Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

>
печеру Досифея
< витрушуючи кри[хти] >. Немов вигукував:1
а глядіть, чи не є це той самий, що його до нас послали?
Гурт: ти здурів? цсс!..
і оглянулись на Сковороду.
Ага! виходить, йому не довіряли.

Гафійка: а в цю печеру до схимника
колись приїжджала цариця.
< Подзьобаний: цариця? Ах ти ж х[ороша моя] >
Подзьобаний (збираючи кришки в шаньці): цариця? ( гризнув іще щось з пальців, хоч < скоринки давно вже
[не лишилось] > того сухаря вже майже не було).
< Ах ти ж моя цариця! >
Оглянувся і погладив її рукою.
Ой, дуки ви, дуки!
За вами всі луги й луки!
Ніде нашому брату, козаку-нетязі, стати,
ніде коня попасти!
Ой горе нам не гетьманщина,
надокучила вража панщина,
що ходячи поїси, сидячи виспишся."—Ред.
1 Текст від "Немов вигукував" до "Ага! виходить, йому
не довіряли" написано пізніше на берегах рукопису.—Ред.
Хочеш бути царицею? їй-бо скину Катерину і тебе посаджу.
Із гурту селяни: ти здурів? Тсс!
Гафійка груди < м'яко > пхнула
кулаком:
таке й видумають!
а сама все ближче тулилась, ближче.
Хотілось їй руками міцно-міцно обійнять цього парубка,
та соромилась людей, тільки щоку свою від парубоць-
кої не одтуляла К



< бачить, >
< розказує щастя і врем'я за руки хватає > сухар скотивсь на землю)
хотів таки сказати щось, а мо' боровся?
Бо радісно ж було признатись,
і є той самий Сковорода.
Але нічого не сказав
і знову сів.
Душно йому було, передгрозою.
жахнуло пужкою по хмарах.
Кудлан, поглядаючи хитро-хитро,
покірно тихо підійшов, < немов би так, між іншим, >



< разів два>
< довго допитливо дививсь >
< дивився на Сковороду >

< сміявся > захакав до Сковороди, висолопивши язика.
Ковтнув слиню, обмахнув < передньою лапою морду >
лапою муху на морді
1 знову < висолопив язи[ка]> засміявсь, захакав.

тільки хвіст— вільне та й стане,
< немов питав про що,>
< вільне та й> < стане та й вільне. >
Гафійка: і видумають же таке:
< сковорода > ско-во-ро-да.
Кудлан, < скри [вивши] >• < схиливши голову, взяв> немов
приміряючись, < обережно > взяв на ліві зуби сухар,
переклав його язиком на праві

і вдячно поглядаючи на всіх присутніх,
1 Збоку пізніше дописано олівцем: "і припав на передні ла-
пи".— Ред.
< хруснув > обережно хруснув, аж оком надавив.
Гафійка: пшов! найшовсь' який' трудящий!1
< Трудящий одбіг трохи далі,
а сухаря таки не випустив,
упав на> < передні лапи,
а зад підпяв з хвостом угору
і довго там старався коло сухаря,
мов добре діло комусь робив >
Подз [ьобане] обл[иччя]: так отаке-то. Хто зна що його
й робити 1.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1202, арк. 17—19)

аж поки з вівцями в яру вона не зникла.
А вітер все заходив збоку.
(Дзвонили до вечерні.)
Сковорода на бистрі ноги встав,
хотів її догнать, обнять, потішить,—
та тут
од верб із-за поворотки
карета як дурна вихопилась тупокопитно
й, ходи плавкої применшивши,
близ нього стала.
Пан, хоробами розтруджений, пан придохлий, рудобривий
ласкаво виліз на повітря.
Рука трусилась, як спирався на карлючку,
а другою, що в перснях,
все гнійні тімениці на шиї розколупував,
і падала лупа на його шатну одіж,
мов сніг сухий...
< Сковорода?
Подзьобане обличчя: сміха! хха! Сковорода [! —]
хіба ж такий Сковорода?
Та свій же гурт на нього крикнув: ти здурів? Ти!>
— А! філозоп?
Я радий, радий говорити.
Задихався, аж побілів і довго щось
губами плямкав,
< (із гурту почулось: Сковорода, це Сковорода) >
Після цього олівцем позначено: "ст. 12. Помовчали".— Ред.
Ну що ж: Матерія чи Дух?
Матерію приємлю,
але й Дух — ти розумієш? —
< Сковородо Пане філозоп,
останнього разу
ти надто гарячився !,
мене, високого дворянина, ти образив.
Ххе! змішать масош'в
і < талмудистів > єзуїтів в одну купу!
< Змішати > лицарів ложі Триєдиного Серця
з < талмудистами > якимись талмудистами — га?
Що?
Спіноза? Ет!..
Кажу ж тобі. Не визнаю і визнати не можу.
Вольтер? Ну просто смішно!2
Та ти хоч зараз поміркуй.
Які безодні дух наш відкриває!
Яку нам радість подає, любов,
любов до брата, до людини3,
а надто ще тепер, коли Месія —
з Польщи прийде.
Я не поляк! Зате ж масон.
І як масон я вірю й знаю...
Але чи слід плебеям тайну одкривать?
Ск[оворода] < несвідомо >: Пл[ебеям]
т[айну]? *
Бидло ж ось селянське слуха.
Ск [оворода] < несв [ідомо] >: бидло
сел[янське]? *


