Ціна помилки - Баркалов Руслан

А що це має значення?

– У вашому випадку – так. Міс ви дуже хворі. Ми робимо все, що можемо. Але цього не досить….

– Лікарю… будь-ласка…

– Просто тримайтеся. Що я можу вам сказати.

– Але ж має бути якесь лікарство ….

– Лікарство є. Операція. Але це не дає вам гарантій.

– У мене немає грошей на операцію. Лікарю я помру – сумно константувала вона.

– Гроші є. – відповів лікар – За вас оплатили. Справа в іншому…

Далі вона не чула. Хто б міг оплатити таку суму? Невже Неси! Звідки у неї скільки грошей готівкою. Та ще й так швидко. Це якась помилка.

– Лікарю це напевно помилка. Мене не має таких грошей, щоб можна було оплатити і у моєї…

– Ні, це не вона – обірвав лікар. Він поглянув на неї ще раз – Один ваш друг перевів щойно потрібну суму. Та я маю сумніви чи це ваш організм витримає. Хоча варто надіятися на краще. І я, власне, прийшов переглянути ще раз ваші показники.

– А Неси, де вона?

Містер Моріс нічого не відповів. Він пильно поглянув на дівчину. Цей погляд багато чого говорив. І водночас мовчазно скривав щось. Лікар щось не хотів говорити. Значить щось все ж таки сталося. Він знає правду, котру не хоче сказати їй.

– Лікарю Морісон, скажіть правду! – зупинила його Лі – Я хочу знати правду!

– Міс, вам не можна хвилюватися – ніяково відповідав лікар – Розумієте….

– Вона відмовилася від мене? – вперто допитувалася Лі.

– Ні. Вона більше не з нами…

– Як це ? Ви щось приховуєте! Будь-ласка!

– У неї було виявлено аналогічний діагноз. Вчора ранком її знайшли мертвою у ванній. Це все що я можу сказати. Мені шкода міс.

– Дякую лікарю…

Він вийшов закривши за собою двері, а Лі лежала і в не з очей знову текли сльози. "Чому так? Чому доля така не справедлива – запитувала себе вона – За що? Ну чому? Для чого тепер жити? Я більше не маю навіть єдиної подруги… Я нікому тепер не потрібна…".

Наступного ранку Лео знайшли мертвою. Лі так і не дізналася, що саме Радик надіслав в лікарню де вона лежала гроші на операцію. І навіть збирався приїхати. Вона пішла із життя завершивши найбільшу помилку – не дочекавшись світанку.

Глава 5

Радик лежав в ліжку і солодко спав. Він вже давно солодко не спав. Йому снився сон. Чудовий сон. Так ніби він дома. Все начебто насправді. І наче всього цього з ним не відбувалося. Він просто малий провінційний хлопчик. Ось він грається в пісочниці. Будує замки.

Раптом картина змінилася. Все ніби потемніло. Він почув біль. Страшний біль у тілі. Радик відкрив очі і побачив над собою маму котра плакала. Але чому вона плаче? Та вона ніби його не бачила. І ніби всі знайомі. Він бачив перед собою знайомі обличчя, чув голоси, котрі про щось перешіптувалися. Багато друзів. Дуже багато людей.

Радик ходив поміж людей, питав їх про щось але його ніби ніхто не помічав. Раптом він почув з-за спини голос: "Він помер…Сьогодні ми втратили кращого друга, сина, колегу…". Йому стало страшно. Невже це все насправді. Радик хотів якось пояснити що це не правда але його ніхто не чув.

Він прокинувся. Тіло обливав холодний піт. "Боже правий – подумав він – Слава Богу це лише сон. Жах". Він полегшено здихнув. Це був всього лише сон. Але що воно могло значити? Збоку лежала Кет. Вона тихо спала. Її ніжне, молоде тіло торкалося його. Навіть тепер, у сні вона усміхалася.

