Ціна помилки - Баркалов Руслан

Що ще можна робити суботнім ранком. І звичайно, що дивилася телевізор. Йшло кіно. Цікаве, захоплююче кіно.

Фільм складався з двох частин. І перша якраз зараз закінчувалася. Наступна ж мала початися аж вечором. Сюжет картини був доволі цікавим як для дитини так і для старшого. Це був пригодницьким романтичний фільм.

Таня зайшла коли він закінчувався. Вона щось намагалася знайти у своїй сумці. А можливо спеціально як то буває в батьків з цікавості, що ж переглядає їхнє чадо. Коли пішли уже титри диктор озвучив серед іншого і акторів : "у головних ролях: Радимир Воловські…". Тетяну ніби струмом вдарило. Не може бути! Невже він актор! Невже Радимир! Вона більше нічого не чула. Це ім'я звучало в її голові неначе бій барабану. Той самий Радик котрого вона колись кинула, щоб зустрічатися з Вадимом.

Пам'ять погана річ. Вона інколи може приносити не лише хороші спогади. Але й піднімати старі погані, грізні. А то й зовсім не бажані. Саме такими поганими і зовсім не бажаними вони були для Тані. Вона ніколи не думала що так все може змінитися. Хоча і не вірила, що це саме та людина, про кого вона думає.

Думки перебив телефонний дзвінок. Телефонувала подруга Іра.

– Привіт Танюша. Що ти робиш вечором?

– Та нічого такого. А що? – відповіла жінка – Ти може щось маєш сказати?

– А подумай? – в Іриному голосі відчувався хороший настрій. Вона була кращою подругою Тані.

Кілька годин минуло дуже швидко. І от весняний теплий вечір опустився над містом. Кожному він приносив щось окреме. Комусь він приносив нові хвилі почуттів, комусь смуток, комусь любов а комусь останні хвилі переживання.

Цей суботній вечір був нічим не інакшим від сотні інших весняних чи літніх вечорів. Все те саме. Та сама природа, та сама тиша, та сама одинокість. Таня втомилася за цілий день. Хоча і роботи як такої не було. Все одне і те ж. Але була одна річ, що мучила її майже цілий день.

Вже була сьома година. Таня була якась сама не своя. Мала прийти Ірка. Стара добра подружка ще із шкільної парти.

Іра жила мало не на іншому кінці міста,була одруженою і мала двоє дітей. Її чоловіком був Олег Карманович, один із колишніх друзів Радика.

Сам Олег був досить нормальним чоловіком на відміну від своєї дружини. Він працював як то більшість сучасних чоловіків за кордоном і так утримував сім'ю.

Натомість його дружина була далекою від звання дружина. Вона працювала секретарем і частенько її бачили в обіймах різних не джентльменів. А допомагала у всьому постійна відсутність чоловіка. Іра цим постійно користала. Стервічка – що і ще можна сказати про таку. Ну або шльондра.

Обіцянка прийти змусила Тетяну впоратися з усім швидко і бути готовою до гостей. Однак, Ірини не було. Тому Таня не знайшла нічого кращого ніж ввімкнути телевізор.

Цей злодій двадцять першого століття тепер стояв у кожному домі. Ця зараза крала найдорогоцінніше у людей – їхній час.

Фільми, передачі, програми та інший непотріб заполонив увагу людей, що сотнями тисяч сиділи біля цього нового ідола.

Саме зараз була реклама. Жінка сіла на диван аби відпочити. Вона переключила на один-другий канал і знайшла на якомусь з каналів фільм. Той самий фільм (продовження), що й ранком дивилася її Вірочка.

В головному героєві вона побачила доволі знайомі риси. Невже це він? Без сумніву він – Радик. Але ж це не можливо. Вона дивилася і впізнавала в ньому колись покинутого Радика.

Всі ті самі риси що й шістнадцять років тому. Майже не постарів. Більше того – він змінився навіть. Став красенем. Навіть набагато кращим аніж був колись.

Радик грав природно, так ніби це зовсім не фільм, а події що відбувалися по той бік екрану були цілком реальними. Таня дивилася і не могла повірити. Їй видавалося, що це просто якийсь сон. Згадка про те, що вона колись погордувала ним тепер змушувала жінку жаліти. Але за чим? Хіба Радик одружився б з нею? Або чи була б вона з ним щаслива? Важко сказати. Напевно що ні. Зараз вже пізно говорити щось і про що не будь жаліти. Все уже пройдено, все скінчено. Але фільм був цікавим. Цікавим на стільки що Тетяна навіть не відчула як проминула майже година.

На дворі почало уже темніти. Ірина ще не прийшла хоч і обіцяла. Тетяна лягла на диван, вкрилася теплим покривалом і дивилася цей клятий фільм, в котрому головним і трагічним героєм був колись нею зневажений Радик.

Раптом в двері хтось постукав. В коридорі почулися кроки і чиїсь голоси. Це прийшла Іра. Вона була сама без дітей (напевне залишила зі своєю мамою, що часто бувало в таких випадках).

Двері відкрилися і до вітальні увійшла жінка такого ж віку що й Таня. Довге, біле волосся спадало по її плечах, легенький чорний напівпрозорий гольф закривав хіба що шию а міні спідниця була радше лише тонким поясом навколо талії і виконувала функцію зваблювання.

Іра пройшла в глиб кімнати, підійшла до Тані і сіла поруч.

– О, ти дивишся фільм! – були перші слова – Тоді я сяду біля тебе.

– Сідай подруго! Дивлюся.

– Ти як? – були перші слова Ірини – Щось я не бачила щоби ти колись зацікавлювалася так кіно.

– Та…так просто …

– Таня, а серйозно!? – Іра спитала відверто на щось натякаючи.

