Сковорода (симфонія) - Тичина Павло

>
< (Немовби плебеї — з іншої глини, чи що? *
Чамур один. Ой бережись! *
Простий народ спить — *
1 Після слова "разом" поставлено знак питання в дужках.—
Ред.
та всякий сон єсть пробудний).> *
*
і полем сам собі пішов, пішов...
Сам себе розіп'яв.
Коли перед тобою стежка прямо —
навіщо ж по панах ходить і їх підтримувати болі?

(ЦДАМЛМ, ф. 464, ои. 1, JVB 1201, арк. 7—8)

[IV. НАД ДНІПРОМ]
< ALLEGRO GIOCOSO> 1
Тоді саме блискотіло на верхів'ях!
Тоді саме тріщали двері в Європі!
І вітер, продуваючи, на петлях кидав їх од Англії до Франції.
І содрогалися держави! І скрип був од дверей, аж у Запоріжжі сірома
з сережкою в усі почула... І тоді ж < панська > приматкобожна
Польща смерділа латиною й королем. Та ще Росія розсілась Ка-
териною. Ручкою пухлою, віялом китайським на свободи дворян-
ські. Розрішаю вам, дворяне, піднять народ із темноти. Чи канчу-
ком, чи законами, чим буде ліпше.
А там хоч зовсім його ззіжте.

2
1 Зверху над текстом написано олівцем: "12 том Леніна, І ча-
стина, О Герцене". В кінці фраза: "Це молоді штурмани будущей
бури. Но это еще не буря — буря это движение самих масс" (з 95-ої
До 101 сторінки)".— Ред.
2 Збоку дописано:
"Життя — само приходить

п'єш його велику радість




(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Яв 1202, арк. 2)
[V. НАД ДНІПРОМ]
як буйвіл калюжу.


< потім знецінюєм
і синієм? >
Чого ж ми дивуємся і синієм.


Чого ждемо на щастя, що від розуму?
.
Еж випили ми воду, в якій одбилось небо
, що в ній
< провали[лось] >.
Еж випили ми воду на [якій]
життя своє продумали
жабка, павучок водяний, комар?"
— Ред.
1 Текст від "" до "немов у церкві"
дописано автором пізніше.— Ред.
2 Пізніше над "там" додано ще один варіант: "втім".
3 Останнє речення — від "(Сіла знов у крісло..." дописане ав-
тором пізпіше.— Ред.
Тоді саме блискотіло на верхів'ях! Тоді саме тріщали двері
в Європі! І вітер, продуваючи, на петлях кидав їх од Англії до
Франції І содрогалися держави! І скрип був од дверей —
аж на Хортиці почули... І то-
ді ж приматкобожна Польща смерділа латиною й королем. Та
ще Росія розсілась Катериною. Ручкою пухлою, віялом китай-
ським привітно так війнула на свободи дворянські. Ой, дворяне, < дворяне, у мій вік, Катеринии
в[ік]> дворяне! У мій вік, вік захоплепь
і мод, я не таких ще дам вам свобод!
тільки допоможіть мені укось-
кати народ! Він хоче з темноти під-
нятись]. Укоськаєм! Придушимо! < При [давим!] > Задавим! —
закричали поміщики з усіх кутків. Тоді цариця встала з трону
і прочитала напам'ять протяжним голосом, немов у церкві:1 Роз-
рішаю вам, дворяне, піднять народ із темноти. Чи канчуком, чи
законами — чим буде ліпше. А там 2 — хоч і зовсім його ззіжте.
(Сіла знов у крісло < обмахуючись віялом > і так же < весе-
ло > хитро собі всміхалась, весь час обмахуючись ручкою пухлою,
віялом китайським) 3.

Колос зігнувся і дивиться в землю —
познай себе самого.
Небо в тисячі люстер перехмарюється —
познай себе самого.
Дніпро у тінь пославсь, а повен перебігу —
познай себе самого.
Гнофті се автон!
Тень до танцю цундри —
Т>соОі аеаутоу! *

мир, мир душі твоїй — луною всесвіт,
мир.
Подяка природі за все —
чи тут, чи отам, чи осе —
подяка природі за все —
Ой щастя — нещастя ой срібне < — >!
Чому все трудне — непотрібне?
Тому, що потрібне — це все.
Як будеш шукать свою стать —
< проценти > користь, любов чи верстать —
шукай свою стать, бо це все —
Ой щастя — нещастя ой стекле!
Життя розсипне та утекле,
пу як же шукать, коли все...
Шукай лиш властивую стать —
барабан, чи < клобук > < торжок > перо, чи
верстать
шукай свою стать, бо це все —
Слухаючи Сковорода цю відповідь,
стенається
і йде туди, де насхиль па шляху
збіднивсь високий,
косоокий, як панська совість, абияк збитий хрест..
Сяде по-турецьки, як дитя,

ізнов про цундру починає,
заплющені,
хитається в ритм —
— Ну от, такий і приділ тут наш.
Ми плачем. Цей кричить. А той он хрестить.
Усі як біснуваті.
< Утерла сльози рукавом >
і задивилася туди кудись у придолинок на підгір'я,
де справді перед печерою своєю схимник Досифей,
задерши лису, як цибуля, голову,
одмахувавсь од крику, що згори...
< — Такий і приділ тут наш. > < — Такий же приділ тут
наш.>


В торбинках
надійшли
селяне.
Непривітно хитнувши головою,
пучками стали водить по перехрестю:

< обмацували > скільки дірок?
і чи нема якої об'яви
< об'яву, ось видно, дощ ізмив>
< Мітку, ось видно, ножем хтось умисне пописав, >>
Об'яву, ось видно, дощ ізмив,
а на хресті було такого дірок,
що й хто його розбере, скільки ж само на пана працювать?