< Ступив один крок під карлючку >
і враз розплився весь і < засіяв > од задоволення
1 Поруч на берегах рукопису дописано:
"птахи
Арістофана
(ніс)".— Ред.
2 Напроти на берегах рукопису написано олівцем: "Пасторалі
XVIII в[іку]. Гобелени".—Ред.
3 Текст від " Ххе! змі-
шать масонів" до "любов до брата, до людини" пізніше викресле-
ний автором.—Ред.
заплямкав.
Аж брижик на губі
під носом заходив.
— До речі:
нарешті я вже змінив свою фамілію
із Блюдолиза
на
Мосціцький К

Це мені так прирозумів
< обер-офіцер > монастирський обер-офіцер.
Рекомендуюсь! S'il vous plaît!2
... < Рук [а] > рука трусилась, як переставляв карлючку,
а пуголовки очей
в білках, порослих жилками,
так солодко, так неприязно бігали.
[• • .]
О ні, це не причулось:
"Плебеям тайну одкривать".
Сковорода рвучко < повернувся > повернувсь.
Пан саме примастками з селянами балакав,
1 уговорював їх і улещав,
аж поки не зірвавсь на сваркий тон і не почав грозить.
А одного (ей, пане, не дражнись!)
карлючкою у груди ткнув, щоб шапку скинув —
ей, пане, не дражнись!
Правий кінь саме до вітру випудився
і нетерпелививсь іржанням.
Подзьобапий:3
Сковорода загруз бровою.
Мов сокиру,
очі в цього чорта устромив
і, сам 4
наступав,
наступав,
1 Напроти цих рядків написано: "Радуйтесь, рак з неба спу-
стився".— Ред.
2 На берегах рукопису написано: "Який би ще герб собі при-
думать! (перенести це в II ч[астину])", а трохи нижче: "Чи були
в XVIII віці (?)"— Ред.
3 Рядок недописаний.—Ред.
4 Напроти дописано олівцем: "Садити огірки. "Кандід" Вольте-
ра (рік?)" —Ред.
як на ту жабу наступав, що й роздушити гидко.
*
Я бачу, ти промовен!
*1
< Спитаю > < Генію, Гафійку нащо ти взяв мою?
Подзьобане обличчя: а так його, брат, так!
тепер і я бачу, що ти Сковорода. >
І впав масон. Шарпнулись коні:
карлючка, бач, одскочила
і просто в підкову буланому черконула.
і брезклий пан, якого машталір підсаджував в карету;
і той он Досифей, що знов з печери < вийшов > виліз,—
усе це було таке гидке, дике,
таке < заплутане, неясне > заплутане, неясне,
що й сам Сковорода
— Ану лиш поганяй,
їдь, будь
та сплюснутий навіки!2
Як курява вляглася —
селяне вже < віддалялись
своїх бистрих ногах > були
далеко
і ні до кого було промовить.
Чи, може, крикпуть?
Мо' крикпуть, щоб вернулись?

< Пішов би в світ він з ними разом >


Піду і я із вами гей!
Піду і я, гей!
...Подзьобане обличчя обернулось,
ціпок до рота, немов на дудку грав,

1 Напроти дописано олівцем: "ордал", "нафта Баку", "Вугі
Бахмут [а]".— Ред.
2 Збоку дописано олівцем: "...проучить тебе б навік".— Ред.
і щось такеє крикнув,
вибиваючи у соняшник, як у бубон *,
а другі засміялись.
Аж ось Подзьобане обличчя стало *
і щось між долоні крикнуло *.
Вночі! у пана! — тільки й почув *,
а що саме впочі у пана — не знав *.
І не знать було:
чи то сміялись як свойму,
чи все ще й досі < Сковороду вони за пана брали >
не вірили, що він і в Сковорода.
Обперся спиною об хрест.
Руки сами звелись па хресторам'я.
І так стояв
мов розіп'ятий.
І враз почув за спиною:
ізображаєте Христа?
(хихотіння)
Рекомендуюсь:
< (хихотіння) > *
< обер-офіцер
(сам я грузин) >
Я обер-офіцер
(грузин)
присланный сюда для наблюденія ,
< употребляю >
а также
пріходно-расходньїе кнігі содержать.
К концу сей сцены подоспев,
я всьо здесь ВІД6Л
і < очень скорблю > очень за вас скорблю душою.
Стон бедных помещиков и притом вдов и сирот вопиет до неба.