– Перестань. Хіба не можна переглянути телевізор? – почала Тетяна.

Ірина давно вже забула про події десятилітньої давності. Їй, зрештою і в голову б не прийшло догадатися в чому саме полягала проблема. Вона просто дивилася і дивувалася, що там цікавого може бути.

Потім Тетяна встала і вони пішли як зазвичай пити каву і розповідати одна одній різні історії. Розмова була як завжди тепла і затягнулася допізна.

На годиннику вже вибила одинадцята перш ніж Іра додумалася піти. Але перш ніж побажати на добраніч, вже в дверях, вона якось дивно спитала :

– Тань, а той актор… Він дуже подібний був до ….

– Так, так аякже – якось автоматично а може навмисно потвердила.

– Ти думаєш? Тань…

– Ірка, та звичайно ні. Так просто пожартувала… Я навіть не знаю про що ти …

– Про Радика. Памятаєш його? Дуже подібний…Правда?

І це останнє було ніби ніж в серце. "Чому? – питала себе вона – Яка різниця хто він? Що мені до того? Ну чому я мушу боятися так цього імені… можливо і він. Чому…". Але в голос мовчала.

В ночі її щось ніби душило. В сні кидалася з боку на бік так, що з сусідньої кімнати прибігла Вірочка.

– Мамо, мамо що сталося? – кликала дитина. Це пробудило Тетяну. Вона вздихнула з полегшенням. Що це було?! Що їй довелося щойно пережити в ці хвилини сну.

– Нічого донечко, нічого. Все добре смоя люба! Все добре. Мені просто снився страшний сон. Іди спати…

Що це було вона не знала. Не пам'ятала. Але те, що він їй снився було безумовно. Але навіщо? Чому? Для чого?

Було дивним, що цей сон її наздогнав аж тепер. Тепер, коли вже давно все забулося. І знову ж те саме питання – чому? Так ніби щоб про себе нагадати ще раз. Але нема сенсу. Хіба він може її пам'ятати до тепер?. Він давно живе собі якось десь там собі. То чому тепер прийснився їй? І чого хотів!? Питання яке не матиме відповіді.

Тетяна розуміла, що одинадцять років їх розділяють. І хто зна де людина може бути за цей період. Тай навіть важко сказати чи людина ця може бути іще жива до тепер. Однак, сон не давав їй спокою. Дивно. Але пояснень тут годі шукати.

Глава 8

А в той самий час через кілометри звідси, десь далеко на другому кінці світу хтось солодко ще спав. Це був Радик. Він цілими місяцями працював так ніби не встигав щось. Працював з подвійною швидкістю.

Скільки дикої енергії, скільки сили, скільки витримки крилося в ньому – цьому висохшому тридцятидинорічному чоловікові. Дехто дивувався. Дехто навіть заздрив. Але ніхто не питав: чому? А він виконував свою роботу бездоганно. Просто на всі сто.

Радик,завжди свіжий, завжди усміхнений, завжди готовий йти вперед. Ось він – геній і герой нового часу. Часу інноваційних технологій і нестримного розвитку суспільства. Часу, коли все, що було створено вчора сьогодні уже стає застарілим. Часу, коли геніальність вимірюється уже не один винаходом або гарно зіграною роллю а десятками, сотнями новинок.

Але поза всім він не відставав. Навпаки. Радик, йшов вперед наперекір усьому. Він ніби виривався звідкись. Так ніби намагався щось з себе зірвати. Іноді він зникав на цілі вихідні, на тиждень-два. А тоді повертався до роботи з новою силою.

Останні місяці він рвав що називається на повну. Так, ніби це був його останній фільм. Дехто замічав його пониклий вигляд після зйомок. Але він не любив про це говорити тепер. Якщо раніше розмова зав'язувалася хоч якась, то тепер це були лише короткі, уривчасті відповіді в котрих не було логіки.

На одному із телеканалів навіть вийшла коротка стрічка новин в котрих йшлося, що Радимир Воловські хворий раком причому на важкій стадії але попри це все ж не відмовляється від ролі через матеріальну скруту. Не менш цікавими були і інші чутки.

Однак, ні на одну з них Радик не відреагував жодним чином. Так, ніби це його не стосувалося. Він просто робив свою роботу.

– Радик – звернувся Люк – Можна тебе запросити завтра на день народження?

– Чому б ні? – спокійно відповів Радик – То мене уникають через ті реклами, які навіть не мають нічого спільного з реальністю.

– Радик, ти ж знаєш, що це не так. Просто ти …

– Так , я знаю – відповів Радки – Я дикий і ..

– Ні, я мав на увазі зникаєш кудись постійно. Ти прямо як супермен.

– Та перестань Люк. Я завжди доступний…

З нагоди свого дня народження Люк Кордон організовував вечірку в одному із місцевих клубів. Серед запрошених були виключно зіркові особи. Зрештою, Люк теж був зірка високого ґатунку.

Його подружка Леона Шелірс, висока, кароока блондинка, була разом з Радиком партнерами у новому фільмі. Власне вона не бажала бачити Воловскі на цій вечірці. Дехто навіть припускав чому. Свого часу Радик відмовив її домаганням. Були також інші версії її не бажання бачити Радика. Але це не мало на загал ніякого значення.

Всі уже були зібралися не було одного лише Радика. Ну звичайно, він не прийде. Навіть найближчі друзі припускали, що Радик просто десь відсиджується і завис в якомусь барі.

Свято уже почалося. Серед запрошених були і Робіс Мелані, Австіно Панем, Робсен Томас, Ріта Гормен, Крістофер Хортс, Кетлін Велінса. Останні були добрими приятелями Радика.