Ціна помилки - Баркалов Руслан

Хіба не можна було це зробити собі в дома? Можна! Але тут він ніби був смачнішим. Насправді ж Віка просто втікала сама від себе. Тут, саме в цім не великім кафе, вони колись сиділи разом: Вона, Радик і Ігор. Ігор тоді був ще її "кращим" другом. Хоч насправді вони не раз займалися сексом поза Радиковими очима. Для Віки "секс по дружбі" став звичним тоді. Але Радик цього не схвалював. Він ніяк не міг змиритися з тим, що його кохану може мати ще хтось чужий. Саме така безглузда поведінка і стала причиною тоді їхньої сварки. Віка ще сказала йому на останок що він нездара, баба і боягуз. А тепер цей боягуз дивився на неї з екрану і посміхався. Він наче запитував її : "ну і чого ти досягла? Поглянь на мене!". Але хвалитися їй було нічим.

Тепер вона розуміла, що Радик був правий. Що він тоді насправді любив, що вмів прощати, що вмів бачити те чого не виділи інші. Але тоді їй цього було мало. Пройде ще зовсім мало часу і вони ще раз зустрінуться. Востаннє. На цвинтарі. Але цього разу Віка побачить уже іншого Радика. Зовсім не того колишнього хлопчика зі школи. А зараз вона просто сиділа і згадувала. Картини виринали самі в пам'яті і знову губилися серед усього.

Такою буває відплата за колишню пиху і впертість. Тепер, якби того не хотілося змінити уже було нічого не можливо. Ночами вона проклинала себе за це. Але й розуміла, що сама винна в усьому цілковито. Життя розклало все на свої місця. Тепер вона мучиться в самоті чотирьох стін. А він … А він став тим, ким ніхто не сподівався, що він буде.

Кажуть, доля така в людини. Можливо. А можливо люди самі будуть свою долю. І це напевне буде більш правильним. Цього завжди дотримувався Радик. І він це зробив. А що зробила вона?

Вечір опускався на місто. Вікторія поверталася додому. Вона проходила повз той самий храм в котрому колись мало не жив Радик. Вона часто туди заходила в надії зустріти там його. Але це було марними ілюзіями.

Віка поглянула на будівлю. В сутінках величний, він здавався сплячим титаном. Справжній дім Бога. Тепер вона вірила в цього бога, що був захований за цими мурами і готова була на все аби лише отримати те, що віруючі називають прощенням. Але того вечора була надто втомлена усім. Вікторія вирішила не заходити.

Саме в цей вечір вона помилилася. Він був тоді так близько до неї. Саме того вечора Радик сидів в тому храмі. Він зайшов на кілька хвилин. І вона розминулися будучи всього розділеними в кілька метрів.

Ось так буває часто. Люди все життя мріють про зустріч. Але коли вона має настати не користуються моментом. Це звична для людей справа – програвати час. Вони не люблять робити кроки вперед. І лише одиниці готові покинути рідне болото і піти у світ борючись з різними викликами.

Люди часто виявляються не готові до того чого так чекають понад усе. Часто просто залишаються наполовині дороги. Міняючи звичний напрям руху, свій маршрут люди просто втрачають те, що посилає на їхній дорозі Бог. Так було із Вікторією. Можливо, як би вони зустрілися щось би і змінилося. Хто знає. Може вони би змогли стати назад друзями. Але цього не відбулося. Вона просто пішла додому так і не дізнавшись хто був від неї всього в кількох метрах.

– Вставай – почулося над вухом Вікторії. Це був голос її мами. На годиннику була вже восьма ранку. Вона проспала.

– Ти знову проспала! – докоряла мама. Вона це робила постійно. Можливо тому, що боялася за свою непутящу дочку. А може тому щоби хоч якось про себе нагадати.

Жінка лежала наче вбита. Вона просто не хотіла ні про що думати. Знову те саме. Вона знову буде робити те саме. Одне і те ж. І так уже вкотре. Вона колись мріяла стати прекрасним лікарем-масажистом, допомагати людям. Але ніяк не хотіла цієї рутини. Все те саме.

– Віка не забуть купити сьогодні булочок і сметани! – вже з порога нагадувала мама, котра сама поспішала на роботу.

У Вікторії була подруга дитинства Жанна. Проста, відверта, не красуня та попри все постійно біля неї крутилися хлопці. Жанна працювала продавцем в одному із супермаркетів міста. Давно одружена: чоловік, дитина.

У її житі теж було не все гладко і доволі багато чорних полос. Але по за всім Жанна не падала у відчай і боролася з життям далі. Із Вікторією вони давно вже не спілкувалися. Остання мала поганий вплив на всіх. І ті хто це розумів намагалися уникнути її дружби. Так сталося із Жанною. З іншої сторони – сімейні клопоти не дозволяли жити колишнім життям. Все поглинав чоловік, котрий до того ж був дуже ревнивим.

Віка вийшла з дому. Вона пройшла повз сусідній будинок і повернула на право. Саме тут і жила Жанна. В той час вона саме теж виходила на роботу. Не висока на зріст, худенька, в окулярах, в плащі – вона нагадувала якусь стару чародійку із фільму-фентезі.

– Привіт. Чого так пізно? – привіталася першою Жанна.

– Привіт. Та знову заснула … Ти як?

– Та добре. Працюю. Малого в садок дала. Чоловік на роботі. Ну що там з твоїм Максом?

– Яким Максом?

– Ну тим, що я тебе востаннє бачила… Той що ..

– Та нема ніякого Макса… Жанна, я давно сама…

– Шкода. Треба тобі би було вийти заміж..