Радик забув на мить про все. Від щастя? Зовсім ні! Ну яке там було щастя. Він знав, що Кетлін завтра піде. І все скінчиться одним вечором. Але що тоді він відчував? По суті, нічого. Він лежав. І хотілося, щоб ця мить тривала вічно. Щоб все залишалося як є. Він забув і про те, що десь далеко звідси, там на іншому континенті хтось в цей час думав про нього і чекав одного – зустрічі.

В голову вдарила думка: "Та ж в Україні ще має бути Віка. Я ж обіцяв їй допомогти зі вступом". Він тихенько протягнув руку до свого записника, котрий завжди стояв поруч біля ліжка.

У Радика останнім часом почала розвиватися амнезія. Він втрачав пам'ять, забував усе, що мав робити, прийти на зустріч. Взагалі про будь-які справи. Хоч як це було важко з таким жити все ж звернутися до лікарів він боявся. І це мало свої підстави.

Звичайно, тобі ніхто не скаже в очі чогось поганого. Всі поставляться із розумінням. А от в пресі поповзуть чутки на зразок: "Радик – алкоголік". Або "молодий талант допився так, що втрачає пам'ять".

В пресі ітак багато про нього ходить домислів, легенд, чуток. Перебор теж має свій негатив. Якби там не було але Радик завжди записував тепер усе в своєму, колись подарованому саме Танею блокноті. Це єдине що залишилося йому на згадку про рідне місто і колишнє життя.

Тепер він, Радимир Воловській, відомий актор, письменник, критик. Ось так, доля змінюється мало не що хвилини.

Радик розслабився. Він обняв сплячу Кет і відчувши теплоту її тіла сам почав засинати. Йому снився дім, дитинство, мама… він усміхнувся…

Глава 6

Вікторія стояла перед дверима. В неї сьогодні екзамен. Останній екзамен і все. Ось вона довгоочікувана воля. Єдине що треба це лише здати цей екзамен. Вона має його здати добре. Адже їй треба поступати ще. А крім того ще й приїде Радик.

Ось настала вже її черга. Віка зайшла до класу. Перед нею сиділа екзаменаційна комісія. Вони між собою про щось шепталися. Дівчина тихо підійшла до стола де стояли білети, витягла і сіла на першу парту не далеко від стола де сиділа комісія.

Вона сиділа перечитувала питання і згадувала всі білети, котрі так старанно вчила. В голові була суцільна каша. Але дівчина старалася бодай на чомусь зосередитися.

Мимоволі дівчина почула як хтось із вчителів сказав іншому : "…цій треба поставити високу оцінку..". Вікторію ніби током вдарило. Вона не знала що й думати. В горлі щось почало душити. Вона не розуміла що це значить але це виглядало дуже якось низько. Однак дівчина мовчала. Вона не зрозуміла і те, що її відповідь оцінили справді як бездоганну. Але чому? Дивно було дивитися на все це. Їй було важко оговтатись від цього. Невже хтось намагався змусити покласти їй оцінку? Звичайно, це було звичним явищем в той час. Але все ж.

Вона вийшла зі школи. На душі було якось ніяково перед усіма. Так ніби це вона сама собі замовила все. Так, ніби вона змусила когось вплинути на той клятий екзамен. Вона сіла на лавку, що стояла не далеко від самої школи. Дівчина дивилася на все це і думала. Про що були її думки. Звичайно що про результат, про літо, про вступні. Раптом задзвонив телефон. То був Радик:

– Ну що мала, як там екзамен – спитав він.

– Ще не знаю. Ніби добре – говорила дівчина намагаючись приховати те, що було.

– Не переживай, все буде супер! – запевнив він – Ти до вступу готуєшся?

– Так. Але …

– Ніяких але. Вікі слухай мене уважно. Ти поступиш на факультет журналістики… Або на міжнародні відносини…

– Радик, але ж я … ну у мами нема грошей на це. І я можу не потягнути. Я зібралася в педагогічний.

– Що? – крикнув Радик – Збирайся куди хочеш. Ти поступиш туди куди я щойно сказав. А зараз я біжу…

– Радик зачекай. Скажи як ти ?

