Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

... .]
— Геніє!.. Ти?
< Волошка на роті, як синя зірка
і юна пазуха >
— Е ні, зовуть Гафійкою.
(Волошка випала із рота)
А почім ви мене знаєте?

(З-під самих піг Кудлан десь уродився
і з виском став качаться).
— Геніє, Гафійко...— без ліку повторяв,
і брав її за руки, і дивився
довго-довго.
Такії очі були
у його учениці у Генії,
коли в знайомого він жив на пасіці.
Вже стільки літ пройшло,
а він забуть не може
її ласкавість і красу
і повнолітній голос.
— Геніе, Гафійко!..— без ліку повторяв.—
Сядь сюди. А це 1

(Кудлан < зівнув, як лев, і заспокоївся >
обтрусившись, < пооббігав усе, обнюхав
і під соняшник помочився) >
глянь!
У тебе ж вії на кінцях, мов морозом хто
обхукав!
< Чебрець запах, як шепіт >
< Далеко із-під бриля дід придивлявся, як дрохва >

< Дід спідбрилля придивлявся, як дрохва >
( Дід із-під бриля
< роздивлявся на хмари > дивився па хмари.
Чебрець запах, як шепіт).
Гафійка сіла.
Спідничкою закрила ноги.
В долоні всю голівку узяла,
говорить:
— Хіба це не 'днаково чиї?
2

[Колись я думала, що можна жить працю] ючи,
аби земля родила.
Тепер — ні.
1 Між закресленими словами пізніше дописано олівцем: " У те-
бе очі сині".— Ред.
2 Напроти дописано олівцем: "долоні, як сум життя".— Ред.
Бо батько й мати горби понаробляли,
а все панові, бодай йому не дихать!
Ми од Томари. З Коврая.
До цього ось шолудивого перебігли.
...Парки, доріжки, квітники,
а нам і квасолинки нігде посадити!
Там були у підсусідках,
шару юшку їли,
а тут, то й зовсім крепаки.
О, багато цей пан кого з нас обдурив,
переманюючи.
Прийдеться знов і від цього тікать.
Та й чи ялося людям отаке робить?

< (курликали у небі журавлі,
затужила піснею й Гафійка:
Ой у воду, воду
хилилася,
Червона калина
журила [ся].
Молода дівчина
журилася.
Як приїхав милий
до могили
Та прив'язав коня
до калини,
А сам принада
до могили. > 1
За городищем, туди од боку, над нивою, над
колосом, що з перебіжним блеском вітер його вилизував
і кошлав, хилила спину друга нива. І так тужно серпи
ряхтіли в житі. А їм пригукував
підгінчий з нагаєм *.
Ще більш голівку заховала,
щоб не видно,
< (курликали в небі журавлі) >
А сльози, сльози, як слова!
— Одна
пішла я раз у панський двір.
1 Зверху над текстом пісні написано: "Пісня" — двічі підкрес-
лено й обведено з усіх боків, а напроти на берегах рукопису напи-
сано: " ".— Ред.
2 Збоку дописано олівцем: " сцена IV (Генія на ни-
ві)".— Ред.
А пан на ніч сказав мені зостатись,
нуждав ножем і мордував —
та не далася я,
втекла!
Тепер якусь привіз собі Огеню,
і нас немовби не чіпає.
Сковорода: Генію? ти кажеш: Генію?
Закричав біснуватий з сусідньої гори,
як Прометей.
Це знов його взяли на ланцюги,
і він коло своєї землянки —— он видно —
божеволіє і рветься,
руками небо потрясає
й не потрясе.
Руками небо оте прокляте потрясає
й ніяк не потрясе! 1
Безсилий падає і плаче *.
А небо —

*
п'яна хмара
Там п'яна хмара лежить собі, задерши ногу, і пливе.
Лиш інколи до бусела, що в лузі, пробринькне чапко
на губах —— та все хихоче, все хихоче...2
— Ну от, такий і приділ тут наш.
Ми плачем. Цей кричить. А той он хрестить.
Усі як біснуваті.
І задивилася туди кудись,
Чи мо' такий, як і ми: блощичного роду.
Бач, із дудкою його тут посадили,
щоб переманював народ.
Скажи ,
чи й у вас таке, як за Десною:
2 дні на , 60 коп. поголовпого, та 50
за землю,
1 Пізніше напроти цього місця на берегах рукопису дописано
олівцем:
"Як святий Денис
свою голову ніс",— Ред.
та 2 коп. на пошту,
та ще на теє як його...
Сковорода й собі на нього подивився.


< Відчув розум і волю> < Відчув у ньому розум і волю,
відчув любов велику до людини. >
Воля світилась в очах
і розум.

А ще й ненависть велика.
Подзьобане обличчя
взяло Сковородину флейту
і, держачи її в тісних руках, як того ціпа *,
Прокля! цара! Чи довго?
І цей клекіт і крик,

і ці селяне, що, < перегинаючись удвоє, аж падали >
присідаючи, валилися од сміху;
і ці женці під нагаями;

і брезклий пан, якого машталір підсаджував в карету,— *
усе це було таке < болюче, > < нерозв'язане > дике,
таке заплутане, неяспе,

що й сам Сковорода
зареготав, завив,
схопив за заднії два колеса
1 Напроти цього місця па берегах рукопису дописано, а потім
викреслено:
"Якую Генію?
челядк[у?]" —Ред.
і, струсонувши < разів два> разів два каретою із паном,
так її на землю посадив,

що аж позлітали < золоті герби > < герби > золоті герби
і все барокко розкотилось...
— Ану лиш поганяй! *
їдь, будь ти проклятий навіки!
Як курява вляглася —
селяне вже були
і ні до кого було < проговорить > промовить,
< розговорити біль> Чи, може, крикнуть?
Мо крикнуть, щоб вернулись? *
*
*
< порадив їх> *
Він їх порадив би у світі *,
тісне життя розговорив *.
< Нехай побачать, хто віп б *,
і що він з ними разом > * 1
Але ні *.
Молодший ціпок до рота *
і озирнувся на Сковороду *,
а інші засміялись *.
< Зірвавсь [нерозб.] побіг кудись > *
*
І не знать було: чи то з подякою всміхались, як свойому *,
чи все ще за пана його вважали *.
< (Гафійка, Генія, плебеї...)
Почув: > < немов на силах падає >
Обперся рукою об хрест.
Руки сами звелись на хресторам'я.
І так стояв,
мов розіп'ятий.