обговорення його так сказати поза очі.

Однак, для Радика це мало що значило. Його мало цікавило те, що про нього говорять. Він давно перестав звертати увагу на все, що творилося поза його плечима. Це був зовсім інший Радик, зовсім не той хлопчина, котрий боявся подивитись дівчині в очі. Це була інша людина. Людина, котра перестала жити зайвим. Багато хто, навіть з друзів, не знав хто стоїть перед ним. Зміна, яка відбувалася була дуже сильною. Це вже був далеко не той Радик, котрого всі знали. Це був зовсім чужий для всіх і себе самого чоловік.

Радик з Кетлін втекли з вечірки швидше. Ніхто навіть не помітив як вони зникли. Проте обоє вирішили за краще прогулятися під нічним небом в тишині мерегкотливих зір.

– Радик скажи, чому ти так поступаєш? – спитала дівчина.

– Що саме ти маєш на увазі?

– Сам знаєш! Чому, коли ти комусь подобаєшся то не звертаєш уваги на людину?

– А яка тобі різниця до того? – якось спокійно спитав Радик – Хіба я до тебе якось так поставився?

– Ну… можливо ні але…

– Але що? Кетлін, я звичайна людина. Чого всі на мене дивляться як на божество!

– Бо ти не просто людина. Ти для багатьох і є божество! Подумай про це …

– Давай краще не будемо про це. Дивися яка гарна ніч у нашому розпоряджені…Які зорі…. Яка краса…Яка тиша..

І вони обоє замовкли. Це мовчання було чимось новим для Кетлін. І для самого Радика. Він відчував сум.

Вперше за довгі роки він відчув як б'ється його серце. Але не від пристрасті, сліпої, безглуздої пристрасті тіла.Ні. Від чогось іншого. Але від чого?

До Кетлін він не відчував нічого окрім доброї дружби. Однак, все ж в повітрі пахло чимось іншим. Він вдихав це повітря так, ніби вперше навчився дихати. Так ніби востаннє це робив в своєму житі.

А ніч була такою теплою, весняною і по-справжньому романтичною….

Частина VI

Ніч. Вона приносить свої чари, свою красу, свої правила. Це час для закоханих. Час для бурної фантазії. Час для любові і пристрасті.

Ніч, це не просто пора доби – це щось більше. Набагато більше. Це романтика і вогонь шалених сердець. Це сила пристрасті. Врешті решт це таємниця.

Глава 1

Вона прокинулась ранком від шуму, що линув десь знизу. Дівчина відкрила очі і побачила, що біля неї нікого немає. Вона ще лежала так нерухомо якихось хвилин десять доки не почула чиїсь кроки по сходах.

Кетлін відкрила очі. О боже, це був не сон. Вона була в нього в дома. Кімната скидалася на середньовічну спочивальню якогось графа чи князя. Все в історичних окрасках. "Яка краса!" – встигла подумати дівчина. В цей же момент в кімнату з підносом зайшов Радик. Він наблизився до ліжка, поклав все на столику неподалік а сам сіл біля дівчини.

– Доброго ранку моя феє – усміхнувся він – Як тобі спалось? Я вирішив встати дещо раніше..

– Радик ти просто… я…

– О так, я знаю, я свиня – засміявся він – А ти не лише акторка хороша. Ти ще й гаряча любовниця!

– О Радик…я почуваюся так ніби….

– А ти не думай нічого. Просто розслабся – і він поцілував її в губи.

– Радик ти знущаєшся… – відмахнулася дівчина.

– Та перестань. Розслабся і насолоджуйся ранковим повітрям

– Радик, ти змінився. Це всі бачать! Що сталося? – останнє звучало як вирок чи питання. Але питання доволі серйозне. Питання, на яке відповідь Радик не збирався давати ніколи і нікому. Але з Кетлін все було по іншому.

Дівчина піднялася в ліжку. Її довге, шовковисте волосся спадало на плечі пасмами і вкривало груди і шию. Кет була красунею.