Цей теж, як і всі,
на свою руч горне.
Маринка радісно до них:
а звідки ви? люди?
Та люди, відступивши, почали радитись.
Все поглядали туди,
де так тужно серпи ряхтіли в житі.
Сковорода: утікачі?
Селяне < хмуро > бистро
обернулись.
< а що як і втікачі бува?>
ну що як і втікачі?
А один із них, < молодший > наймолодший,
гордо підійшов
і накарячки сів.
— Тобі, пане,
не все одно?

— Та я не пан!
— Ну дак од пана. Бач, із дудкою < сидить тут цілий
день> < сидить собі тут цілий день> його тут поса-
дили, щоб переманював народ. Кажи по правді: чи
й тут таке, як у Коржівці:
4 дні на пана, 2 коп[ійки] на пошту [?]
Сковорода стенув плечима:
< а парубч [ак]: коли ж ти пан >
мовляв < звідки ж я зна[ю?] > < звідки ж у бога я маю
знати? > не знаю!
— А що ж ти тоді знаєш?
< Най [молодший] > < Молодший притулив собі ціпок до
рота й затирликав з презирством >
Молодший узяв із рук Сковороди дудку й з презирством
у неї свиснув.
Кудлан схопивсь і загарчав, а








М[аринка], звівшись на коліна, аж < затрусилася: >
1 Текст від " Селяне < хмуро >
бистро обернулись" до "Народ, з якого він і сам" дописаний пізніше
на берегах рукопису. Текст, що йде далі (до слів: "і рвав спідничку
і кісник"), автором перекреслено.— Ред.
затрусилась гнівно:
оддайте, дядьку, дудку, чого ви до

людини причепились?
Сковорода сидів в глибокім пригніченні. Не від цієї дудки, ні.
Народ його ще за папа признає.
Народ, з якого він і сам 1.
< Помовчала Маринка > < Помовчала Гафійка>
Помовчали гуртом усі —
і день затих.
То хмари все хмаріли,
а то у тучу всі зійшлись
і звідти
ціляли в блиск розколотого неба,
в Дніпрі одбившись...
(Дзвонили до вечерні.)
У купу вівці збились.
Немов із холоду,
ягнятко на руки полізло.
— А вам напевно весело живеться, що ви все граєте?
(Молодший: а чому ж би й не весело?)
>
Я бачила і вчора вас.
А брат мій в гайдамаках.
Він з тим-о біснуватим вночі балака
А другий — аж у Швачки! — та й зразу схаменулась.
Загледіла, що там ген на шляху
куріло щось і наближалося восьмикопитно.
Взяла ягнятко й понесла.
А вітер їй заходив збоку,
як Кудлан,
і рвав спідничку і кіспик,

(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1202, арк. З, 4, 7, 11, 12)
[VI. НАД ДНІПРОМ]
СКОВОРОДА
1
ALLEGRO GIOCOSO
Як! стільки жаху в народу, що танцює і сміється/
В о л ь т е р
...Три місяці пробігло 1
мов кораблі веселі в морі —
всіма цвітами процвітані,
добрим скарбом переповнені.
Три місяці пустинь Китаївська і в ній Сковорода
немов пливли —
поміж садами рожаїстими,
серед кринишпого узлісся,
на полі повному, де хвиля хвилю ллє і зупинятися не хоче...
Уранці,
ще тільки небо почне наливаться
і вітер зелений одчалить в далечінь —
уже Сковорода
встає з досвітньої роздуми
і в сад іде.
Там птиці ранок опадуть,
клюють — клюють — не доклюються,
і солодко співають, сон розказують.
А сонце скрізь у всі кінці,
мов над главою Моісея,
послало сяючії роги,—
і дзвонить, і гуде,
і світлом землю наповняє
щедро, < щедротно > < щирозлотно >.
1 На берегах червоним та зеленим олівцями записано:
"Рибний промисел
Литва
Польща
Білорусь
Євреї" —
а також:
"1770 р.
Гайдамаччина ж як тоді?"
Збоку автор написав кілька слів по-арабськи.— Ред.
Сковорода

Автограф розділу "Allegro giocoso".

на землю упаде,
цілує квіти, трави гладить,
росою очі, немов незрячі, протирає —

природо, як ти всього мене наповнила
щедро, < навій > душі моїй спокій
< Навівай >і мир і злагоду й любов.
Я більш нічого не бажаю

І < природа >
< блаженна > всеблаженна зразу десь почує
і Сковороді
такий мир у серце ввійде,
що він од радості і бігає, і плаче,
і кожне дерево вітає,
метелику й комашці дякує —
за все, за все!
Зустрінеться тут біснуватий —
що так розумно завше дивиться
, він про Вольтера запитає:
А Катерина ще не здохла?

— Ну йді ж, іді! — салдат на нього крикне
й дзвінке цебро < витягує з криниці >> опустить у криницю.
Тим часом дзвін із-за тополь
покличе пустинь на обідню.
І бога грізного устав
ідуть вичитувать ченці похмурі —
один по одному
попід оградою,
мовчки...1
І спиниться Сковорода
(Не може не спинитись!) —
він бачить, як вони уже аж перед самим храмом
оглядуються й поміж себе жорстоко осуждають,
що гість отця Іустина,
як біснуватий той,

Напроти чорнилом та різноколірними олівцями написано:
"Si tout n'est pas bien, tout est passable (ст.