– Все добре. За місяць приїду. Головне не переживай. Я буду з тобою на вступних… Все бувай.

Це дещо втішило дівчину. А разом із тим і розгубило. Радик говорив якось не зрозуміло. Так, ніби це робив все без будь-якого бажання. Але чому? Він завжди появляється зовсім несподівано на кілька хвилин і потім знову зникає. Куди? І це було найзагадковішим. Він завжди говорив до неї з словами підтримки, розради. Завжди давав надію. І цього разу теж. Йому варто вірити?! Хто знає.

Вікторія ще не знала проте, що про всі екзамени було наперед домовлено. І що саме Радик це зробив. Що саме він своїм дзвінком до директора змінив хід її екзаменів.

Дівчина поверталася додому. Вона була задоволена собою. Все було просто дуже добре. Позаду було одинадцять років навчання в школі. Тепер перед нею відкривалися нові горизонти. Вона водночас і раділа і боялася.

Вона, як і сотні інших її ровесників і ровесниць, лише розпочинала свій життєвий шлях. Так вона ще ідучи роздумувала про своє майбутнє. А в дома на неї чекав не приємний сюрприз.

Її мама була явно проти такої дружби. Звісно, що хоч і Радик був перспективний, відомий. Але мати розуміла, що така дружба ні до чого доброго не приведе її дочку. Вона випадково дізналася про все зайшовши якось до директора поговорити про свою дочку. Той хоч і був знаним грошолюбом однак на будь-які пропозиції посприяти дочці у закінченні з гарними результатами відповідав щоб ні про що не хвилювалася. Так, ніби він був зацікавлений у тому щоб Вікторія, колишня мало не найгірша учениця школи, тепер отримала гарні результати. І навіщо йому це? Мати була жінкою принциповою. Вона догадувалася про те, що її дочка може просити маму Радика. Та все ж таки вчитель.

І от, нарешті двері відкрилися і на порозі стояла Віка. Мати стояла біля плити. Вона зиркнула на дитину і повернулася назад до своєї праці.

Дівчина повернулася до дверей. Вона зробила крок і хотіла вже вийти з кухні. Раптом мати розвернулася. Її слова зупинили дівчину.

– Як екзамен?

– Добре

– Ну то може поясниш мені нарешті? – якось не зрозуміло спитала вона.

– Що саме мамо? Я не розумію…

– Думаєш я дурна! Ти думаєш мене надурити! Думаєш, я не знаю!

– Про що? Мамо, я тебе не розумію!

– А може нам твій Радик розкаже?

– Мамо – Вікторія спалахнула гнівом. На неї ніби відро кипятку вилили.

Вона справді не знала нічого. Одні лише здогадки. Але реально вона не могла і подумати, що Радик таке зробить. Зрештою, а що в цьому поганого. Дівчина дивилася на свою матір ніби на чужу, зовсім не знайому жінку. Вона справді не розуміла ніколи свою маму. А особливо тепер.

– Знаєш, Віка що …

– Знаю, ти просто заздриш! От і все! І хочеш щоб я була такою як ти! Ти ж не любиш свого чоловіка! Живеш все життя тут бо мусиш!

– Що ти говориш! У нас є ти! Але зрозумій!

– У нас, це у кого? Він же не мій тато! Та я вже доросла, мамо! Але тепер ти мені вказувати що я маю робити не будеш! Не вийде!

– Ах ти шмаркачка! Ти будеш робити як я кажу! Зрозуміла!

– Ні! Ти стара тупа зануда! От і все!

Віка вибігла з кухні. Їй хотілося втекти кудись. Кудись далеко. Кудись, щоб ніхто і ніколи її більше не бачив. Хто вона тепер? Де її Радик? Де той єдиний Радик, коханий і так потрібний в цей момент?

Зараз вона просто маленька заплакана дівчинка, котрій так не вистачає ніжних обіймів, гарячого поцілунку і кількох слів.