Зрештою, Радик полював завжди тільки на дуже красивих дівчат. Однак він ніколи ще не спав з друзями. А Кет саме була його доброю подружкою. Але тепер це вже не мало ніякого значення. Він дивився на неї так як і до того. Для нього нічого не змінилося. Вона була для нього далі другом. І все що відбулося минулої ночі залишилося там, в минулому. Новий день. Нові правила. Нова надія і нова любов. Це був принцип Радикового життя.

Він подивився на дівчину, потім перевів погляд на картину що висіла на стіні навпроти ліжка. На картині була зображена жінка. Це була Елеонора Аквітанська, мати відомого короля Річарда Левове Серце. Її молода краса вражала людей. Але чому саме вона? Що мало означати це, що у спальні висів цей портрет? Невже Радик зійшов з розуму! А може він просто шукає подібних цій витонченій красі голубої крові! Власне, останнє і було чимось подібним до правди.

Краса жінки зачаровувала, манила своїм поглядом і тягнула у даль віків. Туди, у далекі століття назад. У час містичних замків, рицарських турнірів і славетних походів. У час героїчних і трагічних сторінок історії людства. У часи іншої, відмінної від нас епохи. Епохи зради і кохання, розлуки і егоїзму, святих отців.

Радик ще раз уважно подивився на Кет. Потім він поволі провів поглядом по тілі дівчини і зупинився на очах. Її очі блищали. Вони випромінювали якусь невідому радість. Невідому йому але напевне відому тільки їй. І ця таємнича усмішка, що застигла на її устах змусила Радика ще раз поцілувати її. Але цей поцілунок був не настільки гарячим як попередні. Ні, він не був таким холодним як з іншими. Все ж дещо прохолоднішим ніж попередні. Але він не хотів на цьому зупинятися. Радик обняв дівчину і ще раз їхні уста зійшлися в поцілунку. На цей раз гарячому як розпечене залізо, пристрасному, божественному. Так, наче це був поцілунок між двома божествами а не простими смертними. Так, наче вони кохали одне одного все життя. Так, наче вони чекали тисячу років на цю мить. Ніби нічого не існувало навколо для них.

Кет обнімала його за шию, її руки ковзали по його спині доки їхні уста зливалися в шаленій пристрасті. Радик стягнув рукою ковдру і перед ним постала оголена Кет. Її красиве, молоде тіло зводило з розуму. Він торкався її губами її тіла, цілував її груди, обіймав і вони обоє тонули в пориві солодкої і грішної пристрасті.

Глава 2

Віка сиділа в дома. Вона готувалася до екзаменів. Весь початок літа майже проходив для неї у книжках. Майже студентка. Майже доросла. От воно, життя. Але все ж вона не здавалася.

Від часу зустрічі з Радиком вона дала собі слово і дотримувала його. Її гріла лише одна думка. Думка про те, що скоро настане літо і її коханий Радки приїде. Як же вона хотіла побачити його нарешті. Бодай трохи, бодай лише краєчком ока. Як їй не ставало його ніжних обіймів зараз. Вікторія з сумом згадувала ті хвилини, коли вони були разом. Хвилини їхнього першого знайомства, зустрічі, поцілунки, вечори проведені разом. А на столі стояла книжка, яка повертала дівчину із кольорових спогадів і приємних мрій до сумної реальності.

Але це не заважало дівчині успішно закінчувати школу. Те, що вона була сама ще нічого не означає. Віка себе переконувала що воно того варте. Адже, її хлопець приїде і все буде добре. Він – її герой, справжній геній. Хоч може і каверзний. Але такий хороший, такий красивий.

---------------

Київ. Прекрасне місто. Столиця України. Старе місто. Перше місто Радикового знайомства з вищим світом. Місто його першого смілого кроку і першої помилки. Місто, в котре він ніяк не хотів повертатися і згадувати.