– Цікаво за кого?

– Та ну …перестань… Віка, ну жити треба далі. Сама розумієш.

– То дурня… всі вони сволочі… тіпа всі такі принци… знаєш дістало вже.

– Віка це сама знаєш, що не правда.. Ну сталося то сталося.. Ну в тому хто винен, що ти так велася на всіх підряд. Та я тож була не свята. Ну але ж змінилася. Захотіла жити інакше. А ти ні!

– Так, досить мені мораль читати..

А по за тим минали дні…

Глава 10

Радик відчував знову якусь дивну втому Але чому? Що б це мало означати? Кожного ранку боліла голова. На дворі початок літа. У цій порі таке виснаження організму ще, в принципі, припустиме. Але це не було звичайне виснаження. Це було щось більше.

Радик не просто втомлювався від того що працював а просто не бачив далі сенсу у тому. Тепер він був на піку популярності. Слава, гроші, визнання – все чого так довго добивався. Все до чого він роками йшов. Ось тепер ніби уже все було. Але тепер це не мало ніякого значення.

Якби ж то йому це раніше. Років так десять назад. Тоді б він був щасливим. Але сьогодні це було лише засобом для відволікання від страшної самотності, що так розривала душу. Він встав з ліжка, одягнув халат і спустився в ванну.

Минали хвилини а Радик все лежав у ванні. Йому згадувалися моменти з життя. Перед очима виринали картини з минулого, котре він так намагався забути. Нагадалася і Тетяна. Дівчина, котра була одночасно його і любов'ю і вбивцею. Час до часу перед очима поставала Вероніка. "Все те ж – думав про себе Радик – Все ті ж самі контури. Все ті ж самі риси. Чому вона приходить до мене? Що хоче тепер за багато років?".

– Радик ти де? – чувся голос по коридору. Це була його пасія. Патриція сьогодні вкотре ночувала в Радика.

– Що треба ? Я тут? – він ніби прокинувся від сну. Ні, Радик не спав. Але ж пройшло уже більше як пів години.

– Тобі погано? Що з тобою?

– Ні, все добре. Зараз вийду.

Радик справді вийшов за кілька хвилин. Він був схожим радше на виснаженого пацієнта лікарні аніж на знаменитість. Хлопець і сам не раз помічав це у дзеркалі. Він похудав. Змінив повністю в собі все, навіть зачіску. Але це все одно не могло повністю прикрити змін, котрі відбувалися з Радиком. Гладенько вибритий, чистенький – такий, як і колись, коли був маленьким у маминому домі.

Він підійшов до Патриції подився їй в очі. Що він там бачив ніхто ніколи не дізнається. Радик поцілував дівчину в щоку. Він був холодний сьогодні. Патриція розуміла, що він має на це право. Адже вона для нього по суті ніхто. Та проблема була в іншому. З одного боку була Віка, а з іншого – спогади. Ті самі привиди минулого, що приходили до нього тепер часто. Та ще й ті сни. Радик не був надто марвірним. Але й він уже починав розуміти що це вже ж щось таки значить.

Сьогодні для Радика був ще один звичний день. Він повинен був бути на обід у офісі містера Кларка.

Старий, капризний, стервозний багатій, містер Кларк був одним із добрих друзів. Він був дуже багатим і мав багато цікавих пропозицій навіть для таких як Радик.

Справа в тому, що містер Кларк володів одним із кращих банків. Мати такого друга багато означало. Містер Кларк володів окрім банків ще й місцевим телеканалом. Саме він, як старий добрий друг, запросив Радика на інтерв'ю. І тому останній мав заїхати до нього в офіс щоб обговорити деякі питання (як і всюди вигода і тільки. Радик давав інтерв'ю, котре для підтримки його кар'єри було конче потрібне. А натомість він мав прорекламувати новий проект містера Кларка. Таке воно життя капіталістів).

Була лише пів на десяту ранку. Вони сиділи разом в кухні за столом. Радик майже не снідав. Він сидів і читав газету. Йому були завжди цікаві свіжі новини.

Частина VII

Він сидів у літаку і дивився у вікно. Ще кілька хвилин і він підніметься в небо. Скоро, зовсім скоро буде уже можна нарешті побачити рідну землю. Землю, котру він колись покинув.

Радик сидів у кріслі і щось записував доки ще не почався зліт. На цей раз йому було байдуже що буде далі. Чоловік, як ніколи був повністю байдужим до усього навколо. Йому було зовсім не цікаво що внизу ходили ще люди. Що хтось з кимось прощався. Що діти не хотіли відпускати батька, котрий летів до Європи. Що мати, плачучи, відправляла свою єдину дочку. Він просто сидів у кріслі і насолоджувався спокоєм. Але чи був це спокій?

Літак набирав висоти. Все вище і вище а разом з тим все дальше і дальше Радик віддалявся від землі Нового світу. Він повертався до своєї землі. Але чи була тепер це його земля? Чи був він тепер тим Радиком, котрий вперше тут вийшов. За цей час справді багато змінилося. З молодого, боягузливого хлопця він перетворився на самозакоханого, егоцентричного, відомого чоловіка.

Фактично, саме тут він збудував себе нового. Створив себе. Тепер він був не просто якийсь там Радик, не просто "чувак" а Радимир Воловській. Тут пройшло більше десятка років його найкращого життя. Найплідніші роки його творчості. Роки, які він провів з такою насолодою, таким забуттям, з таким новим не знаним до того часу смаком. Все, що було в його житі до цього – просто стерлося.

Радик дивився у вікно літака. З нього було видно лише цяточки на землі.